Ухвала суду № 21795932, 17.01.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/10784/11

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Боровицького О. А.

суддів: Гонтарука В. М. Драчук Т. О.

при секретарі: Пачевській А.П.

за участю :

представника апелянта: Карпович В.М.

представника позивача: Проскурівської К.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства "Новатор" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про скасування податкового повідомлення-рішення №0003212301/1637 від 10.06.2011 року , -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2011 року Державне підприємство "Новатор" звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому від 10.06.2011 року №0003212301/1637.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року адміністративний позов задоволено, а саме: визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому №0003212301/1637 від 10 червня 2011 року, щодо зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 144750 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Новатор" судові витрати з державного мита в розмірі 3 грн. 40 коп.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Державною податковою інспекцією у м. Хмельницькому подано апеляційну скаргу, в якій апелянт посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: пп. 7.2.6 п.7.2, п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовну заяву Державного підприємства "Новатор" залишити без задоволення.

В письмових запереченнях №01/081 від 05.01.2012 року Державне підприємство "Новатор" вважаючи, що доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому не ґрунтуються на законі, не відідповідають фактичним обставинам справи і носять характер зловживання процесуальними правами, позивач просить в її задоволенні відмовити, натомість зазначає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, за наслідками якої відповідачем було складено акт перевірки від 24 червня 2010 року № 3835/23 6/22987900 “Про результати документальної планової виїзної перевірки Д П “Новатор”, код за ЄДРПОУ 22987900 з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року”.

У висновку акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення підпунктів 7.2.6 7.4.1 пунктів 7.2, 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР, а саме: позивачем завищено суму бюджетного відшкодування всього на суму 4490580 грн., в тому числі за червень 2010 року на суму 769978 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення рішення від № 0003212301/1637 від 10 червня 2011 року, яким позивачу відмовлено у бюджетному відшкодуванні з податку на додану вартість у сумі 144750 грн.

Податкове повідомлення рішення № 0003212301/1637 від 10 червня 2011 року, було прийнято за різницею у відмові бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 625228 грн., за податковим повідомленням рішенням № 0000422304/0/7089 від 14 жовтня 2010 року прийнятим на підставі акту перевірки позивача від 30.09.2010 року № 9404/23-4/22987900 (769978 грн.,- 625228 грн.,= 144750 грн.).

У акті перевірки від 24 червня 2010 року № 3835/23 6/22987900 зазначено завищення позивачем бюджетного відшкодування всього на суму 4490580 грн., в тому числі за червень 2010 року на суму 769978 грн.

До такого висновку в акті перевірки посадові особи податкового органу прийшли в звязку з тим, що згідно розпорядження ДПА України від 24.02.2011 року № 48-р “Про відпрацювання підприємств, за результатами аналізу співставлення податкового кредиту та податкових зобовязань, податковою службою серед постачальників ДП “Новатор" визначені наступні ймовірні “податкові ями" та підприємства транзитери:

- ТОВ “Алюпро”- ймовірне підприємство транзитер;

- ТОВ “Ольга”- ймовірна “податкова яма”;

- ТОВ ВКФ “АННЕ ЛТД”- ймовірна “податкова яма”;

- ТОВ “РЕЙНБОУ ТЕХНОЛОДЖІС Україна”- ймовірна “податкова яма”;

- ТОВ “РОНДО”- ймовірна “податкова яма”;

- ТОВ ВП “СПЕЦКАБЕЛЬ” - ймовірна “податкова яма”.

Таким чином, підтвердити сплату податку на додану вартість отримувачами товарів їх постачальникам та сплату податку на додану вартість до бюджету немає можливості і звязку з відсутністю факту надмірної сплати податку до бюджету виробником (імпортером) та факту сплати податку на додану вартість отримувачами товарів їх постачальникам.

