Постанова № 21791142, 29.07.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2011 р. справа № 2а/0570/9782/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкарьової І.В.

при секретаріЗаднепровської В.О.

за участю представників сторін

від позивача: Лебедева В.В.

від відповідача: Ніколюкіної Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецізоляція плюс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкове повідомлення рішення від 26.05.2011 року №0000562342 яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 102159,00грн., з якої основний платіж 102158,00грн. і штрафна санкція у розмірі 1,00грн.,-

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецізоляція плюс», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкове повідомлення рішення від 26.05.2011 року №0000562342 яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 102159,00грн., з якої основний платіж 102158,00грн. і штрафна санкція у розмірі 1,00грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ст.185 Податкового кодексу України визначається обєкт оподаткування. Стаття 198 Податкового кодексу України визначає умови віднесення податку до податкового кредиту. Позивач зазначає, що наведені податковою інспекцією підстави не порушувалися підприємством.

В дійсності має місце невизнання відповідачем податкового кредиту по господарським операціям між ТОВ «Укрспецізоляція плюс» та ПП «Інбуд», який сформовано на підставі податкової накладної контрагента №136 від 28.02.2011 року. На час перевірки відповідачу була надана податкова накладна, ніяких зауважень відносно її форми відповідач не зробив, як і не зазначив, що її виписала особа, яка не мала на це право.

Між ТОВ «Укрспецізоляція плюс» та ПП «Інбуд» було укладено договір купівлі-продажу №28/02/11 від 28.02.2011 року. Позивач вважає, що у відповідності до статей 173, 174 Господарського кодексу України між сторонами виникло господарське зобовязання на підставі договору. У відповідності до п.п.139.1.9.п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України до складу валових витрат відносяться витрати, які підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Первинні документи мають усі обовязкові реквізити для первинних документів, підписані правомочними особами.

Відповідач у акті перевірки встановив порушення при визначені показника податкового кредиту, та як наслідок з цього нарахував суму податку на додану вартість. Це порушення не повязано з невідповідністю виникнення дати податкового кредиту, відсутністю податкової накладної, дефекту форми податкової накладної, випискою податкової накладної особою, яка не має на це право у відповідності до пункту 201,8 статті 201 та статті 183 Податкового кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення на адміністративний позов (а.с.115), у яких зазначив, що була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Укрспецізоляція плюс» за лютий 2011 року. Під час проведення перевірки було встановлено, що позивач мав правові відносини з ПП «Інбуд», який знаходиться на обліку в Кременчуцькій ОДПІ. За результатами автоматизованого співставлення даних, задекларованих ТОВ «Укрспецізоляція плюс» в деклараціях з податку на додану вартість за період лютий 2011 року встановлено розбіжності з даними податкового обліку ПП «Інбуд» на загальну суму 102158,00грн. Враховуючи те, що на момент проведення перевірки ПП «Інбуд» за результатами вжитих заходів документи до перевірки не надано, тому підтвердити правомірність формування податкових зобовязань та податкового кредиту не уявляється можливим.

Таким чином, правочини укладені між ПП «Інбуд» та підприємствами постачальниками не спричинили реального настання юридичних наслідків, отже правочини відповідно до ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст..216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

У звязку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ у ПП «Інбуд» відсутні обєкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям.

В даному випадку наявність документів у позивача щодо укладання спірної угоди, не можуть стати підставою для підтвердження факту правомірності укладання угоди між ТОВ «Укрспецізоляція» та ПП «Інбуд».

На підставі викладеного просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецізоляція плюс» є юридичною особою, зареєстровано Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 29.08.2006 року, ідентифікаційний код 34550341, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.24,25), довідкою АБ №211142 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.26), перебуває на податковому обліку в Жовтневій МДПІ м. Маріуполя з 30.08.2006 року за №4430, відповідно до довідки про взяття на облік форми 4-ОПП від 12.01.2010 року №624/10/29-114-10 (а.с.27). Свідоцтво №100260884 від 28.09.2006 року підтверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецізоляція плюс» зареєстроване платником податку на додану вартість (а.с.28).

Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань підтвердження отриманих від платника податків ПП «Інбуд» відомостей за період лютий 2011 року. За наслідками перевірки було складено акт від 19.05.2011 року №1166/23-2/34550341 (а.с.8).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення ст.185, ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 102158,00грн., а саме господарські операції за період лютий 2011року, відображені у податковій звітності, щодо придбання товарів (робіт, послуг) ТОВ «Укрспецізоляція плюс» від ПП «Інбуд», на загальну суму 612948,00грн., у т.ч. ПДВ 102158,00грн., відповідно до ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Відомості, викладені у поданій до Жовтневої МДПІ м. Маріуполя податковій звітності за період лютий 2011 року не відповідають дійсності, так як придбання товарів (робіт, послуг) від вищевказаного підприємства фактично не підтверджено.

За наслідками встановлення нікчемних угод та згідно ст.185, ст.198 Податкового кодексу України відсутні підстави для виникнення податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг), а тому податковий кредит, задекларований ТОВ «Укрспецізоляція плюс» за період лютий 2011 року від ПП «Інбуд», в сумі ПДВ 102158,00грн. заявлено безпідставно та підлягає коригуванню.

Враховуючи, що відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, то, відповідно, здійснюється коригування показників податкової декларації, повязаної з обчисленням сум податкових зобовязань з ПДВ по ПП «Інбуд» за операціями, що проведені на підставі таких нікчемних правочинів.

Дане порушення призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 102158,00грн., у т.ч. за лютий 2011 року у сумі ПДВ 102158,00грн.

Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у звязку з укладанням позивачем нікчемного правочину з ПП «Інбуд» - договір купівлі - продажу від 28.02.2010 року №28/02/11 який не спричинив реального настання правових наслідків.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення від 26.05.2011 року №0000562342 яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у загальній сумі 102159,00грн., з якої основний платіж 102158,00грн. і штрафна санкція у розмірі 1,00грн. (а.с.7).

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемного правочину та наявності наданих послуг за договором купівлі-продажу від 28.02.2010 року №28/02/10 укладеного між позивачем та ПП «Інбуд». Від цих обставин залежить право позивача на формування податкового кредиту у лютому 2011 року у сумі 102158,00грн.

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору від 28.02.2010 року №28/02/10 купівлі-продажу товарів, оскільки сторони договору не мали наміру на реальне настання наслідків, а позивач мав мету на збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та Приватним підприємством «Інбуд» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №28/02/11 від 28.02.2011 року.

Предметом договору є зобовязання Продавця продати, а Покупця прийняти та оплатити товар: будівельні матеріали. В п.1.2 договору зазначено, що загальна сума договору складає 612948,00грн. з урахуванням ПДВ. Кількість та асортимент товарів, які поставляються згідно специфікації. Доставка товару здійснюється за рахунок продавця.

Розрахунки здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця протягом 180 днів з моменту реалізації.

Термін дії договору до повного виконання зобовязань сторонами по договору. (а.с.41).

На виконання умов договору сторонами виписані підтверджуючі документи, а саме:

- специфікація №1 від 28.02.2011 року, видаткова накладна №69 від 28.02.2011 року, рахунок-фактура №38 від 28.02.2011 року (а.с.43-45), податкова накладна №136 від 28.02.2011 року - на гідроізоляційний матеріал «Seal Coat» 4000кг, гідроізоляційний матеріал «Mortar» 4000кг, плітка керамічна для стін 400кв.м, плітка керамічна для підлоги 100кв.м, гідроізоляційний матеріал Peneseal FH 227л, на загальну суму 612948,00грн., в т.р. ПДВ 102158,00грн. (а.с.43-45,63).

Цими документами підтверджується, що в лютому 2011 року Приватним підприємством «Інбуд» було поставлено позивачу товару на загальну суму 612948,00грн., у т.р. ПДВ 102158,00грн.

Оплата за отриманий товар відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП «Інбуд» згідно наступних платіжних доручень: №413 від 12.04.2011 року у сумі 250000,00грн. у т.ч. ПДВ 41666,66грн., №414 від 12.04.2011 року у сумі 250000,00грн. у т.ч. ПДВ 41666,66грн., №425 від 21.04.2011 року у сумі 80000,00грн. у т.ч. ПДВ 13333,33грн., №442 від 10.05.2011 року у сумі 32948,00грн. у т.ч. ПДВ 5491,33грн. (а.с.46-48).

Всього сплачено позивачем по договору за отриманий товар суму 612948,00грн., у т.р. ПДВ 102158,00грн.

