Ухвала суду № 21836005, 15.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2012 р. м. КиївК-15013/08-С

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Лосєва А.М.,

секретар судового засідання Подолянко Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Марїнському районі Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 01 квітня 2008 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 року

у справі № 29/381а

за позовом Виробничо-комерційної фірми «Крафпром»

до Державної податкової інспекції у Марїнському районі Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Виробничо-комерційна фірма «Крафпром»(далі позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Марїнському районі Донецької області, яка є правонаступником Марїнської обєднаної державної податкової інспекції (далі відповідач), про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Марїнської ОДПІ від 31 березня 2005 року № 0002022340/2/1607/10/15-012-5 та № 0002032340/2/1608/10/15-012-5 (в редакції уточнення позовних вимог т.1 арк. справи 147-148).

Постановою Господарського суду Донецької області від 01 квітня 2008 року позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Марїнської ОДПІ від 31 березня 2005 року № 0002022340/2/1607/10/15-012-5 та від 31 березня 2005 року № 0002032340/2/1608/10/15-012-5. Присуджено ВКФ «Крафпром»з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 року постанову Господарського суду Донецької області від 01 квітня 2008 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Марїнському районі Донецької області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Донецької області від 01 квітня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 року і постановити нове рішення.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Марїнському районі Донецької області провела планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВКФ «Крафпром»за період з 01 липня 2002 року по 30 вересня 2004 року, за результатами якої було складено акт № 269/23-40/22014095 від 10 грудня 2004 року.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 7970,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2003 року 720,00 грн., за 9 місяців 2004 року 7250,00 грн.; порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»на суму 5593,00 грн., у тому числі: за 2002 рік 278,00 грн., за 2003 рік 1734,00 грн., за 2004 рік 3581,00 грн.

31 березня 2005 року Марїнська ОДПІ на підставі акта перевірки та з урахуванням рішення ДПА у Донецькій області від 18 березня 2005 року за вих. № 4076/10/25-013-5 «Про результати розгляду повторної скарги»прийняла податкове повідомлення рішення № 0002032340/2/1608/10/15-012-5, яким на підставі підпункту «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ВКФ «Крафпром»суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 9199,00 грн., у тому числі: 7970,00 грн. за основним платежем, 1229,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

31 березня 2005 року Марїнська ОДПІ на підставі акта перевірки та з урахуванням рішення ДПА у Донецькій області від 18 березня 2005 року за вих. № 4076/10/25-013-5 «Про результати розгляду повторної скарги»прийняла податкове повідомлення рішення № № 0002022340/2/1607/10/15-012-5, яким на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ВКФ «Крафпром»суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 5904,50 грн., у тому числі: 3936,00 грн. за основним платежем, 1968,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на висновок судово-бухгалтерської експертизи № 153/24 від 18 грудня 2007 року, виходив з того, що на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення № 0002032340/2/1608/10/15-012-5 від 31 березня 2005 року строк позовної давності за зобовязаннями позивача оплатити поставлений йому товар ТОВ НВП «Геріон», виходячи з умов договорів № 94 від 03 листопада 2000 року та № 23 від 17 липня 2001 року, закінчується 09 листопада 2003 року та 04 березня 2005 року відповідно, у звязку з чим висновки акту перевірки щодо порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»документально та нормативно не підтверджуються. При цьому, суд відзначив, що положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачено врахування сум простроченої кредиторської заборгованості, строк позовної давності по якій минув у періоді, коли платник податку перебував на спрощеній системі оподаткування, у складі валових доходів вказаного платника податків якого-небудь наступного податкового періоду, коли він перейшов на загальну систему оподаткування. Також суд виходив з того, що недоліки в заповненні реквізитів податкових накладних, виявлені податковим органом в результаті перевірки позивача, не роблять податкові накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій слугував висновок податкового органу, зокрема, про те, що позивачем у вересні 2004 року неправомірно не включена до складу валового доходу сума простроченої кредиторської заборгованості по ТОВ НВП «Геріон»в розмірі 21489,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість 3581,00 грн.) за товари (послуги), яка по закінченню терміну позовної давності стала безповоротною фінансовою допомогою, тоді як зазначена кредиторська заборгованість була списана раніше закінчення терміну позовної давності, а саме в грудні 2003 року, а також те, що позивачем у вересні 2004 року неправомірно не була виключена зі складу валових витрат сума простроченої кредиторської заборгованості по ТОВ НВП «Геріон»в розмірі 17907,00 грн. (податок на додану вартість 3581,00 грн.) за товари (послуги), вартість яких в момент їх придбання була віднесена до їх складу.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 листопада 2000 року між ТОВ НВП «Геріон»(продавець) та ВКФ «Крафпром»(покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 94, відповідно до умов якого продавець зобовязується поставити у власність покупця вогнетривкі вироби у кількості 10,3 тон, металопродукцію у кількості 10,6 тон, в подальшому товар, а покупець прийняти та оплатити його шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (пункт 1.1 статті 1 договору); покупець оплачує товар протягом 5-ти банківських днів з моменту поставки (пункт 3.2 статті 3 договору).

