Постанова № 21787723, 17.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2012 р. справа № 2а/0570/15630/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Ушенка С. В.

при секретаріПроніні Д.С.,

за участю

представника позивача:ОСОБА_1 (за довіреністю),

представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5 (за довіреністю),

прокурора:Вартанової О.М. (службове посвідчення),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» до Артемівської обєднаної державної податкової інспекції в Донецькій області про визнання повністю недійсними податкових повідомлень-рішень від 17.06.2011р. № 0000542342, від 30.03.2011р. №0000362342, від 30.03.2011р. №0000392342 та частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 30.03.2011р. №0000382342, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Артемівської обєднаної державної податкової інспекції в Донецькій області про визнання повністю недійсними податкових повідомлень-рішень від 17.06.2011р. № 0000542342, від 30.03.2011р. №0000362342, від 30.03.2011р. №0000392342 та частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 30.03.2011р. №0000382342.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем була здійснена планова виїзна перевірка ТОВ «Артемівський комбінат хлібопродуктів», за результатами якої складено акт № 260/23/33063696 від 14.03.2011р. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000362342 від 30.03.2011р., №0000542342 від 17.06.2011р., № 0000382342 від 30.03.2011р. та № 0000392342 від 30.03.2011р. Правовою підставою для прийняття вищевказаних податкових повідомлень-рішень в частині, яку оскаржує позивач, є встановлення відповідачем порушень з боку позивача норм податкового законодавства, зокрема:

- п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4; п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5; п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР;

- п.п. 7.4.1. п. 7.4. та п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР;

- ст. 1, 17 та 39 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998р. № 187/98-ВР; п.п. 2, 4 та 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого ПКМУ від 01.03.1999р. № 303; п. 3.1., 5.5. та 6.4. Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища від 19.07.1999р. № 162/379, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 09.08.1999р. №544/3837.

Зазначає, що відповідач при встановленні порушень позивачем п.п. 4.1.6. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в акті перевірки вказує, що позивач не включив до складу валових доходів вартість пшениці, що знаходилась у нього на відповідальному зберіганні і яку він реалізував на адресу підприємств ЗАТ «АТ Каргілл», УА СП ТОВ «Каіс», ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна». У звязку з цим відповідач, посилаючись на порушення позивачем зазначених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», збільшив позивачеві валові доходи за 3 квартал 2010 року у сумі 898607,00 грн.

Іншу частину порушень позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що встановлені відповідачем, складають порушення п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п.5.3.9. п. 5.3. ст. 5 вищевказаного Закону у звязку з визнанням відповідачем в акті перевірки нікчемними правочинів позивача по придбанню соняшника у наступних підприємств: ТОВ «Апекс Групп 7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «Агро-Люкс», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром-Союз» і ПП «ОСТ-КОРН». На цій підставі відповідач зменшив позивачеві валові витрати на суму 2783836 грн.

Позивач вважає, що відповідач не правильно застосував приписи п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки відповідною нормою Закону визначено, що до складу валових доходів включаються доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті. Тобто, як вбачається з вищевказаної норми Закону, до складу валових доходів повинна включатись вартість переданих на зберігання цінностей (заставна вартість), але не вартість реалізації таких матеріальних цінностей. Відповідач включив до валових доходів позивача вартість реалізації позивачем матеріальних цінностей. На думку позивача, вартість переданих на зберігання цінностей і вартість їх продажу (реалізації) не є тотожніми і повинні визначатися з різних правочинів, тим більше, що позивач вартість реалізованих товарно-матеріальних цінностей включив до складу валових доходів саме по факту їх відвантаження покупцям згідно з вимогами п.п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Позивач вважає, що приписи п.п. 4.1.6. зазначеного Закону не дублюють приписів п.п. 4.1.1. ст. 4 цього ж Закону, а визначають різні джерела формування валових доходів і обєктів їх визначення. Однак, відповідач в акті перевірки вказує, що враховуючи те, що на відповідальне зберігання пшениця приймалась позивачем тільки за кількістю, тому вартість матеріальних цінностей, переданих згідно з договорами відповідального зберігання, складається з вартості за якою вони були реалізовані. Позивач не згоден з таким твердженням відповідача і вважає, що положення п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачають їх застосування в такий спосіб, як це здійснено відповідачем.

Щодо підприємств СФГ «Обрій» і СТОВ «Іллюс» позивач відзначає, що відповідач помилково вказав СФГ «Обрій» в якості підприємства, яке завозило пшеницю на зберігання позивачеві, оскільки СФГ «Обрій» продало пшеницю позивачеві без її завезення на зберігання. СТОВ «Іллюс» також продало пшеницю позивачеві без завезення її на зберігання на свою картку, що підтверджується документами на придбання. Згідно з особовою карткою зберігача СТОВ «Іллюс», продаж зі схову пшениці зазначене підприємство здійснювало виключно на адресу ТОВ «Нобл Ресорсиз Україна», тому висновки відповідача про те, що позивач реалізував товар, який був отриманий на зберігання від СФГ «Обрій» і СТОВ «Іллюс», на думку позивача не відповідають дійсності.

Позивач також відзначає, що відповідач, застосовуючи п.п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безпідставно посилається в акті перевірки на нібито встановлений ним факт продажу позивачем пшениці, що знаходилась у останнього на зберіганні. Ті обставини, що на зберіганні у позивача знаходилась пшениця і позивач реалізував більше товару, ніж було в його власності, на думку позивача, ще не є встановленим фактом використання позивачем саме пшениці зі схову, так як можуть існувати й інші обставини, коли продавцем може бути продано більше пшениці, ніж є в його власності (комісія, доручення).

На думку позивача, в акті перевірки відповідач допустив тільки припущення, що позивач використав товар зі зберігання, не надавши оцінки іншим письмовим доказам, на які сам послався в акті перевірки, і які спростовують таке припущення.

Позивач вважає, що документально підтверджено факт того, що він не використовував пшеницю, що знаходилась у нього на зберіганні, і відповідач не встановлював факту використання позивачем пшениці зі зберігання.

У звязку з вищенаведеним позивач вважає, що відповідач, по-перше, безпідставно застосував п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто без встановлення факту реалізації позивачем пшениці, що знаходилась у нього на зберіганні; по-друге, відповідач безпідставно, всупереч наявним в справі доказам, вважає, що позивач реалізував пшеницю підприємств СФГ «Обрій» і СТОВ «Іллюс», яка нібито заходилась на зберіганні у позивача; по-третє, відповідач не вірно застосував приписи п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у звязку з чим йому безпідставно збільшено валові доходи в сумі 898607,00 грн. і донараховано податок на додану вартість в сумі 692327 грн. і штрафні санкції в сумі 173082 грн.

Крім того, в якості правових підстав для застосування зазначених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідач посилається в акті перевірки на встановлені ним згідно з ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215 і ст. 228 Цивільного кодексу України ознаки нікчемності правочинів позивача, вчинених з ТОВ «Апекс Групп 7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «Агро-Люкс», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром-Союз» і ПП «ОСТ-КОРН». Позивач вважає, що він не порушував п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оскільки правочини з підприємствами - постачальниками ТОВ «Апекс Групп 7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «Агро-Люкс», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром-Союз» і ПП «ОСТ-КОРН» були здійснені позивачем на підставі відповідних договорів. Факт отримання позивачем від зазначених постачальників товару підтверджується накладними, товарно-транспортними накладними, складськими квитанціями і записами в книзі виданих довіреностей. Позивач відзначає, що всі вищеперелічені підприємства спочатку завозили свій товар на зберігання позивачу, а вже потім реалізовували його позивачу шляхом перепису товару всередині елеватора, тобто з картки зберігача на картку позивача. Тому товарно-транспортні накладні щодо завезення товару стосуються лише завезення власного товару зберігачами на схов, а не правочинів купівлі-продажу. Позивач відзначає, що правочини з вищевказаними контрагентами не визнавались недійсними або фіктивними в судовому порядку, а тому всі первинні документи, які стосуються вищезазначених правочинів, є належними доказами, які свідчать саме про вчинення правочинів і надають право позивачеві на віднесення відповідних сум до складу валових витрат згідно з п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Таким чином позивач вважає, що посилання відповідача на порушення позивачем п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо не підтвердження позивачем валових витрат відповідними документами, є безпідставним.

Щодо встановлених відповідачем порушень ст. 1, 17 і 39 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998р. № 187/98-ВР; п.п. 2, 4 та 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999р. № 303; п. 3.1., 5.5. та 6.4. Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої сумісним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999р. № 162/379 і визначення відповідачем суми грошового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природнього середовища в розмірі 133867,32 грн. позивач зазначає, що відповідно до визначень, вказаних в Законі України «Про відходи», на його думку, він не розміщував на своїй території відходи від сепарації зерна і соняшника. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи», розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах. Відповідно до тієї ж статті вищевказаного Закону, зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи обєктах (до їх утилізації чи видалення); захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на обєктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоровя людини не перевищував установлених нормативів; спеціально відведені місця чи обєкти - місця чи обєкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Відповідно до п. 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999р. № 303, збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за розміщення відходів.

Позивач вважає, що в тій частині кількості відходів, яку відповідач вважає розміщеною позивачем, він лише утворив відходи в ході своєї господарської діяльності, але не розмістив їх.

Відповідно до п. 4 вищевказаного Порядку № 303, суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2. Тобто, суми збору обчислюються з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, але не з обсягів їх утворення.

Посилаючись на п. 3.1. Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої сумісним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999р. № 162/379, позивач зазначає, що обєктами обчислення збору для стаціонарних джерел забруднення є обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний обєкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах. Тобто, обєктом оподаткування збором є обсяги відходів, які фактично викидаються в повітря, скидаються у воду або розміщуються у спеціально відведених місцях чи на обєктах.

Позивач вважає, що до моменту передачі ним відходів у спеціально відведені місця або обєкти для їх утилізації він не повинен сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища згідно з вищезазначеними нормами права.

Позивач зазначає, що на своїй території він не має спеціально відведеного місця або обєкту для утилізації, захоронення чи видалення відходів, на які потрібно отримувати дозвіл спеціально уповноважених органів. Тому він сплачував послуги КП «Артемівськкомунспецтранс» за розміщення утворених ним відходів на полігоні КП «Артемівськкомунспецтранс», для чого було укладено договір із зазначеним підприємством на вивіз промислових відходів.

Відповідач здійснив донарахування позивачеві збору за забруднення навколишнього природного середовища по відходам від сепарації зерна і соняшника виходячи з обсягів відходів, що утворювались на підприємстві на протязі кожного з кварталів, але не за фактичні обсяги переданих (розміщених) позивачем на утилізацію відходів в спеціально відведене місце. Тобто, на думку позивача, відповідач не врахував, що на кінець кожного з кварталів у позивача залишалися не вивезеними відходи в спеціально відведене місце.

Позивач також відзначає, що відповідач при здійсненні донарахування суми збору за забруднення навколишнього природного середовища, крім не вірно визначеного обєкта оподаткування збором, також не вірно застосував ставки зборів за 2010 рік у розмірі 1,28 грн./т замість 1,27 грн./т, за 2009 рік 1,14 грн./т замість 1,13 грн./т, а також не вірно застосував коригуючий коефіцієнт 3,0 з таблиці 2.5. додатку № 2 Порядку № 303, визнавши територію позивача як санкціоноване звалище відходів, тобто на яке є дозвіл, і яке не забезпечує повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних обєктів, замість визнання позивача виробником (утворювачем) відходів, який накопичує їх, а лише потім розміщує для подальшої утилізації в спеціально відведеному місці. Таким чином позивач вважає, що відповідач безпідставно донарахував збір за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 133867,32 грн. і штрафні санкції в сумі 33466,83 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові, та документи на їх підтвердження і просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення і пояснення, аналогічні викладеним в них, та документи в їх обгрунтування і просять в задоволенні позову відмовити.

