Постанова № 21791143, 29.07.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2011 р. справа № 2а/0570/10258/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкарьової І.В.

при секретаріЗаднепровської В.О.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідача: Лукащук Т.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними та скасування податкові повідомлення-рішення,

встановив:

Позивач, Фізична особа підприємець ОСОБА_3, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними та скасування податкові повідомлення-рішення від 03.06.2011 року №0000431742/0 яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 49541,66грн., з якої основний платіж 39633,33грн. та штрафна санкція у розмірі 9908,33грн. та №0000441742/0 яким визначено суму податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 37156,25грн., з якої основний платіж 29725,00грн. та штрафна санкція 7431,25грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в акті перевірки відповідач помилково робить висновок про та що, ФО-П ОСОБА_3 є торговцем та витребував товарні документи, а він займався виробничою діяльністю, він надавав транспортні послуги та придбавав не товар для продажу, а матеріали для їх виробничого споживання. В акті перевірки зазначено, що ФО-П ОСОБА_3 не здійснені розрахунки за поставлені товари (автошини та дизпаливо) з ТОВ «Форма Тех». Але розрахунки були здійснені в повному обсязі і по безготівкову розрахунку, а саме через банківські установи, документи є та вони були надані перевіряючим. Також в акті перевірки вказано, що перевіркою встановлена заборгованість ОСОБА_3 перед ТОВ «Форма Тех» у сумі 105000,00грн. Перевіркою встановлено наявність у ОСОБА_3 залишку дизпалива на 01.01.2011 року в кількості 15012.49л на суму 92881,36грн. У акті перевірки не відображено, як отримано дане дизпаливо, дане питання перевіряючим в акті не досліджено. Фактично саме це дизпаливо було отримано ОСОБА_3 у ТОВ «Форма Тех» саме по накладній від 03.12.2010 року на суму 105000,00грн. отримано 15000л дизпалива та воно сплачено, але в 2011 році.

Все це вказує на дійсність фактичних взаємовідносин ФО-П ОСОБА_3 та ТОВ «Форма-Тех» по поставці матеріалів, документально і фактично підтверджено факт отримання даних матеріалів ФО-П ОСОБА_3, розрахунків за них, їх наявності на складі, їх використання ОСОБА_3 в своїй діяльності, а в акті перевірки перекручені фактичні дані.

Представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення та доповнення до заперечень на адміністративний позов (а.с.21,77), у яких зазначив, що була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.01.2008 року по 31.12.2010 року. Податковий кредит, сформований за рахунок контрагентів-постачальників та відповідні дані, наведені у деклараціях з ПДВ за 4 квартал 2010 року про обсяги придбання товару (послуг) є недійсними. Зазначені в акті перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва обставини підтверджують відсутність доказів фактичного отримання, відвантаження ТОВ «Форма-Тех» на користь ФО-П ОСОБА_3 відповідних товарів. Позивачем не надано розрахункові документи, що підтверджують розрахунки позивача з ТОВ «Форма-Тех», тобто банківські виписки по податковій накладній за 03.12.2010 року №962, прибуткові касові ордери, товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт перевезення товару, інші розрахункові документи, які відображають стан розрахунків станом на 31.12.2010 року. Таким чином, позивач не надав первинні документи, які підтверджують реалізацію та транспортування товарів. Враховуючи викладене, податковий орган вважає, що позивач здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди 3-м особам, не мав на меті настання правових наслідків, не мав реального характеру угоди, що свідчить про те, що укладені угоди були спрямовані на безпідставне (штучне) формування податкового кредиту та валових витрат, по що свідчить акт перевірки ТОВ «Форма-Тех». В результаті чого, у ФО-П ОСОБА_3 відсутній обєкт оподаткування ПДВ операцій з ТОВ «Форма-Тех» в розумінні ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» та позивачем було занижено ПДВ за 4-ий квартал 2010 року на суму 39633,33грн., у звязку з чим винесено податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість на суму 49541,66грн.