На виконання умов вказаного договору ТОВ НВП «Геріон»поставило позивачу товар на загальну суму 9737,61 грн. згідно накладних № 177 та № 178 від 03 листопада 2000 року.

17 липня 2001 року між ТОВ НВП «Геріон»(продавець) та ВКФ «Крафпром»(покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 23, відповідно до умов якого продавець зобовязується поставити у власність покупця динасові вироби ЕД-5 у кількості 19,15 тон, в подальшому товар, а покупець прийняти та оплатити його шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (пункт 1.1 статті 1 договору); покупець оплачує товар протягом 90 календарних днів з моменту вимоги продавця (пункт 3.2 статті 3 договору).

На виконання умов вказаного договору ТОВ НВП «Геріон»поставило позивачу товар на загальну суму 11692,22 грн. згідно накладної № 23 від 17 липня 2001 року.

03 грудня 2001 року ТОВ НВП «Геріон»виставило позивачу вимогу про зобовязання оплатити вартість поставленого згідно накладної № 23 від 17 липня 2001 року товару.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що валовий доход загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині 4 статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно із абзацом 3 підпункту 1.22.1 пункту 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) безповоротна фінансова допомога це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Частиною 1 статті 257 Цивільного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що кредиторська заборгованість позивача перед зазначеним продавцем за договором № 94 від 03 листопада 2000 року згідно накладних № 178 та № 177 стала безповоротною фінансовою допомогою 09 листопада 2003 року, виходячи з положень пункту 3.2 статті 3 договору, а кредиторська заборгованість позивача перед зазначеним продавцем за договором № 23 від 17 липня 2001 року згідно накладної № 23 стане безповоротною фінансовою допомогою лише 04 березня 2005 року, якщо до такого строку вона залишиться нестягнутою, тоді як на дату проведення перевірки, так і на дату прийняття спірного податкового повідомлення-рішення такий строк не настав.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права щодо відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002032340/2/1608/10/15-012-5 від 31 березня 2005 року в частині визначення податкових зобовязань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток за порушення позивачем вимог пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення податковим органом позивачу податкових зобовязань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій слугував висновок податкового органу, зокрема, про те, що податкові накладні, перелік яких наведено на 10-11 аркушах акту перевірки, заповнені з недоліками.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту та про обґрунтованість рішення податкового органу щодо нарахування фінансових санкцій.

Згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

При цьому суди обґрунтовано виходили з положень підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) щодо віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за товарами, отриманими позивачем від ТОВ НВП «Геріон».

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність визначення позивачу податкових зобовязань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Марїнському районі Донецької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Донецької області від 01 квітня 2008 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Марїнському районі Донецької області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Донецької області від 01 квітня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Г.К. Голубєва

______ А.М. Лосєв

Суддя Л.І. Бившева