Прокурор в судовому засіданні, який брав участь у справі на стороні відповідача, заперечував проти позовних вимог з підстав їх необгрунтованості і просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» є юридичною особою, зареєстровано 01.02.2005 року Виконавчим комітетом Артемівської міської ради, з 14.02.2005р. як платник податків знаходиться на обліку в Артемівській ОДПІ за № 44 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 17.02.2005р. № 05948814.

На підставі направлення на перевірку від 24.01.2011р. № 37, згідно з пп. 20.1.4. п. 20.1. ст.20, пп. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, наказу від 11.01.2011р. № 17 «Про проведення виїзної планової перевірки ТОВ Артемівський комбінат хлібопродуктів» та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Артемівський комбінат хлібопродуктів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2010р., за результатами якої складено відповідний акт від 14.03.2011р. № 260/23/33063696.

Як вбачається з Акту планової виїзної перевірки ТОВ «Артемівський КХП» №260/23/33063696 від 14.03.2011р., відповідачем, зокрема, встановлені наступні порушення:

- пп. 4.1.2, пп. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1. п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого встановлено завищення відємного значення обєкта оподаткування у 2009 році у сумі 1369809,00 грн., за 3 квартали 2010 року у сумі 273962,00 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 593081,00 грн., у тому числі у 4 кварталі 2009 року у сумі 259211,00 грн., 1 кварталі 2010 року у сумі 351638,00 грн., півріччі 2010 року у сумі 375170,00 грн., 3 квартали 2010 року у сумі 333870,00 грн.;

- пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого встановлено завищення залишку відємного значення податку на додану вартість у загальній сумі 38672,00 грн., в тому числі за квітень 2010 року у сумі 38672,00 грн. та заниження суми податку на додану вартість в розмірі 730999,00 грн., у тому числі у жовтні 2009 року у сумі 155352,00 грн., у листопаді 2009 року у сумі 79832,00 грн., у січні 2010 року у сумі 248492,00 грн., у березні 2010 року у сумі 50918,00 грн., у квітні 2010 року у сумі 143959,00 грн., у липні 2010 року у сумі 52446,00 грн.;

- пп. 2, 4, 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999р. № 303; пп. 3.1, 5.5, п. 6.4 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої сумісним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 09.08.1999р. № 544/3837, ст.ст. 1, 17, 39 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998р. №187/98-ВР в результаті чого встановлено не нарахування і несплата збору за забруднення навколишнього природного середовища (за розміщення відходів 4 класу небезпеки) у загальній сумі 133867,32 грн., у тому числі у 4 кварталі 2009 року у сумі 38199,83 грн., у 1 кварталі 2010 року у сумі 11,52 грн., у 2 кварталі 2010 року у сумі 60,25 грн., у 3 кварталі 2010 року у сумі 95595,72 грн.

За результатами перевірки Артемівською ОДПІ прийняті наступні податкові повідомлення-рішення у зв`язку із встановленням порушень:

- пп. 4.1.2, пп. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1. п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.06.2011р. № 0000542342 та від 30.03.2011р. № 0000362342, якими позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 7097,50 грн., з яких 5678, 00 грн. - сума основного платежу та 1419,50 грн. - сума штрафних санкцій, та у сумі 741351,00 грн., з яких 593081,00 грн. сума основного платежу, 148270,00 грн. сума штрафних санкцій відповідно;

- пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.03.2011р. № 0000382342, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 913749, 00 грн., з яких 730999,00 грн. - сума основного платежу та 182750,00 грн. - сума штрафних санкцій;

- пп. 2, 4, 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999р. № 303; пп. 3.1, 5.5, п. 6.4 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої сумісним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 09.08.1999р. № 544/3837, ст.ст. 1, 17, 39 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998р. №187/98-ВР прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.03.2011р. № 0000392342, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 167334,15 грн., з яких 133867,32 грн. сума основного платежу, 33466,83 грн. сума штрафних санкцій.

При цьому, суд зазначає, що позивачем оскаржується податкове повідомлення-рішення від 30.03.2011р. № 0000382342 лише в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 865409,00 грн., з яких 692327,00 грн. - сума основного платежу та 173082,00 грн. - сума штрафних санкцій щодо взаємовідносин з ТОВ «Апекс Групп 7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «Агро-Люкс», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром-Союз» і ПП «ОСТ-КОРН».

Інша частина порушень позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо не відкорегування в декларації з ПДВ за квітень 2010 року в сторону зменшення залишку відємного значення попереднього звітного періоду в сумі 38672,00 грн. в результаті чого відповідачем збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 48340,00 грн., з яких 38672,00 грн. сума основного платежу та 9668,00 грн. сума штрафних санкцій, позивачем не оскаржується.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного пунктом 4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 16.1., платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1. цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12., 7.13., 7.14., 14.1., 16.9. та статей 6 та 13 цього Закону.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1. статті 6 цього Закону. При цьому, за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку надають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено надання позивачем до податкової інспекції податкової звітності з податку на прибуток за 3-й квартал 2010 року та відповідність даних, що міститься в наданій податковій звітності даним первинного бухгалтерського обліку. Будь-яких зауважень щодо невідповідності даних бухгалтерського обліку та даних податкового обліку з податку на прибуток відповідач не зазначив ані в Акті перевірки ані в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 5.1. статті 5 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1. пункту 5.2. цієї ж статті Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7. цієї статті.

Крім того, у п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведений вичерпний перелік операцій, за якими витрати платника податків не включаються до складу валових витрат, оскільки у п. 5.10. наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем були сформовані валові витрати за фактом отримання товарно-матеріальних цінностей в порядку, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як вбачається з акту перевірки, в порушення пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач не включив до складу валових доходів вартість пшениці, що знаходилась у нього на відповідальному зберіганні і яку він реалізував на адресу підприємств ЗАТ «АТ Каргілл», УА СП ТОВ «Каіс», ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна», у звязку з чим відповідач збільшив позивачеві валові доходи на суму 898607,00 грн., в тому числі: за 3-й квартал 2010 року у сумі 898607,00 грн.

Підпунктом 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових доходів включаються доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті.

Тобто, як вбачається з вищевказаної норми Закону, до складу валових доходів повинна включатись саме вартість переданих на зберігання цінностей, але не вартість реалізації таких матеріальних цінностей.

Підпунктом 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових доходів включаються, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Судом встановлено, що між позивачем (зерновий склад) і ПП «Олан Агро» (поклажодавець) 30.06.2010р. укладено договір складського зберігання зерна № 2, відповідно якого поклажодавець передає продукцію (зернові, кукурудзу в зерні, насіння соняшнику), а зерновий склад приймає її на зберігання знеособлене, на умовах визначених цим договором. Приймання та передача зерна по кількості та якості на зберігання та з зберігання проводиться згідно результатам зважувань на вагах зернового складу та оцінки якості виробничо-технічної лабораторії зернового складу. Зерновий склад (позивач) зобовязується видати поклажодавцю один з оформлених складських документів (складську квитанцію, подвійне чи просте складське свідоцтво) на прийняте на зберігання зерно, здійснити відпуск зерна по першій вимозі поклажодавця при умові повернення у бухгалтерію зернового складу складських документів (складських квитанцій або складського свідоцтва) та повернути поклажодавцю зерно. Поклажодавець зобовязується здійснювати доставку зерна на зерновий склад та його транспортування з зернового складу за свій рахунок. Строк зберігання зерна до 01.06.2011р.

Виконання умов укладеного між позивачем та ПП «Олан Агро» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: картках складського обліку, складських квитанціях на зерно, накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за переданий на зберігання товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

09.07.2010р. між позивачем (зерновий склад) і ФГ «Луч» (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 11, відповідно якого поклажодавець передає продукцію (зернові, кукурудзу в зерні, насіння соняшнику), а зерновий склад приймає її на зберігання знеособлене, на умовах визначених цим договором. Приймання та передача зерна по кількості та якості на зберігання та з зберігання проводиться згідно результатам зважувань на вагах зернового складу та оцінки якості виробничо-технічної лабораторії зернового складу. Зерновий склад (позивач) зобовязується видати поклажодавцю один з оформлених складських документів (складську квитанцію, подвійне чи просте складське свідоцтво) на прийняте на зберігання зерно, здійснити відпуск зерна по першій вимозі поклажодавця при умові повернення у бухгалтерію зернового складу складських документів (складських квитанцій або складського свідоцтва) та повернути поклажодавцю зерно. Поклажодавець зобовязується здійснювати доставку зерна на зерновий склад та його транспортування з зернового складу за свій рахунок. Строк зберігання зерна до 01.06.2011р.

Виконання умов укладеного між позивачем та ФГ «Луч» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: картках складського обліку, складських квитанціях на зерно, накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за переданий на зберігання товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

13.07.2010р. між позивачем (зерновий склад) і СФГ «Дінастія» (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 19, відповідно якого поклажодавець передає продукцію (зернові, кукурудзу в зерні, насіння соняшнику), а зерновий склад приймає її на зберігання знеособлене, на умовах визначених цим договором. Приймання та передача зерна по кількості та якості на зберігання та з зберігання проводиться згідно результатам зважувань на вагах зернового складу та оцінки якості виробничо-технічної лабораторії зернового складу. Зерновий склад (позивач) зобовязується видати поклажодавцю один з оформлених складських документів (складську квитанцію, подвійне чи просте складське свідоцтво) на прийняте на зберігання зерно, здійснити відпуск зерна по першій вимозі поклажодавця при умові повернення у бухгалтерію зернового складу складських документів (складських квитанцій або складського свідоцтва) та повернути поклажодавцю зерно. Поклажодавець зобовязується здійснювати доставку зерна на зерновий склад та його транспортування з зернового складу за свій рахунок. Строк зберігання зерна до 01.06.2011р.

Виконання умов укладеного між позивачем та СФГ «Дінастія» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: картках складського обліку, складських квитанціях на зерно, накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за переданий на зберігання товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

13.07.2010р. між позивачем (зерновий склад) і ПАФ «Колос» (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 15, відповідно якого поклажодавець передає продукцію (зернові в кількості 320 тон та насіння соняшнику у кількості 240 тон), а зерновий склад приймає її на зберігання знеособлене, на умовах визначених цим договором. Приймання та передача зерна по кількості та якості на зберігання та з зберігання проводиться згідно результатам зважувань на вагах зернового складу та оцінки якості виробничо-технічної лабораторії зернового складу. Зерновий склад (позивач) зобовязується видати поклажодавцю один з оформлених складських документів (складську квитанцію, подвійне чи просте складське свідоцтво) на прийняте на зберігання зерно, здійснити відпуск зерна по першій вимозі поклажодавця при умові повернення у бухгалтерію зернового складу складських документів (складських квитанцій або складського свідоцтва) та повернути поклажодавцю зерно. Поклажодавець зобовязується здійснювати доставку зерна на зерновий склад та його транспортування з зернового складу за свій рахунок. Строк зберігання зерна до 01.06.2011р.

Виконання умов укладеного між позивачем та ПАФ «Колос» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: картках складського обліку, складських квитанціях на зерно, накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за переданий на зберігання товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

20.07.2010р. між позивачем (зерновий склад) і ПП «Бахмут АгроПром ЛТД» (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 32, відповідно якого поклажодавець передає продукцію (зернові, кукурудзу в зерні, насіння соняшнику), зерновий склад приймає її на зберігання знеособлене, на умовах визначених цим договором. Приймання та передача зерна по кількості та якості на зберігання та з зберігання проводиться згідно результатам зважувань на вагах зернового складу та оцінки якості виробничо-технічної лабораторії зернового складу. Зерновий склад (позивач) зобовязується видати поклажодавцю один з оформлених складських документів (складську квитанцію, подвійне чи просте складське свідоцтво) на прийняте на зберігання зерно, здійснити відпуск зерна по першій вимозі поклажодавця при умові повернення у бухгалтерію зернового складу складських документів (складських квитанцій або складського свідоцтва) та повернути поклажодавцю зерно. Поклажодавець зобовязується здійснювати доставку зерна на зерновий склад та його транспортування з зернового складу за свій рахунок. Строк зберігання зерна до 01.06.2011р.

