Постанова № 21791145, 03.08.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2011 р. справа № 2а/0570/6038/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13год.32хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Шинкарьової І.В.

при секретаріЗаднепровській В.О.

за участю представників сторін

від позивача: Гезун Ю.В.

від відповідача: Коростильова С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства «Лак Стар» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-

встановив:

Позивач, Приватне підприємство «Лак Стар», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 11.01.2010 року №0000022302/0/357 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 103750,50грн., з якої основний платіж 69167,00грн. та штрафна санкція у розмірі 34583,50грн. та №0000022302/0/358 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 150438,00грн., з якої основний платіж 100292,00грн. та штрафна санкція у розмірі 50146,00грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішення перевіряючи не відповідає Закону України «Про податок на додану вартість» у якому вказано, що податкові накладні видаються при сплаті на послуги і відносяться до податкового кредиту. Позивач рахує це як неправомірне застосування штрафних санкцій до них. Також вважає, що відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платнику у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг). Згідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажі продукції (робіт, послуг). Але ДПІ ум. Краматорську не зараховує до складу витрат послуги на перевезення будівельних матеріалів підтверджених актами здачі-приймання наданих послуг та оплату через банк.

Представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення (а.с.124), у яких зазначив, що була проведена планова виїзна документальна перевірка ПП «Лак Стар». Перевіркою встановлено, що згідно відомостей валових витрат до складу витрат на придбання товарів, робіт послуг ПП «Лак Стар» було віднесено вартість послуг з перевезення вантажу наданих ТОВ «Монтаж-демонтаж проект» у сумі 401167,00грн. по укладеній угоді перевезення вантажу від 01.07.2008 року №8070106. На виконання умов угоди ТОВ «Монтаж-демонтаж проект» були надані послуги перевезення та складені акти здачі-приймання наданих послуг по яким не можливо встановити який саме вантаж підлягав перевезенню, хто є отримувачем вантажу, маршрут перевезення. Товарно-транспортні накладні та інші первинні документи, які б підтверджували факт здійснення послуг з перевезення вантажу та могли б надати змогу визначити фактичну вартість отриманих позивачем послуг на підприємстві відсутні.

Таким чином, на підставі наданих для перевірки документів не можливо визначити фактичну вартість отриманих послуг, підтвердити факт отримання даних послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю, що є порушенням.

За таких же підстав позивачем було завищено податковий кредит за жовтень 2008 року на суму 52500,00грн., за листопад 2008 року на суму 9750,00грн., за січень 2009 року на суму 6917,00грн.

На підставі викладеного просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Приватне підприємство «Лак Стар» є юридичною особою, згідно з довідкою Головного управління статистики Донецької області про державну реєстрацію юридичної особи АБ №076891 від 12.10.2010 року, ідентифікаційний код 35270342 (а.с.56).

Державною податковою інспекцією у м. Краматорську було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.08.2007 року по 30.06.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.08.2007 року по 30.06.2009 року. За наслідками перевірки було складено акт від 21.12.2009 року №3341/23-2-35270342 (а.с.10).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст..3 п.2 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», що привело до заниження податку на прибуток всього у сумі 100292,00грн., у т.ч. по періодах: за 3 квартал 2008 року на суму 65625,00грн., за 4 квартал 2008 року на суму 29167,00грн., за 1 квартал 2009 року на суму 5500,00грн. та порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 69167,00грн., у тому числі по періодах: за жовтень 2008 року на суму 52500,00грн., за листопад 2008 року на суму 9750,00грн., за січень 2009 року на суму 6917,00грн.

Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у звязку з тим, що на підставі наданих до перевірки актів виконаних робіт не можливо встановити який саме вантаж підлягав перевезенню, інформацію про формування вартості наданих послуг. Товарно-транспортні накладні та інші первинні документи, які б підтверджували факт здійснення послуг з перевезення вантажу та могли б надати змогу визначити фактичну вартість отриманих ПП «Лак Стар» послуг на підприємстві відсутні. Таким чином, на підставі наданих для перевірки документів не можливо визначити фактичну вартість отриманих послуг, підтвердити факт отримання даних послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення від 11.01.2010 року №0000022302/0/357, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 103750,50грн., з якої основний платіж 69167,00грн. та штрафна санкція у розмірі 34583,50грн. та №0000022302/0/358, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 150438,00грн., з якої основний платіж 100292,00грн. та штрафна санкція у розмірі 50146,00грн. (а.с.8,9).

Оскільки спірні правовідносини виникли у періоді 2008-2010 років, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин підтвердження факту отриманих послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю. Від цих обставин залежить право позивача на формування валових витрат в сумі 401167,00грн., у тому числі за 2008 рік на суму 379167,00грн., з них за 3 квартал 2008 року на суму 262500,00грн., за 4 квартал 2008 року на суму 116667,00грн., за 2009 рік на суму 22000,00грн., з них за 1 квартал 2009 року на суму 22000,00грн., та податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 69167,00грн., у тому числі за жовтень 2008 року на суму 52500,00грн., за листопад 2008 року на суму 9750,00грн., за січень 2009 року на суму 6917,00грн.