Відповідач також вказує, що позивач не надав первинні документи, які підтверджують факт отримання, реалізації, транспортування та зберігання товарів придбаних у контрагента - ТОВ «Форма-Тех» у 4-му кварталі 2010 року, також враховуючи той факт, що у позивача відсутні умови для зберігання придбаного товару по причині відсутності земельних ділянок (згідно листа Управління Деркомзему у м. Маріуполі Донецької області 31.03.2011 року №2011/1537), зареєстрованого нерухомого майна (лист БТІ від 24.03.2011 року №2579), зареєстрованих договорів оренди будинків, споруджень, приміщень, які знаходяться у комунальній власності (лист Управління майна від 29.03.2011 року №07-4/772), операції з придбання та реалізації майна не мали реального характеру, у ФО-П ОСОБА_3 відсутнє право на формування валових витрат по операціях з ТОВ «Форма-Тех» в розумінні п.4 ст.13 Декрету КМУ. Таким чином, позивачем у 4-му кварталі 2010 року занижено сукупний оподатковуваний дохід за 2010 рік у сумі 198166,67грн. за рахунок завищення валових витрат на 198166,67грн.

На підставі викладеного представник відповідача просив у задоволені позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 зареєстрований фізичною особою підприємцем Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 09.01.2008 року №22740000000018316, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи підприємця (а.с.89), перебуває на податковому обліку у Жовтневій МДПІ м. Маріуполя з 10.01.2008 року за №12331, згідно довідки про взяття на облік платника податку форми №4-ОПП від 06.08.2008 року №1256/10/29-114-10 (а.с.86). Фізична особа підприємець ОСОБА_3 зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №НОМЕР_5 від 21.09.2010 року (а.с.87). Свою діяльність позивач здійснює на підставі ліцензії №НОМЕР_6, виданої Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та звязку України 19.02.2008 року з терміном дії 18.02.2013 року, якою надано дозвіл на вид роботи внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами. Вид господарської діяльності: надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт» (а.с.88).

Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обовязкових платежів) позивача за період з 10.01.2008 року по 31.12.2010 року. За наслідками перевірки було складено акт від 20.05.2011 року №1188/17-2/НОМЕР_1 (а.с.44).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення п.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФО-П ОСОБА_3 при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.662, 655 та 656 ЦК України. Податковий кредит, сформований за рахунок контрагентів-постачальників та відповідні дані наведені у деклараціях з податку на додану вартість за період 4 квартал 2010 року про обсяги придбання є недійсними та в порушення п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 39633,33грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 39633,33грн. Також встановлено порушення розділу ІV ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та п.13 Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю», затвердженої Наказом ДПА України від 21.04.1993 року №12, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 року за №64, яке призвело до заниження сукупного оподатковуваного доходу за 2010 рік у сумі 198166,67грн.

Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у звязку з укладанням позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Форма-Тех» - угода купівлі-продажу товару від 10.10.2010 року б/н, який не спричинив реального настання правових наслідків.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення від 03.06.2011 року №0000431742/0 яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 49541,66грн., з якої основний платіж 39633,33грн. та штрафна санкція у розмірі 9908,33грн. та №0000441742/0 яким визначено суму податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 37156,25грн., з якої основний платіж 29725,00грн. та штрафна санкція 7431,25грн. (а.с.6,7).

Оскільки спірні правовідносини виникли у періоді 2010 року, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемного правочину та наявності наданих послуг за договором купівлі-продажу товару від 10.10.2010 року б/н. Від цих обставин залежить право позивача на формування податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 39633,33грн. в 4 кварталі 2010 року.

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору купівлі-продажу товару від 10.10.2010 року б/н, оскільки сторони договору не мали наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим договором, а позивач мав мету на збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Форма - Тех» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу товару б/н від 10.10.2010 року (а.с.55).

Предметом договору є передача Продавцем товару в асортименті та по кількості передбачених договором, а Покупець зобовязується прийняти цей товар та сплатити за нього передбачену Договором грошову суму.

Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що Продавець зобовязаний передати Покупцю товар належної якості і обумовленому асортименті. Пункт 3.1.2 визначає, що не пізніше 5 днів Продавець зобовязаний забезпечити відвантаження і доставку товару на адресу Покупця чи іншого вантажоотримувача, зазначеного Покупцем. Відповідно до п.3.2.1 Покупець зобовязаний забезпечити розвантаження та прийомку проданого товару протягом 3 днів з моменту його надходження на місце призначення. розрахунок здійснюється в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 120 днів з моменту поставки товару. Відповідно до п.3.1.4 Продавець зобовязується повідомлять Покупця про здійснені відвантаження товару. Право власності на отриманий товар переходить Покупцю при отриманні товар. Термін дії договору з моменту підписання договору 3 роки (п.8.2 договору).

На виконання умов договору між сторонами були складені відповідні рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні:

-рахунок-фактура №СФ-0000520 від 10.10.2010 року, видаткова накладна №РН-0000416 від 10.10.2010 року, податкова накладна №638 від 10.10.2010 року на отримання дизпалива в кількості 6.000т на суму 48000,00грн., в т.р. ПДВ 8000,00грн. (а.с.63-65);

-рахунок-фактура №СФ-0000523 від 14.10.2010 року, видаткова накладна №РН-0000419 від 14.10.2010 року, податкова накладна №660 від 14.10.2010 року на отримання автошин 295х80R22.5 michelinXDE2-152/148М в кількості 16 штук на суму 84800,00грн., в т.р. ПДВ 14133,33грн. (а.с.67-69);

-рахунок-фактура №СФ-0000541 від 03.12.2010 року, видаткова накладна №РН-0000642 від 03.12.2010 року, податкова накладна №962 від 03.12.2010 року на отримання дизпалива в кількості 15т на суму 105000,00грн., в т.р. ПДВ 17500,00грн. (а.с.71-73).

Цими документами підтверджується, що в жовтні, грудні 2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Форма - Тех» було поставлено позивачу 21000л дизпалива на загальну суму 153000,00грн., у т.р. ПДВ 25500,00грн. та автошини 295х80R22.5 michelinXDE2-152/148М в кількості 16 штук на суму 84800,00грн., в т.р. ПДВ 14133,33грн. Всього на суму 237800,00грн., в т.ч. ПДВ 39633,33грн.

Оплата за отриману продукцію відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Форма - Тех» згідно наступних платіжних доручень: №53 від 06.12.2010 року у сумі 20000,00грн. в т.ч. ПДВ 3333,33грн., №55 від 07.12.2010 року у сумі 52800,00грн. в т.ч. ПДВ 8800,00грн., №103 від 14.01.2011 року у сумі 50000,00грн. у т.ч. ПДВ 8333,33грн., №111 від 21.01.2011 року у сумі 55000,00грн. у т.ч. ПДВ 9166,67грн., №56 від 08.12.2010 року у сумі 20000,00грн. у т.ч. ПДВ 3333,33грн., №50 від 02.12.2010 року у сумі 40000,00грн. у т.ч. ПДВ 6666,67грн. (а.с.57-62).

Всього сплачено по договору за отриманий товар суму 237800,00грн., в т.ч. ПДВ 39633,33грн.

Згідно до доповнення до договору купівлі-продажу від 10.10.2010 року покупець за договором, позивач, має право самостійно перевозити, здійснювати завантаження, розвантаження і здійснювати інші роботи по обслуговуванню отриманих у продавця товарів.

Перевезення товару підтверджується товарно-транспортними накладними: від 10.10.2010 року автомобіль НОМЕР_2. Перевізник ФО-П ОСОБА_3, товар дизпаливо 6000л згідно накладної №416 від 10.10.2010 року (а.с.66);

від 14.10.2010 року автомобіль НОМЕР_3. Перевізник ФО-П ОСОБА_3, товар шини кількістю 16 штук, згідно накладної №419 від 14.10.2010 року (а.с.70);

від 03.12.2010 року автомобіль НОМЕР_4. Перевізник ФО-П ОСОБА_3, товар дизпаливо 15000л згідно накладної №642 від 03.12.2010 року (а.с.74).

