Постанова № 21787213, 29.08.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2011 р. справа № 2а/0570/10264/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 17 год. 16 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкарьової І.В.

при секретаріЗаднепровської В.О.

за участю представників сторін

від позивача: Нерановського А.О.,

від відповідача: Малчанова Н.К., Батули Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування податкові повідомлення - рішення,-

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування податкові повідомлення-рішення від 10.01.2011 року №0000022330/0 яким визначено податкове зобовязання по податку на прибуток на загальну суму 188332,50грн., з якої основний платіж 150666,00грн. і штрафна санкція у розмірі 37666,50грн. та №0000032330/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 287589,00грн. у т.ч. по періодах серпень 2009 року у сумі 2112,00грн., вересень 2009року у сумі 5016,00грн, жовтень 2009 року у сумі 251321,00грн., листопад 2009 року 3991,00грн., червень 2010 року у сумі 25149,00грн. та штрафної санкції у сумі 1782,00грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в акті перевірки кваліфікованою умовою визначення правочинів недійсними є порушення вимог ч.5 ст.203 ЦК України, тобто укладення без мети реального настання правових наслідків. Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч.1,3,5,6 ст.203 ЦК України. Тому, на момент вчинення право чинів з контрагентами умови, які б перешкоджали реальному настанню правових наслідків, не існували, у підтвердження чого позивач заперечує проти акту.

Позивач вважає, що ознаки фіктивності правовідносин з контрагентами є безпідставними, необґрунтованими та можливо могли виникнути не раніше дати виконання умов договорів, тому правочини укладені між позивачем та контрагентами є такими, що мали місце до моменту можливого виникнення ознак недійсності право чинів та не мали ознак нікчемності, тому є дійсними та такими, що мали реальний товарний характер.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що відповідно ч.5 ст.203 ЦКУ, можливий момент виникнення ознаки недійсності правочину, а саме спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, виник після здійснення реальних право чинів, позивач вважає, що операції з реалізації та придбання ТМЦ, робіт (послуг) підприємствами контрагентами на адресу позивача неможливо визнати нікчемними право чинами, а доводи є тільки субєктивними необґрунтованими та безпідставними ствердженнями.

Представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, надали заперечення (т.2 а.с.47), у яких зазначили, що була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Мінова Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.09 по 30.06.10. Висновки про порушення вимог податкового законодавства зроблені у звязку з тим, що у ході перевірки встановлено факт укладання Позивачем нікчемних правочинів з ТОВ «Східна Вугільна компанія 2009», ТОВ «Шильда», ПП «Вірсавія Дон», ТОВ «Мицар», ТОВ «Авто-Сплінт». Про відсутність реального характеру відповідних операцій свідчать підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податків необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

В порушення п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ «Мінова Україна» віднесено до складу валових витрат суми витрат за нікчемними правочинами, що призвело до заниження податку на прибуток в загальній сумі 80106,75грн. Вказані порушення вплинуло на формування податкового кредиту та призвело до невірного визначення відємного значення податку на додану вартість чим порушено п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ нараховані на вартість товарно-матеріальних цінностей отриманих від вищезазначених контрагентів в звязку з не підтвердженням факту придбання товарів, чи послуг при здійсненні нікчемних правочинів.

Також в ході перевірки встановлено порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» в частині безпідставного віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 246018,20грн. за вересень 2009 року. Зазначене порушення призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2009 року в розмірі 246018,20грн.

На підставі викладеного просили у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

До суду надійшло повідомлення прокуратури Донецької області від 18.01.2011року №05/1-05-11 про вступ прокурора у розгляд даної справи.

Представник прокуратури Донецької області, у суді позов не визнав, просив відмовити у задоволені позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» є юридичною особою, зареєстровано Виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області 27.03.2008 року за №12731020000005550, ідентифікаційний код 35833631, згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та довідкою АБ №043210 управління статистики у м. Макіївці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18.03.2011року та станом на 13.07.2011 року (т.1 а.с.89,90,93, т.3 а.с.118), перебуває на податкову обліку у Макіївській ОДПІ з 31.03.2008 року за №446/08 відповідно до довідки про взяття на облік платника податків форми 4-ОПП від 31.03.2008 року №75/10/29-014-08 (т.1 а.с.92). Згідно свідоцтва №100109454 від 07.04.2008 року ТОВ «Мінова Україна» зареєстровано платником податку на додану вартість (т.1 а.с.91).