Виконання умов укладеного між позивачем та ПП «Бахмут АгроПром ЛТД» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: картках складського обліку, складських квитанціях на зерно, накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за переданий на зберігання товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

15.07.2010р. між позивачем (зерновий склад) і КФГ «Криниця» (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 26, відповідно якого поклажодавець передає продукцію (зернові, кукурудзу в зерні, насіння соняшнику), зерновий склад приймає її на зберігання знеособлене, на умовах визначених цим договором. Приймання та передача зерна по кількості та якості на зберігання та з зберігання проводиться згідно результатам зважувань на вагах зернового складу та оцінки якості виробничо-технічної лабораторії зернового складу. Зерновий склад (позивач) зобовязується видати поклажодавцю один з оформлених складських документів (складську квитанцію, подвійне чи просте складське свідоцтво) на прийняте на зберігання зерно, здійснити відпуск зерна по першій вимозі поклажодавця при умові повернення у бухгалтерію зернового складу складських документів (складських квитанцій або складського свідоцтва) та повернути поклажодавцю зерно. Поклажодавець зобовязується здійснювати доставку зерна на зерновий склад та його транспортування з зернового складу за свій рахунок. Строк зберігання зерна до 01.06.2011р.

Виконання умов укладеного між позивачем та КФГ «Криниця» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: картках складського обліку, складських квитанціях на зерно, накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за переданий на зберігання товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

08.07.2010р. між позивачем (зерновий склад) і СФГ «Слава Донбасу» (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 7, відповідно якого поклажодавець передає продукцію (зернові, кукурудзу в зерні, насіння соняшнику), зерновий склад приймає її на зберігання знеособлене, на умовах визначених цим договором. Приймання та передача зерна по кількості та якості на зберігання та з зберігання проводиться згідно результатам зважувань на вагах зернового складу та оцінки якості виробничо-технічної лабораторії зернового складу. Зерновий склад (позивач) зобовязується видати поклажодавцю один з оформлених складських документів (складську квитанцію, подвійне чи просте складське свідоцтво) на прийняте на зберігання зерно, здійснити відпуск зерна по першій вимозі поклажодавця при умові повернення у бухгалтерію зернового складу складських документів (складських квитанцій або складського свідоцтва) та повернути поклажодавцю зерно. Поклажодавець зобовязується здійснювати доставку зерна на зерновий склад та його транспортування з зернового складу за свій рахунок. Строк зберігання зерна до 01.06.2011р.

Виконання умов укладеного між позивачем та СФГ «Слава Донбасу» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: додатковій угоді до договору складського зберігання зерна, картках складського обліку, складських квитанціях на зерно, накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за переданий на зберігання товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

В подальшому товар, отриманий позивачем за вищевказаними договорами складського зберігання зерна, був придбаний позивачем у ПП «Олан Агро», ФГ «Луч», КФГ «Дінастія», ПАФ «Колос», ПП «Бахмут Агропром ЛТД», КФГ «Криниця» та КФГ «Слава Донбасу» відповідно до укладених договорів купівлі-продажу, які наявні в матеріалах справи, шляхом переоформлення складських квитанцій на зерно (т. 2 а.с. 141-155, 161-167, 173-180).

Виконання умов вищезазначених договорів знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: видаткових та податкових накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за переданий на зберігання товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

Крім того, 15.07.2010 року та 16.07.2010 року між позивачем (постачальник) та ЗАТ «АТ Каргіл» (покупець) укладено договори поставки № CVP04347 та № CVP04390, відповідно до яких постачальник зобовязується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити пшеницю 4, 5, 6 класів врожаю 2010 року українського походження на умовах «Франко завод зерновий склад постачальника» згідно Інкотермс 2000 у загальній кількості 500 тон +/- 5% загальною вартістю 501 тис. грн.

Виконання умов укладених між позивачем та ЗАТ «АТ Каргіл» договорів знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: рахунках, довіреностях, видаткових та податкових накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

Також 19.07.2010р. між позивачем (продавець) та Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 19/07-АР, відповідно до якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує товар пшеницю 4, 5, 6 класів врожаю 2010 року у кількості 500 тон +/ - 5% на загальну суму 505 тис. грн.

Виконання умов зазначеного договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: рахунках, довіреностях, видаткових та податкових накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

27.07.2010 року між позивачем (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нобл Ресорсіз Україна» (покупець) укладено договір поставки № 12437, відповідно до якого постачальник постачає і передає у власність, а покупець приймає і оплачує українську пшеницю 2 класу групи А врожаю 2010 року на умовах «Франко елеватор Постачальника» на елеваторі позивача у кількості 500 тон +/ - 5% на загальну суму 750 тис. грн.

Виконання умов зазначеного договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: рахунках, довіреностях, видаткових та податкових накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

Щодо підприємств СФГ «Обрій» і СТОВ «Іллюс» суд зазначає, що твердження відповідача в акті перевірки щодо укладення позивачем із зазначеними підприємствами договорів складського зберігання зерна і отримання від них на таке зберігання зерна не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, спростовані позивачем на підставі наданих до суду документальних доказів, а тому висновки відповідача про те, що позивач реалізував товар, який був отриманий на зберігання від СФГ «Обрій» і СТОВ «Іллюс», є безпідставними.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи і не спростовано відповідачем в ході судового розгляду справи, позивач включив до складу валових доходів вартість реалізованих товарно-матеріальних цінностей згідно з вимогами п.п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Приписи пп. 4.1.1. та пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 зазначеного Закону визначають різні джерела формування валових доходів і обєктів їх визначення, а тому суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно встановлено порушення позивачем пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в цій частині.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним під час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З аналізу положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими визначені правила формування податкового кредиту та валових витрат, вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно пункту 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.10.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Апекс Груп-7» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 156, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 100,793 тон +/- 10% загальною вартістю 257022,15 грн.

