Постанова № 21787753, 31.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2012 р. справа № 2а/0570/22405/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кірієнка В.О.

при секретаріНовіковій А.В.

за участю

представника позивача - Стрихар Г.В.

представника відповідача - Іванченко В.М.

представника відповідача Савранського О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0000202330 від 08.04.2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство «Макіїввугілля» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання дій Макіївської обєднаної державної податкової інспекції щодо прийняття податкового повідомлення-рішення протиправними, визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000202330 від 08.04.2011 року, № 0000252330 від 25.05.2011 року, № 0000282330 від 04.07.2011 року, № 0000382330 від 12.08.2011 року.

Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду І.В. Шинкарьової від 01.11.2011 року відкрито провадження у справі № 2а/0570/16504/2011 за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання дій Макіївської обєднаної державної податкової інспекції щодо прийняття податкового повідомлення-рішення протиправними, визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000202330 від 08.04.2011 року, № 0000252330 від 25.05.2011 року, № 0000282330 від 04.07.2011 року, № 0000382330 від 12.08.2011 року.

Ухвалою суду від 24 листопада 2011 року розєднано у самостійні провадження позовні вимоги в адміністративній справі № 2а/0570/16504/2011.

За наслідками розподілу вказаних самостійних проваджень за допомогою автоматизованої системи документообігу суду, справі в частині позовних вимог Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000202330 від 08.04.2011 року присвоєно номер № 2а/0570/22405/2011 та передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Кірієнко О.В. для розгляду по суті.

Ухвалою судді Кірієнко О.В. від 30.11.2011 року прийнято до провадження справу № 2а/0570/22405/2011.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08.04.2011 року відповідачем на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Макіїввугілля» щодо підтвердження відомостей, отриманих від ТОВ «Іолід» за № 1510/23-3/32442295 від 31.03.2011 року було прийнято податкове повідомлення рішення за № 0000202330, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану за основним платежем в сумі 3759958,46 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 939989,61 грн.

Позивач не згоден із висновками Макіївської обєднаної державної податкової інспекції, та вважає дії податкового органу щодо прийняття податкового повідомлення рішення протиправними у звязку із чим просив його скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, в його задоволенні просив відмовити, надав суду заперечення у письмовому вигляді, де зазначив, що результати документальної перевірки відповідають чинному законодавству, а складений за її наслідками акт перевірки, на підставі якого прийняте спірне податкове повідомлення рішення , є обєктивним та обґрунтованим.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДП «Макіїввугілля» зареєстровано Виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області 29.04.2003 року за № 1273120 0000 000106 та знаходиться на обліку у Макіївської ОДПІ з 15.05.2003 року за № 58. Відповідно до свідоцтва від 01.06.2005 року за № 06516407 позивач є платником податку на додану вартість.

На підставі направлення від 02.03.2011 року № 21, виданого в Макіївською ОДПІ, згідно із пп. 75.1.2, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.8 п.78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Макіїввугілля» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Іолід» за грудень 2010 року, про що було складено акт про результати позапланової виїзної перевірки від 31.03.2011 року № 1510/23-3/32442295.

Зазначеним актом перевірки від 31.03.2011 року № 1510/23-3/32442295 податковим органом були встановлені порушення пп. пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР в результаті чого безпідставно було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 3759958,46 грн. за грудень 2010 року нараховану на вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Іолід» у звязку із не підтвердженням факту придбання товарів чи послуг при здійсненні нікчемного правочину. Зазначені порушення призвели до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду за грудень 2010 року на суму ПДВ 3759958,46 грн.

Крім того, податковим органом було встановлено порушення частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228, 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України та визнано правочин щодо виконання умов договору № 243 від 25.10.2010 року, укладеного між ДП «Макіїввугілля» та ТОВ «Іолід» нікчемним.

На підставах визначених в акті перевірки, податковим органом було винесене податкове повідомлення рішення № 0000202330 від 08.04.2011 року, яким позивачу згідно п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 відповідно до абзацу 2 п. 123.1 ст. 123, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 3759958,46 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 939989,61 грн.