Макіївською обєднаною державною податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року. За наслідками перевірки було складено акт від 22.12.2010 року №11035/23-2/35833631 (т.1 а.с.9).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.3.1 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 150666,00грн., у т.ч. по періодах: півріччя 2009 року на суму 2012,00грн., 3 квартали 2009 року на суму 91673,00грн. (3 квартал 2009 року 89661,00грн.), 2009 рік на суму 112041,00грн. (4 квартал 209 року 20368,00грн., 1 квартал 2010 року на суму 20967,00грн., півріччя 2010 року на суму 38625,00грн. (2 квартал 2010 року 17658,00грн.) та в порушення п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ нараховані на вартість товарно-матеріальних цінностей отриманих від вищезазначених контрагентів в звязку з не підтвердженням факту придбання товарів, чи послуг при здійсненні нікчемних правочинів, що призвело до завищення сум бюджетного відшкодування у розмірі 989202,00грн., у т.ч. по періодах: червень 2009 року у сумі 701613,00грн., серпень 2009 року у сумі 2112,00грн., вересень 2009року у сумі 5016,00грн, жовтень 2009 року у сумі 251321,00грн., листопад 2009 року 3991,00грн., червень 2010 року у сумі 25149,00грн. та нарахована штрафна санкція у сумі 177185,25грн.

Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у звязку з укладанням позивачем нікчемних правочинів з ТОВ «Провімакс-Торг», ТОВ «Східна-Вугільна-компанія 2009», ТОВ «Шильда», ТОВ «Мицар», ТОВ «Авто-Сплінт» які не спричинили реального настання правових наслідків.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення від 10.01.2011 року №0000022330/0 яким визначено податкове зобовязання по податку на прибуток на загальну суму 188332,50грн., з якої основний платіж 150666,00грн. і штрафна санкція у розмірі 37666,50грн. та №0000032330/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 287589,00грн. у т.ч. по періодах серпень 2009 року у сумі 2112,00грн., вересень 2009року у сумі 5016,00грн, жовтень 2009 року у сумі 251321,00грн., листопад 2009 року 3991,00грн., червень 2010 року у сумі 25149,00грн. та штрафна санкція у сумі 1782,00грн. (т.1 а.с.85-86).

Оскільки спірні правовідносини виникли у періоді 2010 року, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемних правочинів та наявності наданих послуг за договорами поставки товару з ТОВ «Мицар» від 09.06.2009 року №09/06-1, з ТОВ «Провімакс-Торг» від 03.08.2009 року №03/08-09-П, з ТОВ «Авто-Сплінт» від 01.12.2009 року №01/12, з ТОВ «Східна-Вугільна-Компанія-2009» від 01.03.2010 року №01/03-10, з ТОВ «Шильда» від 04.04.2010 року №05/10-П. Від цих обставин залежить право позивача на формування валових витрат в сумі 320428,00грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 989202,00грн.

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договорів про поставку товарів, оскільки сторони договорів не мали наміру на фактичне надання послуг, а позивач мав мету на збільшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мицар» (Продавець) укладено договір про поставку товару №09/06-1 від 09.06.2009р. (т.2 а.с.3).

Предметом договору є передача Продавцем товарів, а Покупець зобовязаний прийняти і оплатити товар, згідно накладної. Кількість, одиниця виміру товару і ціна вказується в накладної.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна товару визначається в рахунку. Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця. Відповідно до п.3.1 документи на товар, які Продавець повинен передати Покупцю: рахунок, накладна, податкова накладна. Термін дії договору до 31.12.2009 року (п.9.1 договору).