05.10.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 106/1, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 110,015 тон +/- 10% загальною вартістю 248633,90 грн.

08.10.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 113, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 33 тон +/- 10% загальною вартістю 73590,00 грн.

14.11.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 162, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 100 тон +/- 10% загальною вартістю 255000,00 грн.

06.11.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 166, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 31 тон +/- 10% загальною вартістю 79050,00 грн.

09.11.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 172, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 10 тон +/- 10% загальною вартістю 25500,00 грн.

04.12.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 200, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 94,817 тон +/- 10% загальною вартістю 286347,34 грн.

07.12.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 202, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 70,380 тон +/- 10% загальною вартістю 218178,00 грн.

28.12.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 226, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 7,476 тон +/- 10% загальною вартістю 21904,68 грн.

25.01.2010р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 232, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 32,419 тон +/- 10% загальною вартістю 94663,48 грн.

29.10.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «ОСОБА_10» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 106/1, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 128,761 тон +/- 10% загальною вартістю 328340,55 грн.

05.11.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «ОСОБА_10» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 164, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 41,228 тон +/- 10% загальною вартістю 105131,40 грн.

07.12.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «ОСОБА_10» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 204, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 41,075 тон +/- 10% загальною вартістю 124046,50 грн.

08.12.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «ОСОБА_10» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 205, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 87,716 тон +/- 10% загальною вартістю 264902,32 грн.

09.12.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «ОСОБА_10» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 207, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 38,002 тон +/- 10% загальною вартістю 115906,10 грн.

10.12.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «ОСОБА_10» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 210, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 82,427 тон +/- 10% загальною вартістю 251402,35 грн.

11.12.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «ОСОБА_10» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 213, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 19,920 тон +/- 10% загальною вартістю 60158,40 грн.

14.12.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «ОСОБА_10» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 215, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 20,264 тон +/- 10% загальною вартістю 60792,00 грн.

14.12.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «ОСОБА_10» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 214, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 25,551 тон +/- 10% загальною вартістю 77164,02 грн.

19.07.2010р. між позивачем (покупець) та ТОВ «АгроДонбас» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № П-13, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує пшеницю 5 класу в кількості 78,408 тон +/- 10% загальною вартістю 78408,00 грн. та пшеницю 6 класу в кількості 27,489 тон +/- 10% загальною вартістю 27489,00 грн.

22.07.2010р. між позивачем (покупець) та ТОВ «АгроДонбас» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № П-19, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує пшеницю 5 класу в кількості 16,984 тон +/- 10% загальною вартістю 18172,88 грн., пшеницю 6 класу в кількості 16,346 тон +/- 10% загальною вартістю 17490,22 грн. та пшеницю 4 класу в кількості 58,773 тон загальною вартістю 62887,11 грн.

15.07.2010р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Агро-пром союз» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № П-2, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує пшеницю 6 класу в кількості 26,734 тон +/- 10% загальною вартістю 25664,64 грн.

15.07.2010р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Агро-пром союз» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № П-5, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує ячмінь в кількості 100,00 тон +/- 10% загальною вартістю 85000,00 грн.

22.03.2010р. між позивачем (покупець) та ПП «ОСТ-КОРН» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 242, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 10,00 тон +/- 10% загальною вартістю 29200,00 грн.

22.01.2010р. між позивачем (покупець) та ПП «ОСТ-КОРН» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 229, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 3,00 тон +/- 10% загальною вартістю 8850,00 грн.

Відповідно до умов зазначених вище договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН», передача товару здійснюється на складі покупця.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представника позивача і вбачається з наданих ним документальних доказів, а саме договорів складського зберігання зерна, укладених позивачем з ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН», передача товару за вищевказаними договорами поставки/купівлі-продажу відбулася шляхом переоформлення в складських квитанціях на зерно права власності на товар, поставлений ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН» за зазначеними договорами і який знаходився на складі позивача без його вивозу зі складу (т. 4 а.с. 185-215, т. 8 а.с. 241-247, т. 9 а.с. 1-24).

Виконання умов зазначених договорів знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: рахунках, довіреностях, складських квитанціях на зерно, видаткових та податкових накладних.

Розрахунки між субєктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

Дослідженням в судовому засіданні податкових накладних, виписаних ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН» за результатами здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем в рамках вищезазначених договорів, судом встановлена їх відповідність вимогам підпункту 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України № 165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037). Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», для включення зазначеної суми до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, враховуючи умови договорів, укладених між позивачем і ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН» (обовязок постачальника/продавця забезпечити поставку товару, місце поставки), видаткові накладні, складські квитанції на зерно, картки складського обліку, що містяться в матеріалах справи, є належними доказами, що підтверджують транспортування товару позивачеві. Правильність формування суми спірного податкового кредиту підтверджується, окрім податкових накладних, первинними документами.

Як вбачається з акту перевірки № 260/23/33063696 від 14.03.2011р., відповідач, посилаючись на акти зустрічних перевірок контрагентів позивача, робить висновок про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН» правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.2011р. за запитом відповідача ДПІ у Київському районі м. Донецька складено акт №257/23-213/35292790 про неможливість проведення звірки ТОВ «Апекс Груп-7» з питань підтвердження отриманих від ТОВ «Артемівський комбінат хлібопродуктів» відомостей. Як вбачається із зазначеного акту податковим органом не досліджені первинні документи по взаємовідносинам зазначеного Товариства з позивачем і не встановлено наявності чи відсутності фінансово-господарських відносин між ними.

