Ухвала суду № 21836668, 18.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" січня 2012 р. м. КиївК-31156/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Костенко М.І.

Острович С.Е.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2008 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2009 р.

у справі №2-а-107/08 (22-а-6820/09 номер справи у суді апеляційної інстанції)

за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алга»

та Закритого акціонерного товариства «Алатау»

про визнання недійсним господарського зобовязання,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Київському районі м.Харкова звернулась до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алга»та Закритого акціонерного товариства «Алатау»про визнання недійсним господарського зобовязання.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2008р. (суддя М.О. Спірідонов), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2009р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя З.О. Кононенко, судді: Л.О.Донець, О.А. Спаскін), провадження у справі в частині визнання недійсним правочину (угоди) від 25.11.2004року №КЗ/04, укладеного між ТОВ «Алга»та ЗАТ «Алатау»на загальну суму 990842,00 грн., визнання недійсним господарського зобовязання ТОВ «Алга»та ЗАТ «Алатау»на загальну суму 990 842,00 грн. закрито. У частині позовних вимог про застосування наслідків визнання господарського зобовязання недійсним у відповідності до ст. 208 Господарського Кодексу України у позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідачі надали письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечують з мотивів її необґрунтованості та просять вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено такі фактичні обставини справи.

Податковим органом було проведено перевірку господарської діяльності відповідача 1 стосовно питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 30.09.2006 р., про що складено акт перевірки 23.02.2007 р. №650/23-5/32947507.

Вказаною перевіркою було встановлено, що у підприємства станом на 01.04.2005 р. на балансі обліковуються папери (акції) ЗАТ «Шишацький сирзавод»у кількості 989842,00 грн. на суму 990842,00 грн., придбані на підставі договору від 25.11.2004 р. №К3/04. У ході перевірки позивачем було направлено запит до Миргородської ОДПІ на проведення зустрічної перевірки емітента, у відповідь на який на адресу позивача надійшов лист, яким повідомлено, що ЗАТ «Шишацький сирзавод»ліквідовано за рішенням власників (рішення про припинення реєстрації від 27.11.2006 р. №15831110004000075).

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку, що господарське зобов'язання купівлі-продажу цінних паперів ліквідованого підприємства порушує публічний порядок та є таким, що вчинене з метою ухилення від оподаткування, оскільки такі папери (акції) не відповідають визначенню цінних паперів, наведеному у п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а отже не можуть бути включені до складу валових витрат.

У звязку з зазначеним, на думку податкового органу, спірна угода повинна бути визнана недійсною на підставі ст.207 ГК України із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, так як укладалась з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позов про визнання недійсним господарського зобовязання, укладеного між відповідачами, на підставі ст.207 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Як зазначено у ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Даний факт, а саме - встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства, презумується у мотивувальній частині судового рішення, а не в резолютивній.

У свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України від 04.12.1990 р. №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», не позбавлені права на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку щодо обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій, якими було закрито провадження у справі у частині позовних вимог про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору у порядку, передбаченому ст. 207 Господарського кодексу України.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу щодо стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих за оскаржуваною угодою, на підставі ст. 208 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України.

В оскаржуваних судових рішеннях, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених п.1 ст.208 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведено направленість оскаржуваного господарського зобовязання на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідачів санкцій, передбачених ст.208 Господарського кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2009 р. у справі №22-а-6820/09 (2а-107/08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Костенко М.І. Острович С.Е. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло