Постанова № 21787218, 31.08.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2011 р. справа № 2а/0570/12667/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14год 26хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Шинкарьової І.В.

при секретаріЗаднепровської В.О.

за участю представників сторін

від позивача: Пилипенка Ю.С.,

від відповідача: Гришина М.М., Харахаш О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнологія» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсними податкові повідомлення - рішення,-

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Екотехнологія», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсними податкові повідомлення - рішення від 06.07.2011 року №0002022340 яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 6075,00грн., з якої основний платіж 4860,00грн. та штрафна санкція у розмірі 1215,00грн. та №0002032340 яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 4859,00грн., з якої основний платіж 3887,00грн. та штрафна санкція у розмірі 972,00грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що податкові повідомлення-рішення вважає такими, що є необґрунтованими та суперечать нормам діючого законодавства України. На виконання умов договорів із наданими документами, до перевірки, позивачем вбачається, що позивач належним чином виконав своє зобовязання зо договором та своєчасно здійснив оплату товару, а ТОВ «Крініум» передало позивачеві товар та податкові накладні на цей товар.

Позивач вважає, що відповідач не дотримувався вимог змісту ст.228 Цивільного кодексу України, при складанні акту перевірки, вільно втлумачивши зміст статті на свою користь. Треба звернути увагу на те, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Також треба звернути увагу на ту обставину, що відповідач не прийняв до уваги надане позивачем рішення господарського суду Київської області по справі №24/017-11 від 08.04.2011 року, яке набрало законної сили, предметом спору якого було звернення ТОВ «Крініум» з позовом до ТОВ «Оптдевайс». Надані суду документи підтверджують, що сторонами умови оспорюваного правочину були виконані у повному обсязі, тобто договори реально відбулись. Суд, надавши оцінку правочинам дійшов висновку, що зміст договрів не суперечить чинному законодавству.

Крім того, не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки, відповідно до ст..61 Конституції України, юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому до відповідальності має бути притягнуто порушника, а не позивача.

Представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення (а.с.75), в яких зазначив, що півд. Час перевірки використано акт перевірки ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Крініум» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Оптдевайс» від 03.02.2011 року №56/236/30960706 (а.с.102). А звязку з ненаданням ТОВ «Крініум» до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська у повному обсязі всіх документів, що належать до предмета перевірки: податкові декларації (розрахунки), фінансова, статистична та інша звітність, реєстри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і повязані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, що передбачено п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України, не має можливості встановити відображення в бухгалтерському обліку операцій взаємовідносин ТОВ «Крініум» з ТОВ «Оптдевайс». ТОВ «Крініум» за перевіряемий період не подано декларацію з податку на прибуток підприємства за І півріччя 2010 року, 9 місяців 2010 року, не подано податкові декларації з податку на додану вартість за лютий, березень, квітень, вересень, жовтень та листопад 2010 року та несвоєчасно подано податкові декларації з податку на додану вартість за травень, червень, липень та серпень 2010 року.

За результатами перевірки ТОВ «Екотехнологія» не встановлено факту приймання товарів від ТОВ «Крініум» у звязку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також їх первинні документи, сертифікати.

В порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.2003 року №143 зазначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

З урахуванням викладеного у податкового органу були підстави вважати, що в даному випадку здійснюється операції з надання податкової вигоди шляхом штучного формування валових витрат та податкового кредиту по угоді, яка не має реального настання товарного характеру. Наслідками таких дій є заниження бази оподаткування, зменшення грошових надходжень до державного бюджету, що суперечать інтересам держави та суспільства, що у свою чергу є підставою для висновків про нікчемність такого правочину.

Таким чином, не сплачений підприємством ТОВ «Екотехнологія» податок на додану вартість, внаслідок неправомірного формування податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

На підставі викладеного просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екотехнологія» є юридичною особою, зареєстровано Виконавчим комітетом Донецької міської ради 17.06.2002 року №12661200000015082, ідентифікаційний код 32050890, згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.21), зареєстровано платником податку на додану вартість 27.06.2002 року відповідно до свідоцтва №07768555 про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.22). Свою діяльність здійснює на підставі Статуту, затвердженого зборами учасників від 05.06.2002 року.

Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Екотехнологія» з питання правомірності сплати податку на додану вартість за липень, вересень 2010 року та податку на прибуток за 3 квартал 2010 року по відносинам з ТОВ «Крініум». За наслідками перевірки було складено акт від 20.06.2011 року №3972/23-2/32050890 (а.с.23).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 4860,00грн., у тому числі за 3 квартал 2010 року у сумі 4860,00грн. та порушення п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 3887,00грн., у т.ч. по деклараціям за вересень 2010 року -3887,00грн., та завищено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 36,00грн., у т.ч. за липень 2010 року. У сумі 36,00грн.

Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у звязку з тим, що за результатами перевірки ТОВ «Екотехнологія» не встановлено факту приймання товарів від ТОВ «Крініум» у звязку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Таким чином, під час здійснення перевірки взаємовідносин позивача із ТОВ «Крініум» не встановлено та підприємством не підтверджено факт транспортування ТМЦ від ТОВ «Крініум». Оскільки товар, який начебто придбавався у ТОВ «Крініум» з метою використання у господарській діяльності підприємства, то наявність у ТОВ «Екотехнологія» сертифікатів на таку продукцію є обовязковою. Виходячи із аналізу норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністертсва фінансів України від 24.05.1995 року №88, наявність у покупця податкових накладних, видаткових накладних та сплати коштів не є безумовним підтвердженням того, що поставка товару мала місце.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення від 06.07.2011 року №0002022340 яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 6075,00грн., з якої основний платіж 4860,00грн. та штрафна санкція у розмірі 1215,00грн. та №0002032340 яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у загальні сумі 4859,00грн., з якої основний платіж 3887,00грн. та штрафна санкція у розмірі 972,00грн. (а.с.53,54).