На виконання умов договору між сторонами були складені відповідні видаткові накладні №11169 від 12.06.2009 року на суму 9658,80грн. у т.ч. ПДВ 1609,80грн., №1116-18 від 27.07.2009 року на суму 13500,00грн. у т.ч. ПДВ 2250,00грн., №1116-12 від 30.07.2009 року на суму 12672,00грн. у т.ч. ПДВ 2112,00грн., №11168 від 11.08.2009 року на суму 18696,00грн. у т.ч. ПДВ 3116,00грн., №1116619 від 16.09.2009 року на суму 15450,00грн. у т.ч. ПДВ 2575,00грн., №1116628 від 30.09.2009 року на суму 10968,00грн. у т.ч. ПДВ 1828,00грн., №1116629 від 30.10.2009 року на суму 23946,00грн. у т.ч. ПДВ 3991,00грн., №111669 від 10.12.2009 року на суму 31830,00грн. у т.ч. ПДВ 5305,00грн. (т.2 а.с.10-17);

податкові накладні №111610 від 10.06.2009 року на суму 9658,80грн. у т.ч. ПДВ 1609,80грн., №111620 від 22.07.2009 року на суму 13500,00грн. у т.ч. ПДВ 2250,00грн., №111633 від 30.07.2009 року на суму 12672,00грн. у т.ч. ПДВ 2112,00грн., №111612 від 10.08.2009 року на суму 18696,00грн. у т.ч. ПДВ 3116,00грн., №1116619 від 15.09.2009 року на суму 15450,00грн. у т.ч. ПДВ 2575,00грн., №1116633 від 29.09.2009 року на суму 10968,00грн. у т.ч. ПДВ 1828,00грн., №1116639 від 30.10.2009 року на суму 23946,00грн. у т.ч. ПДВ 3991,00грн., №1116616 від 09.12.2009 року на суму 31830,00грн. у т.ч. ПДВ 5305,00грн. (т.2 а.с.24-31).

Цими документами підтверджується, що в червні-грудні 2009 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Мицар» було поставлено позивачу товару на загальну суму 136720,80грн. у т.ч. ПДВ 22786,80грн.

Оплата за отриману продукцію відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Мицар» згідно наступних платіжних доручень: №535 від 10.06.2009року у сумі 9658,80грн. у т.ч. ПДВ 1609,80грн., №651 від 21.07.2009 року на суму 13500,00грн. у т.ч. ПДВ 2250,00грн., №95 від 30.07.2009 року на суму 12672,00грн. у т.ч. ПДВ 2112,00грн., №695 від 07.08.2009 року на суму 18696,00грн. у т.ч. ПДВ 3116,00грн., №793 від 15.09.2009 року на суму 15450,00грн. у т.ч. ПДВ 2575,00грн., №867 від 28.09.2009 року на суму 10968,00грн. у т.ч. ПДВ 1828,00грн., №980 від 30.10.2009 року на суму 23946,00грн. у т.ч. ПДВ 3991,00грн., №131 від 04.12.2009 року на суму 31830,00грн. у т.ч. ПДВ 5305,00грн. (т.2 а.с.24-31).

Всього сплачено по договору за отриманий товар суму 136720,80грн.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на акт ДПІ у Київському районі м. Донецька від 17.11.10 №4482/23-113/36305889 «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Мицар» з питань підтвердження отриманих від ТОВ «Мінова Україна» відомостей, в якому повідомляється, що ухвалою Господарського суду Донецької області від 23.04.2010 року було порушено провадження у справі №45/89б про банкрутство ТОВ «Мицар», постановою від 29.04.2010 року ТОВ «Мицар» визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура (т.2 а.с.77), та на бази даних АІС Аудит і «Системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Також суд бере до уваги, що постанова Господарського суду Донецької області по справі №45/89б від 29.04.2010 року про визнання ТОВ «Мицар» банкрутом, була прийнята вже після здійснення операцій по спірному договору від 09.06.2009 року №09/06-1. Відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, та порушення справи про банкрутство у відношенні контрагента після виконання ним умов за договором, не може обумовити нікчемність всіх правочинів, що укладаються юридичною особою.

Суд враховує, що ТОВ «Мицар» зареєстровано платником податку на додану вартість 30.01.2009 року (свідоцтво платника ПДВ №100163160), та анульовано 28.04.2010 року, про що свідчать дані в акті перевірки від 17.11.2010 року (т.2 а.с.77).

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Провимакс-Торг» (Постачальник) укладено договір про поставку товару №03/08-09-П від 03.08.2009р. (т.2 а.с.4).

Предметом договору є передача Постачальником товарів, а Покупець зобовязаний прийняти і оплатити товар, в кількості, якості, асортименті, по цінам згідно специфікації.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна товару визначається в специфікації на кожну окрему партію. Оплата за товар здійснюється в безготівковій формі, протягом 5-ти днів з моменту фактичного отримання товару, згідно рахунку, виставленого Постачальником. Термін дії договору до 31.12.2009 року (п.8.1 договору).