Також, в підтвердження своєї правової позиції відповідачем надано акт ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька від 22.07.2010р. № 759/23-213/34849808 про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Донецькагро-маркет» з питань підтвердження отриманих від ТОВ «Артемівський комбінат хлібопродуктів» відомостей. Як вбачається із зазначеного акту податковим органом не досліджені первинні документи по взаємовідносинам зазначеного Товариства з позивачем і не встановлено наявності чи відсутності фінансово-господарських відносин між ними.

10.08.2010р. ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька складено акт №7447/23-2/36559173 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Компанія «Агро-Люкс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.06.2009р. по 31.03.2010р. Як вбачається із зазначеного акту податковим органом не досліджені первинні документи по взаємовідносинам зазначеного Товариства з позивачем і не встановлено наявності чи відсутності фінансово-господарських відносин між ними.

17.11.2010р. за запитом відповідача ДПІ у Київському районі м. Донецька складено акт №4503/23-2/36695119 про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Агро-Пром-Союз» з питань підтвердження отриманих від платника податків ТОВ «Артемівський комбінат хлібопродуктів» відомостей. Як вбачається із зазначеного акту податковим органом не досліджені первинні документи по взаємовідносинам зазначеного Товариства з позивачем і не встановлено наявності чи відсутності фінансово-господарських відносин між ними.

Також за запитом відповідача ДПІ у Київському районі м. Донецька складено акт б/н і дати про неможливість проведення звірки ТОВ «Агро-Пром-Союз» з питань підтвердження отриманих від платника податків ТОВ «Артемівський комбінат хлібопродуктів» відомостей за період липень 2010 року. Як вбачається із зазначеного акту податковим органом не досліджені первинні документи по взаємовідносинам зазначеного Товариства з позивачем і не встановлено наявності чи відсутності фінансово-господарських відносин між ними.

ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька складено довідку б/н і дати про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Агро-Донбас» з питань підтвердження отриманих від платника податків відомостей за травень, червень, липень 2010 року. Таким чином, податковим органом не досліджені первинні документи по взаємовідносинам зазначеного Товариства з позивачем і не встановлено наявності чи відсутності фінансово-господарських відносин між ними.

16.05.2011р. ДПІ у Ленінському районі м. Харкова на запит відповідача надано інформацію про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «ОСТ-КОРН» з питань взаємовідносин з ТОВ «Артемівський КХП». Податковим органом не досліджені первинні документи по взаємовідносинам зазначеного Товариства з позивачем і не встановлено наявності чи відсутності фінансово-господарських відносин між ними.

Таким чином, суд вважає безпідставними посилання відповідача в акті перевірки від №260/23/33063696 від 14.03.2011р. на необгрунтованість формування позивачем податкового кредиту за наслідками здійснення господарської діяльності з ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН».

Судом встановлено, що контрагенти позивача ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН» на момент вчинення спірних фінансово-господарських операцій були юридичними особами, зареєстрованими у встановленому законом порядку, включені до ЄДРПОУ, знаходилися на податковому обліку в органах податкової служби та були платниками податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний під час виникнення спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Таким чином, постачальники позивача - ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН» на час здійснення господарських операцій мали статус юридичної особи, та як наслідок мали право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів на поставку товарів, договорів купівлі-продажу та були наділені правом видачі податкових накладних, що обумовлює спеціальну податкову правосуб'єктність.

В свою чергу, обставина реального здійснення господарських операцій та правильність їх відображення в податковому обліку доведена в цій адміністративній справі на підставі досліджених доказів.

Стосовно доводів відповідача, що договори поставки/купівлі-продажу, укладені між позивачем та ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН», є нікчемними, суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд бере до уваги, що умовою для кваліфікації правочину як нікчемного через те, що він порушує публічний порядок, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, визначальне значення має встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів, крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надано.

Водночас позивачем з посиланням на належні докази, що долучені до матеріалів справи, доведено обставину реального здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні з пояснень представників сторін, кримінальних справ відносно посадових осіб позивача та ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН» щодо порушення податкового та іншого законодавства в сфері економічних відносин, зокрема щодо укладення та виконання вищезазначених договорів, не порушувалось, обвинувальні вироки суду з цього приводу відсутні.

Посилання представників відповідача на обвинувальний вирок Куйбишевського районного суду м. Донецька по кримінальній справі № 1-512/10 стосовно посадових осіб ТОВ «Донбас-Агро» ЄДРПОУ 32831736 суд не приймає до уваги, оскільки зазначене підприємство не має ніякого відношення до спірних правовідносин і до здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем, так як контрагентом позивача, відповідно до матеріалів справи, є ТОВ «Агро-Донбас» ЄДРПОУ 33320155.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд приходить до висновку, що первинні документи, які наявні в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні частини 4 ст. 70 КАС України при підтвердженні обставин реальності правочинів, укладених з ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН», та правильності їх відображення в податковому обліку позивача.

З огляду на викладене, судом встановлено, що спірні договори з ТОВ «Апекс Груп-7», ТОВ «Донецькагро-Маркет», ТОВ «Компанія «ОСОБА_10», ТОВ «Агро-Донбас», ТОВ «Агро-Пром союз» і ПП «ОСТ-КОРН» спричинили зміну майнового стану позивача, тобто є реальними, спірні суми податкового кредиту та валових витрат сформовані на підставі достовірних первинних документів, які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача, у договорах наявна господарська мета.

Щодо встановлених відповідачем порушень ст. 1, 17 і 39 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998р. № 187/98-ВР; п.п. 2, 4 та 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999р. № 303; п. 3.1., 5.5. та 6.4. Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої сумісним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999р. № 162/379 і визначення суми грошового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природнього середовища в розмірі 133867,32 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про відходи» визначено, що відходи будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах. Відповідно до тієї ж статті вищевказаного Закону, зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи обєктах (до їх утилізації чи видалення); захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на обєктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоровя людини не перевищував установлених нормативів; спеціально відведені місця чи обєкти - місця чи обєкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Субєктами у сфері поводження з відходами, у розумінні ст. 13 Закону України «Про відходи», є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких повязанна із поводженням з відходами.