З акту перевірки та матеріалів справи вбачається, що позивач знаходився у правових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Іолід» на підставі договору постачання від 25.10.2010 року за № 243, відповідно до умов якого ТОВ «Іолід» (постачальник) поставляє ДП «Макіїввугілля» (покупцю) вугільну продукцію. Загальна сума договору орієнтовно становила 865200000,00 грн. з урахуванням ПДВ, загальний обєм постачання вугілля становив 1200000 тон.

Крім того відповідно до п.2.4 договору право власності на вугілля від Постачальника до Покупця переходить після підписання між сторонами акту приймання-передачі вугілля. Датою виконання зобовязання по поставці вугілля є дата календарного штемпеля залізничної станції призначення на перевізному документі.

Також договір містить основні розділи, а саме права та обовязки сторін, кількість, якість і асортимент, загальний порядок приймання вугілля за кількістю і якістю, приймання вугілля за кількістю і якістю спільно з представниками постачальника, ціна та умови оплати, відповідальність сторін, інші умови, термін дії договору з 1 листопада 2010 року і діє до 31 грудня 2011 року, а в частині фінансових розрахунків до повного їх виконання.

На виконання умов зазначеної угоди було продавцем товару було видано податкові накладні за № 102 від 21.12.2010 року на суму 363296,75 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 60549,46 грн., № 103 від 22.12.2010 року на суму 207119,15 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 34519,86 грн., за № 104 від 22.12.2010 року на суму 1602198,95 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 267033,16 грн., № 104 від 22.12.2010 року на суму 1602198,95 грн. з урахуванням ПДВ в сумі 267033,16 грн., № 105 від 21.12.2010 року на суму 174785,92 грн. з урахуванням ПДВ в сумі 29130,99 грн., № 106 від 22.12.2010 року на суму 141307,22 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 23551,20 грн., № 107 від 22.12.2010 року на суму 1569142,91 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 261523,82 грн., № 108 від 22.12.2010 року на суму 44492,56 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 7415,43 грн., № 109 від 22.12.2010 року на суму 275469,74 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 45911,62 грн., № 110 від 22.12.2010 року на суму 4217163,00 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 702860,50 грн., № 11 від 23.12.2010 року на суму 660011,97 грн., № 112 від 31.12.2010 року на суму 2291163,00 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 381860,50 грн., № 113 від 31.12.2010 року на суму 133903,00 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 22317,17 грн., № 114 від 31.12.2010 року на суму 4414360,80 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 735726,80 грн., № 115 від 31.12.2010 року на суму 1013320,87 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 168886,81 грн., № 116 від 31.12.2010 року на суму 1321517,17 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 220252,86 грн., № 117 від 31.12.2010 року на суму 489335,11 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 81555,85 грн., № 118 від 29.12.2010 року на суму 341102,65 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 56850,44 грн., рахунки фактури за № 102 від 21.12.2010 року, № 103 від 22.12.2010 року, № 104 від 22.12.2010 року, № 105 від 21.12.2010 року, № 106 від 22.12.2010 року, № 107 від 22.12.2010 року, № 108 від 22.12.2010 року, № 109 від 22.12.2010 року, № 110 від 22.12.2010 року, № 111 від 23.12.2010 року, № 112 від 31.12.2010 року, № 113 від 31.12.2010 року, № 114 від 31.12.2010 року, № 115 від 31.12.2010 року, № 116 від 31.12.2010 року, № 117 від 31.12.2010 року, № 118 від 29.12.2010 року, складені акти приймання-передачі вугільної продукції за № 118 від 29.12.2010 року, № 113 від 31.12.2010 року, № 114 від 31.12.2010 року, № 115 від 31.12.2010 року, № 116 від 31.12.2010 року, № 117 від 31.12.2010 року, № 110 від 22.12.2010 року, № 112 від 31.12.2010 року, № 111 від 23.12.2010 року, № 109 від 22.12.2010 року, № 108 від 22.12.2010 року, № 107 від 22.12.2010 року, № 106 від 22.12.2010 року, № 104 від 22.12.2010 року, № 103 від 22.12.2010 року, № 105 від 21.12.2010 року, № 102 від 21.12.2010 року.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними було включено до податкових зобовязань відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з податку на додану вартість та даними декларації з ПДВ за № 1158 від 20.01.2011 року.

Відповідно до зазначеного договору, транспортування товару та вантажні роботи проводились за рахунок продавця перевезення товару від відправника до отримувача, де відправниками вугілля були ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» та ЗАТ «Яновське», а одержувачами Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго», Змієвська ТЕС, Старобішевська ТЕС ВАТ «Донбасенерго» на підставі залізничних квитанцій: №52250426, №52250423, №52250417, №52250418, №52250415, №52250412, №52250413, №52250411, №52250410, №52250409, №52250408, №52250882, №52250381, №52250380, №52250389, №52250379, №52254911, №52254912, №52254937, №52255029, №52255030, №52255069, №52255110, №52255109, №52255129, №52255150, №52255172, №52255206, №52255205, №52255222,№52255243, №52255244, №52255290, №52255304, №52254910, №52255190, №52255131, №52255103, №52255098, №52255104, №52255109, №52255100, №52255051, №52254992, №52254914, №55254913, №52254963, №52255309, №52255296, №52255236, №52255194, №52255183, №52255153, №52255140, №52255123, №52255101, №52255091, №52255092, №52255050, №52255052, №52254990, №52255310, №48108216, №48108192, №48108193, №48108102, №48108103, №52255340, №52255341, №52255338, №48108223, №48108222,№48108217, №48108151, №52255356, №48108205, №48108189, №48108190, №48108182, №48108188, №48108164, №48108165, №48108143, №48108115, №48108116, №52255364, №48108101, №52255345, №52255339, №52255344, №52255332, №52255305, №52255276, №52255168, №52255152, №52255143, №52255142, №52255090, №52254991, №52294989, №52254969.

Вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом на умовах DDP згідно з “Інкотермс” в редакції 2000 з урахуванням особливостей та за реквізитами Покупця, вказаних в додатках до договору.

Посвідчення про якість вугілля №218 від 01.12.2010, №220 від 08.12.2010, №221 від 03.12.2010, №237 від 08.12.2010, №241 від 09.12.2010, №242 від 09.12.2010, №243 від 10.12.2010, №247 від 10.12.2010, №258 від 17.12.2010, №263 від 19.12.2010, №265 від 20.12.2010, №268 від 21.12.2010, №269 від 21.12.2010, №272 від 22.12.2010, №273 від 23.12.2010, №274 від 24.12.2010, №276 від 25.12.2010, №277 від 27.12.2010, №278 від 27.12.2010, №281 від 28.12.2010, №270 від 21.12.2010, №275 від 25.12.2010, №283 від 29.12.2010, №284 від 29.12.2010, №266 від 20.12.2010, №267 від 21.12.2010, №271 від 22.12.2010, №279 від 27.12.2010, №280 від 27.12.2010, №282 від 28.12.2010, №262 від 19.12.2010, №219 від 03.12.2010, №224 від 06.12.2010, №225 від 06.12.2010, №230 від 08.12.2010, №231 від 08.12.2010, №232 від 08.12.2010, №238 від 09.12.2010, №240 від 09.12.2010, №246 від 10.12.2010, №249 від 11.12.2010, №251 від 12.12.2010, №256 від 15.12.2010, №260 від 18.12.2010, №264 від 19.12.2010, №217 від 01.12.2010, №215 від 28.11.2010, №214 від 29.11.2010, №222 від 03.12.2010, №226 від 06.12.2010, № 234 від 08.12.2010, №235 від 08.12.2010, №236 від 08.12.2010, №233 від 09.12.2010, №245 від 10.12.2010, №250 від 12.12.2010, №213 від 29.11.2010, №261 від 19.12.2010, №259 від 18.12.2010, №257 від 15.12.2010, №255 від 14.12.2010, №254 від 14.12.2010, №253 від 13.12.2010, №252 від 13.12.2010, №248 від 11.12.2010, №244 від 10.12.2010, №239 від 09.12.2010, №229 від 08.12.2010, №228 від 08.12.2010, №227 від 06.12.201, №223 від 05.12.2010, №216 від 01.12.2010, №212 від 29.11.2010, №448 від 03.12.2010, №449 від 04.12.2009, №462 від 18.12.2010, №467 від 19.12.2010, №468 від 20.12.2010, №471 від 21.12.2010, №476 від 22.12.2010, №478 від 24.12.2010, №480 від 25.12.2010 вказували на походження вугілля.