Оскільки спірні правовідносини виникли у періоді 2008-2010 років, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин підтвердження факту отриманих послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю. Від цих обставин залежить право позивача на формування валових витрат в сумі 36837,00грн., у тому числі в 3 кварталі 2010 року на суму 36837,00грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 3887,00грн., у тому числі за вересень 2010 року на суму 3887,00грн.

Спір виник через висновки податкового органу про відсутність товарно-транспортних накладних та інших первинних документів, які б підтверджували факт здійснення послуг з поставки товару та могли б надати змогу визначити фактичну вартість отриманих позивачем товарів.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Статтею 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Цивільні відносини у сфері купівлі-продажу регулюються вимогами Цивільного кодексу України, а саме главою 54 «Купівля-продаж».

Відповідно до ст.662 цього кодексу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд зазначає, що позивачем до суду не надано спірний договір, в якому викладені істотні умови, укладені між сторонами.

На виконання умов договору між сторонами були складені податкова накладна №6266 від 07.09.2010 року, накладна від ТОВ «Крініум» до позивача №6266 від 07.09.2010 року, накладна №83 від 08.09.2010 року, №84 від 22.09.2010 року, №85 від 30.09.2010 року від позивача до ВАТ «ЦОФ «Клінінська» (а.с.96-100).

Судом при вивченні вказаних документів встановлено, що в цих актах відсутня інформація ким саме передано та прийнято товар, за якою довіреністю, а також невідомо яким саме транспортом поставлявся товар, як формувалась сторонами вартість наданих товарів. Відсутні документи по оплаті товару.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені документи не мають наведені реквізити первинного документа, не відображено зміст та обсяг господарської операції через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях ваги, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що ці документи виконаних робіт, не можуть бути підтвердженням виконання умов договору.

Відповідно до ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно до ст.79 цього кодексу письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребування від інших осіб письмових доказів, повинна зазначити: який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ.

Письмові докази, які витребовує суд, надсилаються безпосередньо до адміністративного суду. Суд може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду.

Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Від представника позивача у судовому засіданні відсутні будь-які клопотання про витребування доказів для обґрунтованості позовних вимог, з метою витребування судом від інших осіб, у яких вони знаходяться

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину та дослідження первинних документів обґрунтував свою позицію тим, що на підставі наданих для перевірки документів не можливо визначити фактичну вартість отриманих послуг, підтвердити факт отримання даних послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю.

Відповідно до ч.3 ст.909 гл.64 Цивільного кодексу України, укладання договору перевезення вантажу, підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами).

Згідно статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» організація бухгалтерського обліку на підприємстві: бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що надання послуг з поставки товару у комерційному відношенні не здійснювалися та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

В процесі розгляду справи позивачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, позивачем не надавалося. На питання суду про надання доказів по справі, представник позивача зазначив, що на даний час ці документи відсутні і коли вони будуть невідомо.

З огляду на викладене, висновок податкового органу про те, що позивачем не доведено, що зазначені витрати повязані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства по договору знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із системного змісту пункту 5.1 статті 5 та пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного вбачається, що обовязковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх звязок з господарською діяльністю платника.

В свою чергу, пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

З огляду на викладене, суд бере до уваги, що документи, які надані позивачем до матеріалів справи не підтверджують, що послуги фактично надавалися.

Посилання відповідача на те, що поставка товару ТОВ «Крініум» не повязана з господарською діяльністю позивача підтверджується доказами, наявними у справі. Долучені докази не свідчать про фактичне виконання умов спірного договору.

Тобто наведені послуги не забезпечують господарську діяльність позивача, внаслідок якої він отримує дохід.

Аналіз наданих документів та договору свідчить, що договірні зобовязання з надання послуг не підтверджені у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем пункту 5.2.1, 5.3.9 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є правомірним.

Судом встановлено, що позивач формував валові витрати та податковий кредит за спірні періоди по факту отримання податкової накладної на поставку товару від ТОВ «Крініум», яке нібито поставляло товар.

Відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Правомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 4860,00грн. призводить до правомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 1215,00грн.

З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення №0002022340 від 06.07.2011 року, яким позивачу за порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 6075,00грн., у тому числі за основним платежем 4860,00грн. і за фінансовими санкціями 1215,00грн. (а.с.53), підлягає визнанню правомірним, а позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Стосовно спірного податкового повідомлення-рішення №0002032340 від 06.07.2011 року, яким позивачу за порушення підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 4859,00грн., у тому числі за основним платежем 3887,00грн. і за штрафними санкціями 972,00грн. (а.с.54) суд враховує наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

В контексті спірних правовідносин такий фактор відсутній, а саме надання ТОВ «Крініум» послуг з поставки товару у комерційному відношенні у межах господарської діяльності позивача не підтверджено.

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Позивачем не доведено чи відображені суми в складі податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 3887,00грн. в додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за звітні періоді.

Обставина фактичного надання послуг не підтверджується ніякими первинними документами, що свідчить про відсутність послуг у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є правомірним.

Правомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 3887,00грн. призводить до правомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 972,00грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення №0002032340 від 06.07.2011 року, яким позивачу за порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 4859,00грн., у тому числі за основним платежем 3887,00грн., за штрафними санкціями 972,00грн., підлягає визнанню правомірним, а позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнологія» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсними податкові повідомлення - рішення від 06.07.2011 року №0002022340 яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 6075,00грн., з якої основний платіж 4860,00грн. та штрафна санкція у розмірі 1215,00грн. та №0002032340 яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 4859,00грн., з якої основний платіж 3887,00грн. та штрафна санкція у розмірі 972,00грн., відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 31 серпня 2011 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 05 вересня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.