Постанова № 21794304, 31.01.2012, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 2270/15467/11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2012 рокум. Хмельницький Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіПетричковича А.І.

при секретаріЛоборчук Л.М.

за участі:представника позивача Іщука С.І.,

представника відповідача Волчецького І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крот" УБ ХАЕС до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області, про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

19.12.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом від 16.12.2011 року в якому вказує, що податковий орган провів планову виїзну перевірку і склав акт №748\23\31161820 від 15.07.2011 року за результатом якої виніс податкові повідомлення-рішення №0000342300 від 01.08.2011 року і №0000332300 від 01.08.2011 року, які він оскаржував в адміністративному порядку, але його скарги були залишені без задоволення.

Вважає податкові повідомлення - рішення і рішення ДПА у Хмельницькій області №18015\10\25-034 від 07.10.2011 року такими, що грубо порушують чинне законодавство України, так як відповідач зробив хибний висновок, про безтоварність господарських операцій, що здійснювались протягом 2010 - 2011 років між ТОВ "Крот" УБ ХАЕС із контрагентами ТОВ "Підприємство ПМС", ТОВ "П"ятий фактор", ТОВ "Іртас", ТОВ "Екопласт Львів", що підтверджується доказами наданими податковому органу і суду.

У позові просив скасувати податкові повідомлення-рішення №0000342300 від 01.08.2011 року, №0000332300 від 01.08.2011 року і рішення ДПА у Хмельницькій області №18015\10\25-034 від 07.10.2011 року, про результати розгляду первинної скарги.

Позивач у суді уточнив позовні вимоги заявою від 18.01.2012 року і просить визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення - рішення №0000342300 від 01.08.2011 року, податкове повідомлення - рішення №0000332300 від 01.08.2011 року і податкове повідомлення - рішення №0000532300 від 11.10.2011 року.

Представник позивача в суді уточнені позовні вимоги підтримав, посилаючись на ті ж докази, що у позовній заяві, а представник відповідача позов не визнав і надав суду письмове заперечення №12104\10\10-016 від 27.12.2011 року, яке підтвердив у суді.

Заслухавши учасників судового розгляду і дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Податковим повідомленням-рішенням №0000342300 від 01.08.2011 року на підставі акту перевірки встановлено порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у зв"язку з чим збільшено суму грошового зобов"язання за основним платежем 107105 гривень і за штрафними (фінансовими) санкціями - 11702 гривень.

Згідно податкового повідомлення-рішення №0000332300 від 01.08.2011 року на підставі акту перевірки встановлено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" і ст.198 ПК України у зв"язку з чим збільшено суму грошового зобов"язання за основним платежем 66510 гривень, а за штрафними (фінансовими) санкціями - 12317 гривень.

Податковим повідомленням - рішенням №0000532300 від 11.10.2011 року на підставі акту перевірки встановлено порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у зв"язку з чим зменшено суму від"ємного значення об"єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 187132 гривень і визначено штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1 гривня.

Щодо висновку податкового органу, про порушення позивачем п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого позивач занизив валові доходи на 281806 гривень, суд вважає, що він є незаконним, адже правочин про уступку вимоги між ПП "Західпромінвестбуд" та ПП "Контракшн Груп" від 23.03.2010 року на що посилається у акті податковий орган ( стор.12 акту ), насправді складений 10.03.2010 року і він має назву договір про уступлення права вимоги та він укладений між ПП "Західпромінвестбуд"(первісний кредитор) та ПП "Контракшн Груп" (новий кредитор) і ТОВ "Крот" УБ ХАЕС (боржник).

Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦКУ).

Враховуючи наведене не відповідає дійсності обставина, яка прописується відповідачем у акті перевірки: "...що правочин про уступку вимоги між ПП "Західпромінвестбуд" та ПП "Контракшн Груп", укладений 23.03.2010 року, хоча постановою від 16.03.2010 року по справі №8/9 Господарського суду Львівської області ПП "Західпромінвестбуд" визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру.", адже договір про уступлення права вимоги, укладений між ПП "Західпромінвестбуд" та ПП "Контракшн Груп" і ТОВ "Крот" УБ ХАЕС укладений - 10.03.2010 року, тобто до згаданого рішення суду (16.03.2010 року), що впливає на правильність висновку податкового органу. Крім цього, суд вважає, що договір про уступлення права вимоги від 10.03.2010 року не є нікчемним, так як не порушує вимоги ЦК України на які посилається відповідач, адже цей договір уклали три юридичні особи відповідно, які мали на це право і з дотриманням вимог закону, а до чого тут "комерційне представництво" (ч.1 ст.243 ЦК України) на що покликається відповідач ( стор.14 акту), суду не зрозуміло. Також, суд враховує факт виконання позивачем цього правочину, адже ТОВ "Крот" УБ ХАЕС погасило частину боргу перед ПП "Контракшн Груп" у розмірі 180000 гривень, що підтверджується довідкою позивача №5 від 26.01.2012 року і платіжними дорученням №197 від 13.07.2011 року та №203 від 14.07.2011 року, що свідчить про реальне виконання цього договору і відповідно не вказує на порушення позивачем п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Визнання позивачем факту заниження валового доходу перед ПП "Ната Вар" у розмірі 1197 гривень не впливає на цей висновок суду, адже податковий орган має право визначити цей борг свої рішенням.