Оплата по договору поставки вугілля № 243 від 25.10.2010 року була здійснена позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ «Іолід» 20.05.2011 року.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що до перевірки були надані всі необхідні документи, які в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» підтверджують факт здійснення господарської операції за договором № 243 від 25.10.2010 року.

З спірного акту перевірки вбачається, що податковий орган при її проведенні посилається виключно на довідку №87/23-36621639 від 25.03.2011 року Антрацитівської ОДПІ про неможливість проведення зустрічної звірки субєкта господарювання ТОВ «Іолід»

щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з 01.11.2010 року по 31.01.2011 року.

Згідно зазначеної довідки, перевірку неможливо провести у звязку із тим, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, що підтверджує довідка про неможливість вручення направлення на перевірку та наказу від 21.03.2011 року № 16/23-36621639. В ході організації проведення перевірки з метою забезпечення підтвердження господарських відносин, направлено запит до ГВПМ ДПІ у м. Красний Луч на встановлення місцезнаходження. Відповіді на зазначений запит не надходило.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів та інших документів встановлено наступні обставини.

Декларація за період з 01.11.2010 року по 31.01.2011 не надавались. Основні засоби у ТОВ «Іолід» відсутні. До декларації з податку на прибуток за 2010 рік додаток К1 не надавався. Значення в рядках 4.10 “Витрати на поліпшення основних фондів” та 07 “Сума амортизаційних відрахувань” відсутні. Відповідно до довідки по формі 1 ДФ кількість працюючих на підприємстві у 4 кварталі 2010 року складала 8 осіб, за основним місцем роботи 6 осіб, за сумісництвом 2 особи.

Отже, враховуючи той факт, що у ТОВ «Іолід», відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до частини 1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст.228 Цивільного кодексу України зазначена угода має безтоварний характер і як слідство ознаки нікчемності.

Крім того, відповідач посилається на те, що ТОВ “Іолід” в посвідченнях якості та залізничних квитанціях не зазначений як виробник, відправник або одержувач, у звязку із чим їх неможливо вважати такими, що підтверджують факт поставки від ТОВ “Іолід” до ДП “Макіїввугілля”. Оплата за поставлене вугілля за договором № 243 від 25.10.10 не проводилось, та у квитанції про приймання вантажу Платником вказано ДП “Вугілля України”

Суд не погоджується з доводами податкового органу з наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли у період до 2011 року, отже, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період, тобто Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року.

ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Підпунктом 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При чому відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно з підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України не містить такої підстави для відмови у формуванні податкового кредиту платника податків, як неможливість проведення перевірки у підприємства постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених документів первинного бухгалтерського та податкового обліку.

ЗУ «Про податок на додану вартість» Обовязок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, покладає на платника податку покупця та не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку покупця товару (послуг), за правильність визначення платником податку продавцем обєктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше.

У разі випадку, коли контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, сума податкового кредиту сформована позивачем правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірних сум, сплачених продавцям.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд зазначає, що неможливість підтвердження з боку відповідача нарахування контрагентом позивача суми податкових зобовязань з ПДВ є в даному випадку фактором, який залежить виключно від податкових органів, а тому зобовязання позивача щодо правильності визначення сум податку на додану вартість до сплати в бюджет або до відшкодування, покладені на позивача згідно з Законом України «Про податок на додану вартість», не є обставиною яка забороняє позивачу відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ відповідно до Закону.

