Ухвала суду № 21835541, 03.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2012 року                               м. Київ                                        К-50427/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі –ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2008

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2009

у справі № 6/356 (22-а-30968/08)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “А.В. і К.” (далі –Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2008 позов задоволено; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 22.01.2008 №0000432312/0 з тих мотивів, що на момент здійснення спірних операцій з поставки Товариству клінінгових послуг постачальник позивача не мав дефектів у правовому статусі, тоді як подальше скасування державної реєстрації цього постачальника та анулювання його реєстрації як платника ПДВ не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2009 назване рішення суду першої інстанції змінено шляхом визнання недійсним оспорюваного податкового повідомлення-рішення з огляду на невідповідність змісту позовних вимог нормам процесуального права; в решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що факт реєстрації постачальника позивача –товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології-БТ»- на підставну особу є доказом як нікчемності правочину, укладеного позивачем з цим товариством, так і недійсності податкових накладних, виданих цим контрагентом, що виключає правомірність формування Товариством податкового кредиту за спірними операціями.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині сплати ПДВ при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології-БТ»за період з 01.06.2005 по 30.09.2005, оформлену актом від 09.01.2008 № 1/23-12/31031772.

За наслідками цієї перевірки позивачеві було донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 26173,50 грн. (у тому числі 17449 грн. за основним платежем та 8724,50 грн. за штрафними санкціями) за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням на підставі висновку контролюючого органу про відсутність у Товариства права на податковий кредит за операціями з поставки йому клінінгових робіт, виконаних товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології-БТ»за договором субпідряду на виконання окремих видів і комплексних робіт на клінінгові послуги від 07.06.2005 №07-06/05, з огляду на реєстрацію цього постачальника на підставну особу та скасування у зв’язку з цим його державної реєстрації та реєстрації як платника ПДВ за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27.07.2006 .

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону (у тій самій редакції) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з установлених судами обставин справи, на момент здійснення спірних господарських операцій (за якими податкова інспекція визнала необґрунтованим включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту) постачальник позивача (товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології-БТ») мав необхідний обсяг податкової правосуб’єктності, позаяк був зареєстрований як платник ПДВ в установленому порядку. Усі ж операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення його юридичної особи, не можуть автоматично розглядатися як такі, що позбавлені правового значення, в силу факту подальшого припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Як з’ясовано судами, реальність виконання спірних операцій з поставки позивачеві клінінгових послуг, на підставі яких Товариством було сформовано дані податкового обліку, підтверджується первинними документами, а саме –договором від 07.06.2005 №07-06/05, специфікаціями плану роботи, актами виконаних робіт. Судами також встановлено наявність у вказаного постачальника ліцензії на здійснення будівельної діяльності у період виконання спірних операцій. Зазначені обставини податковим органом не заперечується.

Будь-яких обставин на підтвердження факту недобросовісності саме позивача як платника податків, що виключають його право на отримання податкової вигоди у вигляді зменшення об’єкта оподаткування податком на додану вартість за наслідками виконання спірних операцій, податковим органом не зазначено.

Відтак суди дійшли обґрунтованого висновку про формування позивачем податкового кредиту у перевірений період у відповідності з вимогами статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та правомірно задовольнили позов, у зв’язку з чим процесуальні підстави для скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

                                                   УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2009 у справі № 6/356 (22-а-30968/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко