Рішення № 21830615, 01.03.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.12 Справа № 26пд/5014/264/2012

Суддя Єжова С.С., за участю секретаря судового засідання Антонової І.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Павлоград Дніпропетровської області

до Господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірми „Практик”, м.Брянка Луганської області

про тлумачення змісту п.1.1 дилерської угоди №8 від15.01.2010

в присутності представників сторін:

позивач підприємець ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Тернівським МВ УМВС України в Луганській області 22.03.2000;

від позивача адвокат ОСОБА_2, довіреність №300 від 14.02.2012;

від відповідача не прибув.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимогу про тлумачення змісту п.1.1 дилерської угоди №8 від15.01.2010.

Відповідач не скористався наданим йому правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі повноважного представника у судовому засіданні, хоча був належним чином повідомлений про час і місце проведення розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення №9101610414749 від 24.02.2012 про отримання ухвали суду.

Також відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, а ненадання відзиву на позовну заяву та не прибуття у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається по наявних у ній матеріалах.

Суд, з урахуванням думки позивача, вирішив розглянути справу у даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне.

15.01.2010 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (дилер, позивач) та Господарським товариством з обмеженою відповідальністю фірмою „Практик” (замовник, відповідач) була укладена дилерська угода №8 (далі-угода), за умовами якої замовник доручає, а дилер бере на себе зобовязання по реалізації вугілля (надалі продукція замовника) на ринок України (п.1.1 угоди).

В розділах 2 та 3 угоди сторони визначили права та обовязки дилера, а в розділі 4 і 5 права і обовязки замовника.

В п.8.8 сторони домовились, що угода набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2010.

Як зазначив позивач, після підписання вказаної угоди, йому стало відомо, що відповідач по своєму тлумачить зміст п.1.1 вказаної угоди, оскільки вважає, що угода не створила будь-які зобовязання для її сторін.

На підтвердження цього позивач посилається на лист відповідача від 19.04.2011, в якому останній повідомляє Заступника начальника УБОЗ в Полтавській області Москаленка І.В., що відповідач ніяких фінансово-господарських відносин з позивачем не проводив, дилерських угод не укладав.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, враховуючи наступне.

Способи захисту порушених майнових прав повинні відповідати способам, передбаченим чинним законодавством (ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Спосіб захисту порушеного права, визначений позивачем у межах розгляду вказаної справи в порядку господарського судочинства, передбачений ст.213 Цивільного кодексу України, а тому підлягає судовому захисту у даний спосіб.

Виходячи зі змісту положень ст.ст. 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст.628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Тлумачення умов договору, в силу приписів ст.637 Цивільного кодексу України, здійснюється відповідно до ст.213 цього Кодексу. Виходячи з положень ч.2 ст.213 Цивільного кодексу України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначені ч.ч.3, 4 ст.213 Цивільного кодексу України. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч.3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту угоди має бути наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення.

З наданих позивачем в обґрунтування власної правової позиції по справі доказів, а саме: листа позивача від 19.04.2011, направленого на адресу Заступника начальника УБОЗ в Полтавській області Москаленка І.В. вбачається, що відповідачем заперечується факт укладення будь-яких угод з позивачем.

Як вбачається із змісту дилерської угоди №8 від 15.01.2010, вона підписана зі сторони Господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірми „Практик” директором Овчаренко П.В. та скріплена печаткою суду.

Стосовно питання, хто був директором відповідача на момент укладення дилерської угоди і чи мав повноваження директор Овчаренко П.В. на її підписання, суд відповісти не має можливості, оскільки відповідач в судові засідання не прибув, пояснень, відзиву на позовні вимоги не подав, витребуваних судом документів також не надав.

Таким чином, суд розглядає вказану справу за наявними в ній матеріалами, поданими позивачем.

Підстав вважати недійсною дилерську угоду №8 від 15.01.2010 у суду немає, тому суд задовольняє позовні вимоги.

Відповідно до ст.ст.44,49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

У судовому засіданні 01.03.2012 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірми „Практик” задовольнити.

2. Тлумачити п.1.1 дилерської угоди №8 від 15.01.2010 таким чином: „п.1.1. Господарське товариство з обмеженою відповідальністю фірма „Практик” (замовник) доручило, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (дилер) взяв на себе зобов”язання по реалізації вугілля на ринок України на протязі строку дії зазначеної угоди.

3.Стягнути з Господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірми „Практик”, вул.Харківська, б.15-А, м.Брянка Луганської області, код 21847746 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 судовий збір в сумі 1073 грн. 00 коп., видати наказ.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 05.03.2012.

Суддя С.С. Єжова