Посилання податкового органу на неможливість проведення перевірки у звязку із відсутністю ТОВ «Іолід», не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім того, слід зазначити, що ані законодавством, що діяло в спірний період, ані діючим законодавством на покупця товару не покладено обовязок з перевірки наявності або відсутності основних фондів, технічного персоналу, складських приміщень та транспортних засобів у продавця товарів (вугілля), що також підтверджується Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» (чинного на період, за який проводилась перевірка), яким визначено, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

У звязку із чим, суд вважає за можливе зазначити, що позивач виконав усі передбачені законом умови щодо отримання відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Щодо посилань податкового органу на те, що ТОВ “Іолід” в посвідченнях якості та залізничних квитанціях не зазначений як виробник, відправник або одержувач, у звязку із чим їх неможливо вважати такими, що підтверджують факт поставки від ТОВ “Іолід” до ДП “Макіїввугілля”, а платником взагалі вказано ДП “Вугілля України” слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. (ст..656 Кодексу)

При чому, статтею 662 Цивільного кодексу визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу та одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644 були затверджені Правила оформлення перевізних документів, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 р. за № 863/5084.

Відповідно до зазначених Правил, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику.

З матеріалів справи встановлено, що вугілля збагачувалось на збагачувальній фабриці, що підтверджують посвідчення якості відвантаженого вугілля ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат», який у подальшому і виступав відправником, а Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго», Змієвська ТЕС та Старобешівська ТЕС ВАТ «Донбасенерго» - одержувачами.

Таким чином, в даному випадку позивач та ДП «Вугілля України» виступали посередниками, що не заперечувалось позивачем. Вказаний факт підтверджується також листами ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» на адреси ТЕС із вказанням дати відвантаження, переліком номерів посвідчень якості, вагою, станцією відправлення, станцією призначення та найменування вантажоотримувача, де в свою чергу зазначався власник вугілля ТОВ «Іолід», а також договором співпраці ТОВ «Іолід» та ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат».

Окрім того, суд не приймає доводи податкового органу відносно відсутності факту сплати за поставлене вугілля за договором № 243 від 25.10.10, оскільки сплата була здійснена позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ «Іолід» 20.05.2011 року, що не заборонялось умовами самого договору, відповідно до п. 7.3 якого передбачалась сплата протягом 120 днів з моменту отримання товарів.

Зазначений факт підтверджується існуванням кредиторської заборгованості в сумі 40611777,48 грн.

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, у відповідності до Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесені законом до нікчемних, оскільки відповідач у судовому засіданні ніяким чином не пояснив та не обґрунтував чим саме укладені між позивачем та його контрагентами договори порушують публічний порядок: які саме права і кого порушені, яким майном та хто заволодів (знищив) у результаті їх вчинення, та не довів наявності складу господарського правопорушення у діях позивача в частині наявності вини (умислу на заволодіння чужим майном), проте відповідно до ст. 71 КАСУ відповідач як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність своїх доводів та заперечень.

Отже, в судовому засіданні було спростовано доводи податкового органу про відсутність факту постачання вугілля від ТОВ “Іолід” до ДП “Макіїввугілля”.

Таким чином суд вважає, що відповідач, встановлюючи факти нікчемності укладеного між ДП «Макіїввугілля» та ТВ «Іолід» правочину, фактично керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, що є недопустимим. Його позиція про те, що договір очевидно суперечить інтересам держави та суспільства, не підкріплена жодними належними та допустимими доказами, в тому числі і усними поясненнями.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведених доводів та обставин суд дійшов висновку про безпідставність доводів Макіївської ОДПІ щодо неправомірного віднесення ДП «Макіїввугілля» до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 3759958,46 грн. за грудень 2010 року, нараховану на вартість товарно-матеріальних цінностей отриманих від ТОВ «Іолід», у звязку із чим позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення рішення 0000202330 від 08.04.2011 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0000202330 від 08.04.2011 року - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення рішення Макіївської обєднаної державної податкової інспекції № 0000202330 від 08.04.2011 року про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 3759958,46 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 939989,61 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Державного підприємства “Макіїввугілля”, витрати по сплаті судового збору у розмірі 0,85 гривень (вісімдесят пять) копійок.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 31 січня 2012 року.

Постанова у повному обсязі складена 06 лютого 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кірієнко В.О.