Встановлюючи, що позивач завищив бюджетне відшкодування у загальній сумі 4490580 грн., в тому числі: за червень 2010 року на суму 769978 грн., посадові особи податкового органу посилаються на обставини, встановлені попередньою перевіркою проведеною у вересні 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки позивача від 30.09.2010 року № 9404/23-4/22987900, тобто що неможливо підтвердити заявлені суми бюджетного відшкодування у зазначеному місяці, що повязано з відсутністю дослідження ланцюга постачання по основних постачальникам, при цьому відповідач у акті перевірки від 30.09.2010 року № 9404/23-4/22987900 постачальниками товарів зазначив інших постачальників чим в акті перевірки від 24 червня 2010 року № 3835/23 6/22987900.

У довідці про загальну інформацію щодо держаного підприємства “Новатор” та результати його діяльності за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, як додатку до акту від 24 червня 2010 року № 3835/23 6/22987900 перевірки зазначено, що перевіркою виявлено факти оформлення позивачем окремих операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей по окремих документах з реквізитами підприємств, що неможливо ідентифікувати як такі, що повязані з господарською діяльністю підприємства, внаслідок чого завищено податковий кредит.

При перевірці позивачем не було надано документи, які б засвідчували факт транспортування згідно з вимогами чинного законодавства та могли б засвідчити фактичне отримання товару та правомірність віднесення даних операцій до складу валових витрат підприємства, також відсутні сертифікати на придбаний товар, відсутні акти прийому-передачі товару від продавців.

Наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення сум до податкового кредиту, у звязку з тим, що відомості які містяться в таких податкових накладних не мають можливості ідентифікувати як такі, що здійснювались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків.

Отже підприємством перераховувались кошти без мети реального настання передбачених наслідків виключно з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, в звязку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що за звітний період позивачем відповідно до правил встановлених пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” була подана податкова декларація з податку на додану вартість, згідно якої та розрахунків сум бюджетного відшкодування, сума що підлягає відшкодуванню на розрахунковий рахунок платника у банку становить 769978 грн. Позивачем для проведення перевірки з питань достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, надано відповідачу договори купівлі-продажу, постачання, належно заповнені податкові накладні, платіжні доручення, та документи бухгалтерського обліку. Податковим органом не надано жодних доказів того, що відомості в таких документах не відповідають дійсності. При цьому, відсутність документів, які б засвідчували факт транспортування згідно з вимогами чинного законодавства як це вважає податковий орган, відсутність актів прийому-передачі за наявності накладних про отримання товару, не є достатніми підставами для висновків податкового органу відносно того, що підприємством перераховувались кошти без мети реального настання передбачених наслідків виключно з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на таке.

Для надання правової оцінки щодо заявлення позивачем до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За виникненням відємного значення, визначеного, виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини відємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Доводи податкового органу, викладені в апеляційній скарзі щодо необхідності зменшення заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум з підстав відсутності документів, які б засвідчували факт транспортування згідно з вимогами чинного законодавства, відсутності актів прийому-передачі за наявності накладних про отримання товару не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість».

Податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якого платник податків зобовязаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого формування податкового кредиту та заявлення відємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Актом перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування відємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам …. якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. »

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередніх податкових періодах постачальникам товару (робіт, послуг).

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобовязань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій, а наведені податковою інспекцією в апеляційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків суду першої інстанції, в тому числі і висновків про фактичне здійснення позивачем господарських операцій.

Таке правозастосування відповідає практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовуються судами України при розгляді справ, наряду з Конвенцію (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), як джерело права.

Так, в рішенні від 09.01.2007 у справі “Інтерсплав проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган в ході розгляду справи в суді не довів обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Згідно зі статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

Висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, у звязку з чим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити без змін оскаржене судове рішення про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 144750 грн.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 201 - 204 КАС України.

У відповідності до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 23 січня 2012 року .

Головуючий суддя/підпис/ Боровицький О. А.

Судді/підпис/ Гонтарук В. М.

/підпис/ Драчук Т. О.

З оригіналом згідно: секретар