Вказані автомобілі належать позивачу на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.106), а автомобіль НОМЕР_4 знаходиться в оренді за договором оренди (а.с.109).

Суд враховує, що ТОВ «Форма - Тех» на час здійснення поставки товару було зареєстровано платником податку на додану вартість, про що свідчить акт про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Форма Тех» (п.2.4.1 акту) (а.с.51).

Крім того, суд зазначає, що в акті від 15.03.2011 року №811/23-200/36433876 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Форма Тех» щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобовязань за період з 01.08.2010 року по 31.12.2010 року посадовцями ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва підтверджено, що ТОВ «Форма Тех» у жовтні 2010 року заявлено суму податкових зобовязань по податку на додану вартість по контрагенту ОСОБА_3 у розмірі 22133,33грн., у грудні 2010 року податкові зобовязання з податку на додану вартість по ОСОБА_3 складають 17500,00грн.

Позивачем до матеріалів справи надано журнал проводок за 01.09.2010 31.12.2010 207,63; місця зберігання: ОСОБА_3,; ТМЦ: Шини а/м в якому зазначено дата 14.10.10, приходна накладна ПН-0000010, запаси ОСОБА_3 шини а/м партія Форма-Тех рахунок вхід. СВ-0000039 (14.10.10) дебет 207 кредит 631 сума 70666,67грн. кількість 16.000шт., журнал проводок за 01.09.2010 31.12.2010 203,63; місця зберігання: ОСОБА_3,; ТМЦ: ДТ Україна, в якому зазначено дата 10.10.10 і 03.12.10, приходна накладна ПН-0000010 і ПН-0000047, запаси ОСОБА_3 ДТ Україна партія Форма-Тех рахунок вхід. СВ-0000040 (10.10.10) і СВ-0000155 (03.12.10) дебет 203 кредит 631 сума 40000,00грн. кількість 6,000л. і сума 87500,00грн. кількість 15,000.000л (а.с.80,82). Також надані журнали ордери і відомості по рахунку 207 Запасні частини та по рахунку 203 Паливо (а.с.81,83).

Актом списання №СпТ-00002 від 17.10.2010 року ФО-П ОСОБА_3 зазначив про списання шин а/м кількістю 14шт. на суму 61833,34грн. за основною діяльністю по рахунку 23 «Виробництво» (а.с.85).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на акт ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 15.03.2011 року №811/23-200/36433876, в якому повідомляється, що у підприємства ТОВ «Форма Тех» недостатня кількість трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності, а саме в частині організації придбавання, відвантаження та перевезення товарів. Згідно декларації з податку на прибуток за 2010 рік, відсутні дані щодо приросту (убутку) балансової вартості запасів, відсутні дані щодо нарахування амортизаційних відрахувань, додаток К/1 до декларації з податку на прибуток підприємств не надавався. На думку податківців це свідчить про відсутність у підприємства основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та необхідних для здійснення господарської діяльності умов в частині купівлі, продажу, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. Відсутність необхідних для виробництва продукції та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень унеможливлює надання послуг та виконання власними силами.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину договору про купівлю - продаж товару від 10.10.2010 року б/н не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях ваги, кількості, вартості найменування, дат.

З огляду на викладене, суд бере до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставини надання послуг, накладні та рахунки-фактури, які спростовують доводи відповідача про те, що послуги фактично не надавалися.

Посилання відповідача на те, що товар, який наданий ТОВ «Форма - Тех», не повязані з господарською діяльністю позивача спростовуються доказами, наявними у справі. Долучені докази свідчать про фактичне виконання умов спірного договору.

Тобто наведені поставки товарів забезпечують господарську діяльність позивача, внаслідок якої він отримує дохід. Аналіз наданих документів та договору свідчить про виконання договірних зобовязань з поставки товару у комерційному відношенні.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

В контексті спірних правовідносин таким фактором є фактичне надання ТОВ «Форма Тех» послуг з поставки товарів у комерційному відношенні у межах господарської діяльності позивача.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

ТОВ «Форма - Тех» як зареєстрованим платником податку на додану вартість були виписані податкові накладні.

Спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 39633,33грн. відображені позивачем в додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за звітні періоді (а.с.94).

Обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, пункту 7.4, підпункту 7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірним.

Відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 39633,33грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 9908,33грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення №0000431742/0 від 03.06.2011 року, яким позивачу за порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 49541,66грн., у тому числі за основним платежем 39633,33грн., за фінансовими санкціями 9908,33грн., підлягає визнанню недійсним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Суд вивчивши акт перевірки зазначає, що у акті перевірки відсутня описова частина щодо порушення позивачем у перевіряємому періоді ДКМУ «Про прибутковий податок з громадян» та вимог Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю», але в висновках акту перевіряючими зроблені висновки щодо порушення вказаних нормативних актів. Представником відповідача надано пояснення у судовому засіданні, що це порушення описане в п.2.2.3 акту перевірки в виді таблиці.

Між тим п.5 Наказу ДПА України від 22.12.2010 року №984, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за N 34/18772 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» передбачає, що описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином:

5.1. Результати документальної перевірки дотримання податкового законодавства групуються за окремими видами податків і зборів та у розрізі податкових періодів. В цій частині акта (довідки) перевірки відображаються задекларовані платником податків у податковій та іншій звітності показники, результати перевірки цих показників та робиться відповідний запис щодо встановлення або невстановлення порушень. При цьому до акта (довідки) перевірки додаються відповідні аналітичні таблиці.

Крім того, наводяться дані про наявність та результати перевірки пільг, наданих відповідно до законів (код пільги, на яку суму і на який податок отримано пільги з розбивкою за роками в межах звітних періодів, що перевіряються).

5.2. У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

У звязку з чим, суд не приймає до уваги посилання відповідача на факти викладені в акті Жовтневої міжрайонної ДПІ м. Маріуполя, оскільки відсутній зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, із чого можна зробити висновок, що документи вказаною інспекцією не вивчались взагалі.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність документів у ході перевірки, у звязку з тим, що податковим органом не доведено про витребування необхідних документів у позивача в період перевірки.

Відповідно до статті 13 Декрету КМ України від 26.12.1992, № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Згідно наданої довідки позивачем, у перевіряємому періоді до складу витрат витрати за господарською операцією з ТОВ «Форма-Тех» фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 не включалися (а.с.99).

Таким чином висновки податкового органу порушення яке призвело до заниження сукупного оподатковуваного доходу за 2010 рік у сумі 198166,67грн. є необґрунтованим.

Відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення №0000441742/0 від 03.06.2011 року, яким позивачу за порушення р. ІV статті 13 ДКМУ «Про прибутковий податок з громадян», п.13 Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницької діяльності», п.1.3 «з» ст..1, п.3.1 ст.3, п.п.9.12.1 п.9.12 ст.9, п.7.1 ст.7, п.22.3 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 37156,25грн., у тому числі за основним платежем 29725,00грн., за фінансовими санкціями 7431,25грн. (а.с.6) підлягає визнанню недійсним, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Разом з цим, суд вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування спірного податкового повідомлення рішення, оскільки рішення субєкта владних повноважень є скасованим з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє.

З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.ст.87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними та скасування податкові повідомлення-рішення від 03.06.2011 року №0000431742/0 яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 49541,66грн., з якої основний платіж 39633,33грн. та штрафна санкція у розмірі 9908,33грн. та №0000441742/0 яким визначено суму податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 37156,25грн., з якої основний платіж 29725,00грн. та штрафна санкція 7431,25грн., задовольнити частково.

Визнати недійсними податкові повідомлення рішення від 03.06.2011 року №0000431742/0 яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 49541,66грн., з якої основний платіж 39633,33грн. та штрафна санкція у розмірі 9908,33грн. та №0000441742/0 яким визначено суму податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 37156,25грн., з якої основний платіж 29725,00грн. та штрафна санкція 7431,25грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 гривні 70 копійок.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 29 липня 2011 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 03 серпня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.