Судом встановлено, що позивач уклав договір субпідряду №10\02\12 від 12.12.2010 року на виконання робіт по будівництву установки по виробництву ПВХ-С потужністю 300 тисяч тонн у рік в м. Калуш Івано-Франківської області з ДП "ЛК-УкрНефтегазстрой" ЗАТ "Глобалстрой-Инжиниринг" і виконав його, що не оспорюється сторонами, тому суд вважає, що згідно ч.3 ст.72 КАС України це не потребує доказування, адже сторони проти цього не заперечують і в суду немає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання і це підтверджено доказами, які перевірено судом, а саме договором субпідряду №10\02\12 від 12.12.2010 року з додатками, актами приймання виконаних робіт, довідкою №4 від 26.01.2012 року про оплату .

Висновку відповідача про нікчемність правочинів укладених позивачем з ТОВ "Підприємство ПМС", ТОВ "П"ятий фактор", ТОВ "Іртас", ТОВ "Екопласт Львів", яка встановлена за результатами перевірок ДПІ інших регіонів ( стор.17 акту), суд дає критичну оцінку, адже це спростовується вищенаведеним і наступним.

Позивачем надавались податковому органу докази, які перевірені в суді: накладні, декларація про відповідність (сертифікація), товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, акти приймання виконаних робіт, податкові накладні, які підтверджують поставку контрагентів ТОВ "Підприємство ПМС", ТОВ "П"ятий фактор", ТОВ "Іртас", ТОВ "Екопласт Львів" матеріалів (шпали, рейки, протиугон, костиль і інше), які були використані позивачем при виконанні робіт по договору субпідряду №10\02\12 від 12.12.2010 року, факт чого як зазначено вище сторонами не оспорюється і з цим згідний суд. Тобто, як може йти мова про не спричинення реальних наслідків по правочинах на поставку матеріалів згаданими контрагентами, коли позивачем робота виконана з цих матеріалів. Фактично податкові органи інших регіонів прописують нікчемність всіх договорів, укладених ТОВ "Підприємство ПМС", ТОВ "П"ятий фактор", ТОВ "Іртас", ТОВ "Екопласт Львів" посилаючись на ст.203, 215, 216, 228 ЦК України, не встановивши цього по відношенню до ТОВ "Крот" УБ ХАЕС.

Допитаний в якості свідка заступник директора ТОВ "Крот" УБ ХАЕС ОСОБА_5 пояснив суду, що матеріали поставлялись ТОВ "Підприємство ПМС", ТОВ "П"ятий фактор", ТОВ "Іртас", ТОВ "Екопласт Львів" на площадку де велось будівництво по договору субпідряду №10\02\12 від 12.12.2010 року, про що складались відповідні документи (накладні і інше) в тому числі і за його участі. Роботи по цьому договору виконані у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст.203 ЦК України. Частиною 2 цієї статті визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч.3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частин 4 -5 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пленум Верховного Суду України у постанові №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз"яснив, що відповідно до ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч. 1 ст.220, ч.1 ст.224, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах встановлених законом (ч.2 ст. 222 ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК України, тощо). Тобто, суд вважає, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Частинами 2 - 3 ст.228 ЦК України визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до абз. 1 п. 1.25 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) безнадійна заборгованість - заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено що, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, яка не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи по стягненню таких боргів не привели до позитивного наслідку.

Пунктом 7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) визначено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Один із основних принципів податкового законодавства України, визначений п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, який встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно частин 1 - 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що суб"єкт владних повноважень, який заперечує проти позову не довів що діяв у межах Закону, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, що підтверджено доказами, які перевірено судом.

На підставі викладеного, керуючись ПК України, ЦК України, Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" і ст.ст. 4-15, 70-71, 86, 94, 98-99,122, 158-163, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення №0000342300 від 01.08.2011 року, №0000332300 від 01.08.2011 року і №0000532300 від 11.10.2011 року, визнавши їх протиправними.

Копії постанови надати сторонам, повний текст якої виготовлено 03.02.2012 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя/підпис/А.І. Петричкович

"Згідно з оригіналом" СуддяА.І. Петричкович