Ухвала суду № 21799724, 16.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2012 р. м. КиївК-1437/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоСтепашка О.І.

суддів:Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 17.04.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007

у справі № 11/93/07-АП

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Гівара»

доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Гівара»(далі по тексту позивач, ЗАТ «Гівара») звернулось до господарського суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі по тексту відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя) № 0000882302/0 від 07.07.2006.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 17.04.2007, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007, позов задоволено; визнано нечинним спірне податкове повідомлення-рішення, з огляду на протиправність його прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, позов залишити без задоволення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не зявились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В звязку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної виїзної планової перевірки ЗАТ «Гітара»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 по 31.12.2005 складено акт № 74/23-2/24910787 від 26.06.2006, в якому зафіксовано порушення: п. 3.1 ст. 3, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: включено до складу валових витрат відсотки по векселях та суми комісійної винагороди, сплачені банку за послуги по кредитному обслуговуванню врахованих векселів, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 54784,24 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 07.07.2006 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000882302/0 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 82 176,36 грн., в т.ч.: 54 784,24 грн. основного платежу та 27 392,12 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно пп.7.9.3 п. 7.9 ст. 7 цього Закону за процентними цінними паперами, емітованими платником податку, суми процентів включаються до складу його валових витрат у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів. (За дисконтними цінними паперами, емітованими платником податку, балансові збитки від їх розміщення відносяться до складу його валових витрат у податковий період, протягом якого відбулося погашення (викуп) таких цінних паперів. Виплата процентів (відповідно до умов, вказаних у векселях) та погашення векселів відбулось при погашенні цих векселі.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобовязання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Таким чином, визначення векселя вказує на факт існування безумовного грошового зобовязання векселедавця (ЗАТ «Гітара»), перед Кредитором за поставлені останнім товари, що підтверджується видатковими накладними на отримання товару (паливно-мастильних матеріалів) за грудень 2003 року.

Емісія векселя без боргового зобовязання заборонена законом і судами встановлено наявність такого грошового зобовязання позивача.

Відповідно до норм «Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України», затвердженого Постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002р. №508 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 28 лютого 2003р. за №174/7495, що розроблене до Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі по тексту Положення), врахування векселя це - придбання банком векселя до настання строку платежу за ним у векселедержателя за грошові кошти з дисконтом; дисконт - винагорода, що беруть банки під час врахування векселів та купівлі векселів у векселедержателів до закінчення терміну їх сплати.

Як встановлено судами, на виконання п. 2.3 Генерального договору банком 18 та 19.12.2003 на адресу векселедержателя перераховані грошові кошти в розмірі одного мільйона гривень за поставлені останнім позивачу (векселедавцю) паливно-мастильні матеріали.

Позивач, здійснюючи свою господарську діяльність і маючи безумовне грошове зобовязання перед постачальником товару (векселедержателем), надав останньому цінний папір, що його засвідчує (грошове зобовязання), але не грошові кошти і тому мав виконати зобовязання по сплаті банку відповідної винагороди.

В той же час, надання банком грошових коштів векселедержателю ні в якому разі не може бути кредитуванням, адже останній отримав зазначені кошти за вже поставлений позивачу товар і відповідно до визначення індосаменту, засвідчив перехід права за цим документом (векселем) до іншої особи, тобто, розрахунок постачальником товару здійснив не позивач, а банк.

З урахуванням приписів пп. 7.9.3 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем за 2004-2005 роки до складу валових витрат було віднесено суми, сплачені за послуги по кредитному обслуговуванню та сплачено банку комісійну винагороду у розмірі 0,1% від середньозваженої суми заборгованості.

Як встановлено судами, позивач виписав векселі та останні прийняті до сплати відповідно до акту предявлення векселів до платежу від 01.02.2005 згідно з їх номінальною вартістю, тобто дисконт за зазначеною вище господарською операцією був відсутній, а тому зазначені векселі не можуть бути дисконтними. А відтак, сплата відсотків відносилась позивачем до валових витрат відповідного податкового періоду (за процентними векселями) у відповідності до вимог вищезазначеного Закону.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку про безпідставність нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств спірним податковим повідомленням-рішенням.

Крім того, слід звернути увагу, що вимога про визнання нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акта. Щодо акта індивідуальної дії правильними вимогами мають бути: визнання його протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування), які є одним і тим же способом захисту порушеного права згідно ст. ст. 105, 162 КАС України, сформульованим у різних словесних формах. Однак, неврахування цього судами не вплинуло на правильне вирішення в даній справі спору по суті.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином зясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 17.04.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко

Судді(підпис)С.Е. Острович

(підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Секретар судового засіданняГончарук І. Ю. Суддя О.І. Степашко