Ухвала суду № 21795423, 26.01.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2012 р.справа № 2а-3906/10/1170 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді:                    Семененка Я.В.

          суддів:                     Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання:          Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року у справі №2а-3906/10/1170 за позовом комунального підприємства «Ритуальна служба-спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування»до Кіровоградської об’єднаної держаної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В:

Комунальне підприємство «Ритуальна служба –спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000442350/3 від 20.10.2010 року, яким визначено податкове зобов’язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: податок на додану вартість у розмірі 5006, 00 грн., з яким за основним платежем 3337, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції –1669, 00 грн. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на неправомірні висновки перевіряючих осіб щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» в частині формування платником податкового кредиту.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року позовні вимоги КП «Ритуальна служба-спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» задоволено. Постанова суду мотивована тим, що позивачем до перевірки надані всі необхідні первинні документи, які свідчать про правомірність формування підприємством податкового кредиту, а висновки податкового органу щодо нікчемності укладених позивачем угод, у перевіряємому періоді, носять характер припущень та жодними доказами не підтверджуються.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Кіровоградська об’єднана державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, про нікчемність правочинів, на підставі яких позивачем відносилися суми ПДВ до складу податкового кредиту.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з’явились, у зв’язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що повноважними особами Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції проведено невиїзну документальну перевірку КП «Ритуальна служба-спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Некс Кіровоград»за період з 01.04.2009 р. по 30.04.2009 р., за результатами якої складено Акт №487/23-50/03347520 від 20.04.2010 р.

В Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп.7.4.1, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту з ПДВ по декларації за квітень 2009 р. на суму 3337, 21 грн. та занижено податок на додану вартість за квітень 2009 р. в сумі 3337, 21 грн., яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету.

Таких висновків, згідно Акту перевірки, податковий орган дійшов з наступних підстав.

В ході перевірки встановлено, що 01.04.2009 року між позивачем та ПП «Некс-Кіровоград»було укладено угоду № 16, про виконання робіт з прибирання сміття, тощо на території кладовищ м.Кіровограда.

Податковим органом зроблено висновок про те, що вказана угода, за якою ПП «Некс-Кіровоград»є виконавцем підрядних робіт, є нікчемними, оскільки не спричиняють настання реальних правових наслідків, які обумовлені цим договором.

Висновків про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», податковий орган дійшов з огляду на акт перевірки контрагента позивача ПП «Некс-Кіровоград», в якому зроблено висновок про те, що правочини, які укладено від імені ПП «Некс-Кіровоград»є нікчемними, оскільки підприємство за юридичною адресою не знаходиться, свідоцтво платника податку на додану вартість анульоване 16.09.2009р., ПП «Некс Кіровоград»зареєстровано на підставну особу, мало взаємовідносини з суб’єктами господарської діяльності, які не знаходяться за місцем своєї реєстрації, що не дозволяє проведення відповідних перевірок та підтвердження податкового кредиту, який задекларовано ПП «Некс –Кіровоград».

На підставі складеного акту ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2010р. №0000442350/0, яким визначено суму податкового зобов’язання у розмірі 5006,00грн., у тому числі основний платіж –3337, 00грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1669,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення та ДПІ приймалися податкові повідомлення-рішення від 21.05.2010р. №0000442350/1, від 10.08.2010р. №0000442350/2, від 20.10.2010р. №0000442350/3.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», з огляду на відсутність доказів нікчемності укладених позивачем угод, що вплинуло на правильність формування податкового кредиту.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

За наслідками перегляду судового рішення судом встановлено, що фактично спірні правовідносини між сторонами полягають у застосуванні норм Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначено підстави для формування податкового кредиту підприємства.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 01.04.2009 року між позивачем та ПП «Некс-Кіровоград»було укладено угоду № 16, про виконання робіт з прибирання сміття, тощо на території кладовищ м.Кіровограда.

17 квітня 2009 року між позивачем та ПП «Некс-Кіровоград»було підписано акт №6 приймання виконаних підрядних робіт по прибиранню кладовищ у квітні 2009р. (а.с.19). Акт виконаних робіт містить у собі необхідні реквізити, які пред’являються до первинних документів та які визначено ст..9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність у Україні», в ньому відображено зміст та обсяг господарських операцій, які мали місце між позивачем та ПП «Некс-Кіровоград». Вартість виконаних робіт підтверджується відповідним розрахунком та довідкою (а.с.72-73). Про реальність господарських операцій також свідчить рахунок-фактура від 17.04.2009р., платіжне доручення від 22.04.2009р., яке свідчить про факт сплати та отриманих послуг та сум ПДВ у вартості таких послуг.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем до складу податкового кредиту віднесено спірні суми ПДВ.

Встановлені обставини справи також свідчать про те, що на час здійснення господарських операцій ПП «Некс-Кіровоград»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-підприємців, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Реєстрація ПП «Некс-Кіровоград», як платника податку на додану вартість, анульована 16.09.2009р., в той час, як податкова накладна, у якій зазначені спірні суми ПДВ, видана цим підприємством 22.04.2009р. Тобто, на час здійснення господарських операцій з позивачем, ПП «Некс-Кіровоград»було зареєстровано як платник податку на додану вартість, а відтак могло видавати податкові накладні, на підставі яких, сплачені суми ПДВ, було віднесено позивачем до податкового кредиту.

Відповідно до пп..7.2.6 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, отримавши від ПП «Некс-Кіровоград»податкову накладну, яка містять у собі необхідні реквізити, позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості послуг, які поставлені ПП «Некс-Кіровоград», до складу податкового кредиту.

З огляду на акт перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, податковим органом взагалі не досліджувалась господарська операція, за наслідками якої позивачем віднесено до складу податкового кредиту спірні суми ПДВ. Висновків про завищення позивачем податкового кредиту ДПІ дійшла лише з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагента позивача –ПП «Некс-Кіровоград», укладені правочині від імені якого, на думку ДПІ, є нікчемними.

Такі підстави для визначення податкових зобов’язань суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об’єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність підприємства - контрагента за місцем своєї реєстрації, не подання звітів до ДПІ та можливі порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов’язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено позивачем у перевіряємому періоді, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Некс-Кіровоград»укладено договір надання послуг. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що основним видом діяльності позивача є діяльність з надання ритуальних послуг (а.с.63).

Таким чином, укладена угода, предметом якої є виконання робіт з прибирання сміття, тощо на території кладовищ м.Кіровограда, відповідала виду господарської діяльності, яку здійснює позивач.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов’язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

За огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, у зв’язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року у справі №2а-3906/10/1170 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Ухвалу виготовлено у повному обсязі 30.01.2012р.)

Головуючий:                                                            Я.В. Семененко

          Суддя:                                                            Н.А. Бишевська

          Суддя:                                                            І.Ю. Добродняк