На виконання умов договору між сторонами були складені відповідні видаткові накладні №55600 від 10.08.2009 року на суму 11400,00грн. у т.ч. ПДВ 1900,00грн., №63000 від 03.09.2009 року на суму 5400,00грн. у т.ч. ПДВ 900,00грн., №4200 від 11.01.2010 року на суму 11016,00грн. у т.ч. ПДВ 1836,00грн., №99200 від 22.12.2009 року на суму 25072,80грн. у т.ч. ПДВ 4178,80грн. (т.2 а.с.18-19);

податкові накладні №55600 від 10.08.2009 року на суму 11400,00грн. у т.ч. ПДВ 1900,00грн., №63400 від 03.09.2009 року на суму 5400,00грн. у т.ч. ПДВ 900,00грн., №4200 від 11.01.2010 року на суму 11016,00грн. у т.ч. ПДВ 1836,00грн., №99200 від 22.12.2009 року на суму 25072,80грн. у т.ч. ПДВ 4178,80грн. (т.2 а.с.32,33,35,36).

Цими документами підтверджується, що в серпні-грудні 2009 року та в січні 2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Провимакс-Торг» було поставлено позивачу товару на загальну суму 52888,80грн. у т.ч. ПДВ 8814,80грн.

Оплата за отриману продукцію відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Провимакс-Торг» згідно наступних платіжних доручень: №698 від 07.08.2009року у сумі 11400,00грн. у т.ч. ПДВ 1900,00грн., №730 від 03.09.2009 року на суму 5400,00грн. у т.ч. ПДВ 900,00грн., №22 від 11.01.2010 року на суму 11016,00грн. у т.ч. ПДВ 1836,00грн., №7 від 05.01.2010 року на суму 25072,80грн. у т.ч. ПДВ 4178,80грн. (т.2 а.с.32,33,35,36).

Всього сплачено по договору за отриманий товар суму 52888,80грн.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на акт ДПІ у Київському районі м. Донецька від 17.11.10 №2509/22-011/36253574 «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Провимакс-Торг» з питань підтвердження отриманих від ТОВ «Мінова Україна» відомостей за період: серпень-вересень, грудень 2009 року, січень 2010 року, в якому повідомляється, що у ТОВ «Провимакс-Торг» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонд, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності.

Також суд бере до уваги, що ТОВ «Провимакс-Торг» зареєстровано платником податку на додану вартість 12.01.2009 року (свідоцтво платника ПДВ №100159009), та діє по теперішній час, про що свідчать дані в акті перевірки від 17.11.2010 року (т.3 а.с.74).

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Сплінт» (Продавець) укладено договір про поставку товару №01/12 від 01.12.2009р. (т.2 а.с.5).

Предметом договору є передача Продавцем товарів, а Покупець зобовязаний прийняти і оплатити товар, згідно накладної. Кількість, одиниця виміру товару і ціна вказується в накладної.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна товару визначається в рахунку. Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця. Відповідно до п.3.1 документи на товар, які Продавець повинен передати Покупцю: рахунок, накладна, податкова накладна. Термін дії договору до 31.12.2009 року (п.9.1 договору).

На виконання умов договору між сторонами були складені відповідні видаткові накладні №1116605 від 14.12.2009 року на суму 20520,00грн. у т.ч. ПДВ 3420,00грн., №1116628 від 24.03.2010 року на суму 20268,00грн. у т.ч. ПДВ 3378,00грн. (т.2 а.с.20);

податкові накладні №1116605 від 10.12.2009 року на суму 20520,00грн. у т.ч. ПДВ 3420,00грн., №111027 від 23.03.2010 року на суму 20268,00грн. у т.ч. ПДВ 3378,00грн. (т.2 а.с.34,37).

Цими документами підтверджується, що в грудні 2009 року та березні 2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Сплінт» було поставлено позивачу товару на загальну суму 40788,00грн. у т.ч. ПДВ 6798,00грн.

Оплата за отриману продукцію відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Авто-Сплінт» згідно наступних платіжних доручень: №218 від 09.12.2009року у сумі 20520,00грн. у т.ч. ПДВ 3420,00грн., від 23.03.2010 року на суму 20268,00грн. у т.ч. ПДВ 3378,00грн. (т.2 а.с.34,37).