Відповідно до п. 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999р. № 303, збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за розміщення відходів.

Відповідно до п. 4 вищевказаного Порядку № 303, суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів (щодо розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2.

Тобто, з урахуванням вищенаведеної норми, суми збору обчислюються з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, але не з обсягів їх утворення.

Ліміт на утворення відходів, відповідно до п. 3 та п. 4 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.1998р. № 1218, визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору (контракту) на передачу відходів іншому власнику. Ліміт на утворення відходів розраховується на підставі нормативів утворення для кожного виду відходів за класами їх небезпеки і має дорівнювати сумарному обсягу відходів, розміщених на своїй території та переданих іншому власнику.

Згідно п. 3.1. Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої сумісним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999р. № 162/379, обєктами обчислення збору для стаціонарних джерел забруднення є обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний обєкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах.

Тобто, обєктом оподаткування збором є обсяги відходів, які фактично викидаються в повітря, скидаються у воду або розміщуються у спеціально відведених місцях чи на обєктах.

Як встановлено в судовому засіданні і не заперечувалось представниками сторін, позивач не має дозволу на розміщення відходів, виданого у встановленому Постановою КМУ № 1218 порядку, на своїй території не має спеціально відведеного місця або обєкту для утилізації, захоронення чи видалення відходів, на які потрібно отримувати дозвіл спеціально уповноважених органів.

З метою виконання вищезазначених приписів нормативно-правових актів, 28.12.2008р. між позивачем (замовник) та КП «Артемівськкомунспецтранс» (підрядник) укладено договір № 4 щодо виконання робіт з приймання від замовника промислових відходів 4-го класу небезпеки на звалище. Строк дії договору з 01.01.2009р. по 01.01.2010р. В подальшому, дію зазначеного договору пролонговано до 31.12.2010р. За умовами договору позивач оплачував послуги КП «Артемівськкомунспецтранс» за розміщення утворених позивачем відходів на міському звалищі.

Як вбачається з акту перевірки № 260/23/33063696 від 14.03.2011р., відповідач здійснив донарахування позивачеві грошового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища по відходам від сепарації зерна і соняшника виходячи з обсягів відходів, що утворювались на підприємстві на протязі кожного з кварталів, але не за фактичні обсяги переданих (розміщених) позивачем на утилізацію відходів в спеціально відведене місце.

Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно донарахував позивачеві грошове зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 133867,32 грн. і штрафні санкції в сумі 33466,83 грн.

Щодо застосованих до позивача спірними податковими повідомленнями рішеннями штрафних санкцій суд також вважає звернути увагу відповідача на наступне.

До 6 серпня 2011 року, тобто до набрання чинності Законом України від 7 липня 2011 року N 3609-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" (надалі - Закон 3609-VI), Податковий кодекс України не містив положень, які б регулювали порядок застосування штрафних санкцій, передбачених Податковим кодексом України, до правопорушень, вчинених до 1 січня 2011 року.

З 6 серпня 2011 року підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" доповнено, зокрема, пунктом 11. Відповідно до зазначеної норми штрафні санкції за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Виходячи з викладеного, правове регулювання порядку застосування штрафних санкцій за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, є різним залежно від періоду, в якому застосовуються відповідні штрафні санкції.

З дати набрання чинності Законом 3609-VI штрафні санкції за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені після 1 січня 2011 року, на думку суду повинні застосовуватися згідно з приписами пункту 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

Збільшення розміру відповідальності новим нормативно-правовим актом порівняно з попереднім, що регулював ті самі відносини, є фактично зворотною дією нормативно-правового акта, тому що передбачає зміну правила поведінки в разі вчинення певного діяння, що по своїй суті суперечить статті 58 Конституції України.

До 6 серпня 2011 року, тобто до набрання чинності пунктом 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України, були відсутні норми, які б прямо встановлювали необхідність застосування штрафних санкцій за виявлені у 2011 році податкові порушення у розмірах, встановлених Податковим кодексом України. Тому до 6 серпня 2011 року заходи відповідальності, передбачені Податковим кодексом України, могли бути застосовані за порушення, вчинені до набрання ним чинності, лише в тому обсязі, в якому вони не перевищували попередні санкції за ті самі діяння.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, а також враховуючи, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині спірних правовідносин, застосування до нього штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України є неправомірним.

На підставі викладеного, позовні вимоги ТОВ «Артемівський комбінат хлібопродуктів» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2-14, 17, 18, 21, 24, 71, 72, 86, 94, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» до Артемівської обєднаної державної податкової інспекції в Донецькій області про визнання повністю недійсними податкових повідомлень-рішень від 17.06.2011р. №0000542342, від 30.03.2011р. №0000362342, від 30.03.2011р. №0000392342 та частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 30.03.2011р. №0000382342 - задовольнити в повному обсязі.

Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011р. №0000542342, винесене Артемівською обєднаною державною податковою інспекцією в Донецькій області, про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 7097,50 грн., з яких 5678,00 грн. за основним платежем, 1419,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення від 30.03.2011р. №0000362342, винесене Артемівською обєднаною державною податковою інспекцією в Донецькій області, про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 741351,00 грн., з яких 593081,00 грн. за основним платежем, 148270,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011р. №0000392342, винесене Артемівською обєднаною державною податковою інспекцією в Донецькій області, про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» грошового зобовязання із збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 167334,15 грн., з яких 133867,32 грн. за основним платежем, 33466,83 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення від 30.03.2011р. №0000382342, винесене Артемівською обєднаною державною податковою інспекцією в Донецькій області, про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 692327,00 грн. за основним платежем і 173082,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» здійснені судові витрати в розмірі 13 (тринадцять) грн. 60 коп.

Повний текст постанови складено 23.01.2012р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ушенко С. В.