Відповідно до прибуткових ордерів №12, 13, 14, 15, 16 від 28.02.2011 року будівельні матеріали за договором від 28.02.2011 року №28/02/11 були прийняті позивачем, на яких зазначено про прийняття (ОСОБА_3.) та здачу (ОСОБА_4.) товару у повному обсязі (а.с.49-53). В подальшому будівельні матеріали були отримані ОСОБА_5, а видані ОСОБА_3 згідно накладних на внутрішнє переміщення №ПМ-0000003 від 01.03.2011 року, №ПМ-0000004 від 29.03.2011 року, №ПМ-0000005 від 25.04.2011 року.(а.с.54-56).

Відповідач обґрунтовує свою правову позицію тим, що за результатами автоматизованого співставлення даних, задекларованих позивачем в декларації з податку на додану вартість за період лютий 2011 року встановлено розбіжності з даними податкового обліку ПП «Інбуд» на загальну суму 102158,00грн.

Згідно отриманого акту від Кременчуської ОДПІ позапланової невиїзної перевірки ПП «Інбуд» від 06.04.2011 року №1917/23-309/34411735 встановлено, що підтверджуючи документи підприємством не надані, про це складено відповідний акт про ненадання документів. Встановлено, що підприємством ПП «Інбуд» (згідно додатку №5 до декларації з податку на додану вартість) було задекларовано суму податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Сільгоспнафтопродукт».

Податковий орган в акті перевірки робить висновок, як вбачається, що фінансово-господарська діяльність ПП «Інбуд» здійснюється поза межами правового поля. Фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Інбуд» та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Згідно аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Враховуючи те, що на момент проведення перевірки ПП «Інбуд» за результатами вжитих заходів документи до перевірки не надано, тому підтвердити правомірність формування податкових зобовязань та податкового кредиту не уявляється можливим.

Також, в ході проведення перевірки ПП «Інбуд» не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в звязку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

Таким чином згідно вищевикладеного, правочини укладені між ПП «Інбуд» та підприємствами постачальниками не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Відповідно до баз даних ДПС податкової, звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

В ході проведення перевірки не встановлено факту реального виконання угоди, а саме передачі товарів від продавця до покупця, в звязку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, про що свідчить акт позапланової невиїзної перевірки ПП «Інбуд» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року від 06.04.2011 року №1917/23-309/34411735.

Фахівці Жовтневої МДПІ м. Маріуполя вважають, що в даному випадку наявність документів у ТОВ «Укрспецізоляція плюс» щодо укладання спірної угоди, не можуть стати підставою для підтвердження факту правомірності укладання угоди між ТОВ «Укрспецізоляція плюс» та ПП «Інбуд».

В ході судового розгляду судом установлено правосубєктність учасників господарської операції. Зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту.

Суд враховує, що ТОВ «Інбуд» зареєстровано платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100276772 від 29.03.2010 року. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інбуд» зареєстроване юридичною особою Виконавчим комітетом Полтавської міської ради 30.05.2006 року, ідентифікаційний код 34411735, згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ( а.с.93,94).

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на неможливість проведення позапланової документальної перевірки, у звязку з ненаданням підприємством-контрагентом підтверджуючих документів. Тому податковий орган який проводив цю позапланову перевірку зробив висновок, що відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). (а.с.77).

Посилання відповідача на відсутність у підприємства документів, що підтверджують фактичне транспортування товару - товарно-транспортні накладні, суд не приймає до уваги, у звязку з тим, що вказані документи надані позивачем до матеріалів справи у ході судового розгляду, а саме: товарно-транспортна накладна №14 від 28.02.2011року, якою підтверджено що ТОВ «Укрспецізоляція плюс» (Замовник) замовило перевезення вантажу: гідроізоляція 8,3т, плітка керамічна для стін 4,2т і плітка для підлоги 1,2т загальна вага 13,7т, від вантажовідправника ПП «Інбуд» до вантажоодержувача ТОВ «Укспецізоляція плюс», пункт навантаження м. Кременчуг та пункт розгрузки м. Маріуполь, за накладною №69 від 28.02.2011 року. Перевізником зазначено фізична особа ОСОБА_6 який здійснював перевезення на автомобілі МАЗ АН 0492 НЕ з причепом НОМЕР_1 (а.с.95).

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

Позивачем надано до матеріалів справи договір №01/09/09-А1 оренди нежилого приміщення від 01.09.2009 року, згідно якого ТОВ «Укрспецізоляція плюс» орендую у ОСОБА_7 нежиле приміщення (склад) загальною площею 50кв.м. (а.с.126).

Надана до суду копія журналу довіреностей не приймається судом в якості доказів по справі, так як позивач не надав в судовому засіданні оригінал журналу для дослідження.

