Ухвала суду № 21798046, 09.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" лютого 2012 р. м. КиївК-40614/10

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддівОстровича С.Е.,

Степашка О.І.

Федорова М.О. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Беркут-Транс»до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 9.10.2008 року №0001122310/1 про визначення податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 571950 грн. та №0001132310/1 про визначення податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 313556 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2010 року, вказаний позов задоволений у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання не зявились, а тому відповідно до вимог ст.222 КАС України розгляд заяви проведено в письмовому провадженні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 26.05.2008 року по 4.07.2008 року працівниками ДПІ у м. Вінниці була проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.01.2007 року по 1.04.2008 року, за результатами якої складений акт від 11.07.2008 року №125/23/13338203.

Згідно висновків даного акту, орган державної податкової служби встановив порушення позивачем п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст.3, ст.4, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: платником занижено податок на додану вартість за період з 1.01.2007 року по 31.03.2008 року на суму 200199 грн.; занижено податок на прибуток в сумі 473904 грн. за 1,2,4 квартали 2007 року та 1 квартал 2008 року, завищено податок на прибуток в сумі 112014 грн. за 3 квартал 2007 року.

На підставі вищевказаного акту податковий орган виніс податкові повідомлення-рішення від 9.10.2008 року №0001132310/1, яким визначив позивачу податкове зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 313556 грн. (200199 грн. за основним платежем та 113357 грн. штрафні (фінансові) санкції), та №0001122310/1 про визначення податкового зобовязання по податку на прибуток на суму 571950 грн. (358163 грн. за основним платежем та 213787 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, заниження податку на прибуток в сумі 473904 грн. та завищення податку на прибуток в сумі 112014 грн. за 3 квартал 2007 року, зокрема платник не включив до складу валових доходів одержані аванси, у звязку із чим, занизив валові доходи на 182016 грн.

Відповідно до акту перевірки, серед доходів, що підлягають включенню до складу валових витрат відображено вартість реалізованих покупцями товарів: за 2007 рік 16757227 грн., за 1 квартал 2008 року 3271487 грн.

Згідно даних бухгалтерського обліку, первинних документів та журналів-ордерів, фактична вартість реалізованих покупцям товарів становить: за 2007 рік 19953851 грн. (3282329 ПДВ), 1 квартал 2008 року 3908915 грн. (639654 грн. ПДВ). Сума, що підлягає включенню до валових доходів згідно первинних документів складає: 2007 рік 16671522 грн., 1 квартал 2008 року 3269261 грн.

Колегія суддів погоджує висновок судів попередніх інстанцій про те, що податковий орган завищив валові доходи за перевіряємий період на 87931 грн. у звязку з неправильним визначенням фактичної вартості реалізованих покупцям товарів (послуг), що підтверджується підсумками журналів-ордерів та відомостями по рахунку 361 за відповідні квартали.

Відповідач не врахував у зменшення валових доходів вартість повернених покупцями товарів на суму 488836,83 грн. (без урахування ПДВ). Повернення покупцями товарів на вказану суму підтверджується наявними у справі належними та допустимими доказами.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, при складанні декларації за 1 квартал 2007 року позивачем не включено до складу валових витрат вартість послуг по перепродажній підготовці товарів, що надані ПП ОСОБА_4 в сумі 1004178 грн. Вказану помилку самостійно усунуто позивачем, шляхом збільшення валових витрат по рядку 04.1 в декларації за 1 півріччя на 344500 грн., за 9 місяців на 640000 грн., та в річній декларації за 2007 рік на 1004178 грн., що узгоджується з Положенням бухгалтерського обліку, затвердженого наказом МФУ №137 від 28.05.1999 року.

Таким чином, висновки акту перевірки щодо заниження позивачем валових доходів необґрунтовані та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Рішення податкового органу про визначення позивачу податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість винесено на підставі висновків акту перевірки, згідно із якими, при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з поставки вживаних автотранспортних засобів платником використано вартість поставки автотранспортних засобів, встановленої на основі усної домовленості з покупцем, та не враховано зміни, внесені до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Позивачем не вірно визначено дату виникнення податкових зобовязань у звязку із чим занижено податкове зобовязання. Позивач визначив дату виникнення податкових зобовязань не по попередній оплаті, а по даті відвантаження товарів.

Податковий орган з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосував звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого мита та митного збору.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що вищевикладені дії податкового органу не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема щодо застосування звичайної ціни. Відповідачем не доведено, що ціни продажу, які застосував позивач були нижчими за звичайні ціни. Висновки акту перевірки у цій частині необґрунтовані, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2010 року без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

С.Е. Острович

О.І. Степашко М.О. Федоров Суддя С.Е. Острович