Спір виник через висновки податкового органу про відсутність товарно-транспортних накладних та інших первинних документів, які б підтверджували факт здійснення послуг з перевезення вантажу та могли б надати змогу визначити фактичну вартість отриманих ПП «Лак Стар» послуг. Податковий орган зазначив в акті перевірки, що відповідно до ч.3 ст.909 гл.64 Цивільного кодексу України, укладання договору перевезення вантажу, підтверджується складанням транспортної накладної.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Монтаж-демонтаж проект» (Виконавець) укладено угода про перевезення вантажу від 01.07.2008 року №8070106 (а.с.92).

За умовами договору Виконавець бере на себе зобовязання надати Замовнику послуги по перевезенню вантажу з міста відправлення до міста призначення (п.1.1). В п.1.2 визначено, що є вантажем, а саме будівельні матеріали, перевезення землі та вивіз сміття. Розділом 2 договору передбачені зобовязання Виконавця, а саме своєчасно надавати Замовнику вантажний технічно виправний автотранспорт, який призначений для перевезення вантажу відповідно до предмету Договору. Своєчасно власними силами та за власний рахунок здійснювати завантаження вантажу в транспортні засоби. Забезпечити не небезпечні умови транспортування і доставку вантажу в пункт призначення. В обовязки Замовника, відповідно до розділу 3 договору, входить підготовка вантажу для перевезення та сплата Виконавцю винагородження за надані їм транспортні послуги по перевезенню вантажу.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця. Вартість перевезення вантажу складає 900000,00 (девятсот тисяч)грн. Сплата послуг Виконавця здійснюється один раз в квартал, протягом 10 днів, після підписання акта виконаних робіт. Термін дії договору з моменту підписання до 31.12.2009 року (п.7.1, 7.2 договору).

На виконання умов договору між сторонами були складені відповідні акти здачі-приймання наданих послуг, а саме:

від 30.09.2008 року №ОУ-0000023 за послуги по перевезенню вантажу в 3 кварталі 2008 року на загальну суму 315000,00грн., в т.ч. ПДВ 52500,00грн. (а.с.94),

від 31.10.2008 року №ОУ-0000038 за послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 58500,00грн., в т.ч. ПДВ 9750,00грн.(а.с.95),

від 28.11.2008 року №ОУ-0000046 за послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 20500,00грн., в т.ч. ПДВ 3416,67грн. (а.с.96),

від 30.12.2008 року №ОУ-0000058 за послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 21000,00грн., в т.ч. ПДВ 3500,00грн. (а.с.97),

від 31.12.2008 року №ОУ-0000059 за послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 40000,00грн., в т.ч. ПДВ 6666,67грн. (а.с.98),

від 31.03.2009 року №11 за послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 26400,00грн., в т.ч. ПДВ 4400,00грн. (а.с.99).

Загальна сума наданих послуг за актами 481400,00грн., в т.ч. ПДВ 80233,34грн.

Судом при вивченні вказаних актів встановлено, що в цих актах відсутня інформація який саме вантаж підлягав перевезенню, місця відправлення та призначення, яким саме транспортом надавалися послуги, за який період або за який термін надані послуги, як формувалась сторонами вартість наданих послуг.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені акти здачі-приймання робіт (послуг) не мають наведені реквізити первинного документа, не відображено зміст та обсяг господарської операції через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях ваги, маршрут перевезення, вартості, найменування, дат, відсутня інформація щодо марки транспортного засобу, його вантажопідємність, пробіг.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що ці акти здачі-приймання виконаних робіт, не можуть бути підтвердженням виконання умов договору.

На виконання угоди ТОВ «Монтаж-демонтаж проект» було виписано позивачу податкові накладні:

№751 від 30.09.2008 року послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 315000,00грн., в т.ч. ПДВ 52500,00грн.; (а.с.100)

№874 від 31.10.2008 року - послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 58500,00грн., в т.ч. ПДВ 9750,00грн.; (а.с.101)

№1132 від 31.12.2008 року - послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 21000,00грн., в т.ч. ПДВ 3500,00грн.; (а.с.102)

№985 від 28.11.2008 року - послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 20500,00грн., в т.ч. ПДВ 3416,67грн. (а.с.103).

Загальна сума за податковими накладними 415000,00грн., в т.ч. ПДВ 69166,67грн.

Оплата за отриману продукцію відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Монтаж-демонтаж проект» згідно наступних платіжних доручень: від 10.11.2008 року №369 у сумі 150000,00грн., від 21.01.2009 року №23 у сумі 50000,00грн. (а.с.136,137).

Всього сплачено по договору за отриманий товар суму 200000,00грн.