В судовому засіданні дослідженню підлягали усі первинні документи, які належить складати при господарській операції купівлі-продажу, а саме договір, специфікації, видаткові накладні, рахунки-фактури, прибуткові ордери, накладні на внутрішнє переміщення, платіжні доручення, документи про перевезення.

При зясуванні питання, щодо наявності господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку, суд зазначає, що позивач в подальшому надавав послуги будівельних робіт, за результатами якої отримав дохід та позитивний вплив на результати господарської діяльності підприємства. Згідно письмових пояснень позивача, підприємство відповідно накладних на внутрішнє переміщення №ПМ-0000003 від 01.03.2011 року, №ПМ-0000004 від 29.03.2011 року, №ПМ-0000005 від 25.04.2011 року (а.с.54-56) зі складу відпущено будівельних матеріалів для виконання будівельних робіт на металургійному комбінаті «Азовсталь» згідно договору №20СК від 18.11.2010 року. Ввіз матеріалів на територію МК «Азовсталь» підтверджено дозволами від 09.03.2011 року №2/09-03-11, від 09.03.2011 року №3/09-03-11, від 15.03.2011 року №1/15-03-11, від 04.04.2011 року №2/04-04-11, від 21.03.2011 року №2/21-03-11, від 29.03.2011 року №2/29-03-11, від 06.04.2011 року №2/06-04-11, від 06.04.2011 року №1/06-04-11, від 12.05.2011 року №3/12-05-11, від 19.05.2011 року №1/19-05-11, від 23.05.2011 року №1/23-05-11 на обєкти АБК ЦПМШ та доменний цех (а.с.96-106).

Суд враховує також, що для підтвердження права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Також суд бере до уваги, що згідно до податкової декларації ПП «Інбуд» з податку на додану вартість за лютий 2011 року, яка отримано Кременчуцькою ОДПІ 20.03.2011року за №38421, підприємство має позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного (податкового) періоду у розмірі 22775,00грн., та згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» ПП «Інбуд» до складу податкових зобовязань за лютий 2011 року включено суму податку на додану вартість у розмірі 102158,00грн. (а.с.107).

Крім того платіжним дорученням №562 від 29.03.2011 року приватне підприємство «Інбуд» сплатило до Державного бюджету України суму податку на додану вартість за лютий 2011 року у розмірі 22775,00грн. (а.с.113).

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину договору купівлі-продажу товару від 23.02.2010 року №23/02/10 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Тобто наведені поставки товару забезпечують господарську діяльність позивача по реалізації продукції, внаслідок якої він отримує дохід.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

П.201.1 ст.201 кодексу передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вищеперелічені договір, видаткові накладні, рахунки-фактури, податкова накладна тощо, мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях ваги, вартості найменування, дат.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При зясуванні судом питання, про притягнення посадових осіб платника податків до кримінальної відповідальності у звязку зі здійсненням операцій, що визначені таким платником, як підстава для одержання права на податковий кредит, тобто встановлення умислу в діях посадових осіб позивача, відповідач зазначив, що такі справи відсутні.

З огляду на викладене, суд бере до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставини поставки товарів, видаткові накладні, податкові накладні, які спростовують доводи відповідача про те, що послуги фактично не надавалися.

Висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено без використання відповідачем наданих законодавством повноважень, щодо встановлення субєктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналіз наданих документів та договору свідчить про виконання договірних зобовязань з поставки товару у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем статей 185, 198 Податкового кодексу України є неправомірним.

Суд враховує, що наявність податкової накладної є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності.

Спірна сума податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 102158,00грн. відображена позивачем в додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за лютий місяць 2011 року (а.с.38).

Відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Але враховуючи вимоги п.6 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення, неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 102158,00грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 1,00грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення №0000562342 від 26.05.2011 року, яким позивачу за порушення статей 185, 198 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 102159,00грн., у тому числі за основним платежем 102158,00грн. та за фінансовими санкціями 1,00грн. (а.с.7) підлягає визнанню недійсним, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст.87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецізоляція плюс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкове повідомлення рішення від 26.05.2011 року №0000562342 яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 102159,00грн., з якої основний платіж 102158,00грн. і штрафна санкція у розмірі 1,00грн., задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 26.05.2011 року №0000562342 яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 102159,00грн., з якої основний платіж 102158,00грн. і штрафна санкція у розмірі 1,00грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецізоляція плюс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 гривні 40 копійок.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 29 липня 2011 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 03 серпня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.