Суд бере до уваги, що вищевказані документи надані до матеріалів справи в копіях. Оригінали документів до суду позивачем не надані за відсутністю, у звязку з чим суд не приймає документи які знаходяться в матеріалах справи в якості доказів.

Відповідно до ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно до ст.79 цього кодексу письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Письмові докази, які витребовує суд, надсилаються безпосередньо до адміністративного суду. Суд може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду.

Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

На підставі викладеного, суд не має можливості засвідчити копії письмових доказів.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину та дослідження первинних документів обґрунтував свою позицію тим, що на підставі наданих для перевірки документів не можливо визначити фактичну вартість отриманих послуг, підтвердити факт отримання даних послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю.

Відповідно до ч.3 ст.909 гл.64 Цивільного кодексу України, укладання договору перевезення вантажу, підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами).

Відповідно до статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Стаття 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2010 року № 1775-ІІІ (в редакції, чинній протягом спірного періоду) передбачає, що відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт». Але цей факт не підтверджено позивачем.

Згідно статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» організація бухгалтерського обліку на підприємстві: бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 року N488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля та введенні у дію з 1 січня 1996 року:

- "Подорожній лист вантажного автомобіля", ф. N 2;

- "Подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні", ф. N 1 (міжнародна);

- "Товарно-транспортна накладна", ф. N 1-ТН;

- "Талон замовника", ф. N 1-ТЗ.

П.2 наказу передбачено, що вважати обов'язковим застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

Позивачем щодо підтвердження транспортних послуг не надані товарно-транспортні накладні або подорожні листи відповідної форми.

Тобто відсутність товарно-транспортних накладних є підставою вважати недоведеним факт надання транспортних послуг.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що надання послуг у комерційному відношенні не здійснювалися та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

В процесі розгляду справи позивачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, позивачем не надавалося.

З огляду на викладене, висновок податкового органу про те, що позивачем не доведено, що зазначені витрати повязані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства по договору перевезення вантажу від 01.07.2008 року №8070106 знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із системного змісту пункту 5.1 статті 5 та пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного вбачається, що обовязковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх звязок з господарською діяльністю платника.

В свою чергу, пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

З огляду на викладене, суд бере до уваги, що документи, які надані позивачем до матеріалів справи не підтверджують, що послуги фактично надавалися.

Посилання відповідача на те, що послуги, надані ТОВ «Монтаж-демонтаж проект», не повязані з господарською діяльністю позивача підтверджуються доказами, наявними у справі. Долучені докази не свідчать про фактичне виконання умов спірного договору.

Тобто наведені послуги не забезпечують господарську діяльність позивача, внаслідок якої він отримує дохід.

Аналіз наданих документів та договору свідчить, що договірні зобовязання з надання послуг не підтверджені у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем пункту 5.2.1, 5.3.9 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є правомірним.

Судом встановлено, що позивач формував валові витрати та податковий кредит за спірні періоди по факту отримання актів виконаних робіт по наданню послуг з перевезення вантажів та податкових накладних (з предметом - автопослуги) від ТОВ «Монтаж-демонтаж проект», яке нібито перевозило вантаж.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який був чинним під час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Правомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 100292,00грн. призводить до правомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в сумі 50146,00грн.

З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення №0000012302/0/358 від 11.01.2010 року, яким позивачу за порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 150438,00грн., у тому числі за основним платежем 100292,00грн., за фінансовими санкціями 50146,00грн. (а.с.9), підлягає визнанню правомірним, а позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Стосовно спірного податкового повідомлення-рішення №0000022302/0/357 від 11.01.2010 року, яким позивачу за порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 103750,50грн., у тому числі за основним платежем 69167,00грн., за штрафними санкціями 34583,50грн. (а.с.8) суд враховує наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

В контексті спірних правовідносин такий фактор відсутній, а саме надання ТОВ «Монтаж-демонтаж проект» послуг з перевезення вантажу у комерційному відношенні у межах господарської діяльності позивача не підтверджено.

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Позивачем не доведено чи відображені суми в складі податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 69167,00грн. в додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за звітні періоді.

Обставина фактичного надання послуг не підтверджується ніякими первинними документами, що свідчить про відсутність послуг у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпунктів 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є правомірним.

Правомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 69167,00грн. призводить до правомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в сумі 34583,50грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення № 0000022302/0/357 від 11.01.2010 року, яким позивачу за порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 103750,50грн., у тому числі за основним платежем 69167,00грн., за штрафними санкціями 34583,50грн., підлягає визнанню правомірним, а позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позовних вимог Приватного підприємства «Лак Стар» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 11.01.2010 року №0000022302/0/357 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 103750,50грн., з якої основний платіж 69167,00грн. та штрафна санкція у розмірі 34583,50грн. та №0000022302/0/358 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 150438,00грн., з якої основний платіж 100292,00грн. та штрафна санкція у розмірі 50146,00грн., відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 03 серпня 2011 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 05 серпня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.