Всього сплачено по договору за отриманий товар суму 40788,00грн.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на акт ДПІ у Київському районі м. Донецька від 17.11.10 №4483/23-1/36061047 «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Авто-Сплінт» з питань підтвердження отриманих від ТОВ «Мінова Україна» відомостей, в якому повідомляється, що ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.06.2010 року було порушено провадження по справі №45/135б про банкрутство ТОВ «Авто-Сплінт», постановою від 29.06.2010 року ТОВ «Авто-Сплінт» визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура (т.2 а.с.71), та на бази даних АІС Аудит і «Системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Також суд бере до уваги, що постанова Господарського суду Донецької області по справі №45/135б від 29.06.2010 року про визнання ТОВ «Авто-Сплінт» банкрутом, була прийнята вже після здійснення операцій по спірному договору від 01.12.2009 року №01/12. Відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, та порушення справи про банкрутство у відношенні контрагента після виконання ним умов за договором, не може обумовити нікчемність всіх правочинів, що укладаються юридичною особою.

Суд враховує, що ТОВ «Авто-Сплінт» зареєстровано платником податку на додану вартість 06.08.2008 року (свідоцтво платника ПДВ №100132459), та анульовано 13.10.2009 року, про що свідчать дані в акті перевірки від 17.11.2010 року (т.2 а.с.71).

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Східна-Вугільна-Компанія-2009» (Постачальник) укладено договір про поставку товару №01/03-10 від 01.03.2010р. (т.2 а.с.7).

Предметом договору є передача Постачальником товарів, а Покупець зобовязаний прийняти і оплатити товар, в кількості, якості, асортименті, по цінам згідно специфікації.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна товару визначається в специфікації на кожну окрему партію. Оплата за товар здійснюється в безготівковій формі, протягом 5-ти днів з моменту фактичного отримання товару, згідно рахунку, виставленого Постачальником. Термін дії договору до 31.12.2009 року (п.8.1 договору).

На виконання умов договору між сторонами були складені відповідні видаткові накладні №682001 від 16.03.2010 року на суму 18000,00грн. у т.ч. ПДВ 3000,00грн., №1030001 від 13.04.2010 року на суму 14400,00грн. у т.ч. ПДВ 2400,00грн., №844001 від 26.03.2010 року на суму 51357,60грн. у т.ч. ПДВ 8559,60грн., від 11.05.2010 року на суму 22953,60грн. у т.ч. ПДВ 3825,60грн. (т.2 а.с.21-22);

податкові накладні №682001 від 09.03.2010 року на суму 18000,00грн. у т.ч. ПДВ 3000,00грн., №1030001 від 13.04.2010 року на суму 14400,00грн. у т.ч. ПДВ 2400,00грн., №844001 від 26.03.2010 року на суму 51357,60грн. у т.ч. ПДВ 8559,60грн., №1250002 від 05.05.2010 року на суму 22953,60грн. у т.ч. ПДВ 3825,60грн. (т.2 а.с.38-41).

Цими документами підтверджується, що в березні-травні 2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Східна-Вугільна-Компанія-2009» було поставлено позивачу товару на загальну суму 106711,20грн. у т.ч. ПДВ 17785,20грн.

Оплата за отриману продукцію відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Східна-Вугільна-Компанія-2009» згідно наступних платіжних доручень: №320 від 04.03.2010 року на суму 18000,00грн. у т.ч. ПДВ 3000,00грн., №590 від 13.04.2010 року на суму 14400,00грн. у т.ч. ПДВ 2400,00грн., №455 від 24.03.2010 року на суму 51357,60грн. у т.ч. ПДВ 8559,60грн., №754 від 30.04.2010 року на суму 22953,60грн. у т.ч. ПДВ 3825,60грн. (т.2 а.с.38-41).

Всього сплачено по договору за отриманий товар суму 106711,20грн.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на акт ДПІ у Київському районі м. Донецька від 30.11.10 №3673/23-2/36934617 «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Східна-Вугільна-Компанія-2009» з питань підтвердження отриманих від ТОВ «Мінова Україна» відомостей у травні 2010року, в якому повідомляється, що ТОВ «Східна-Вугільна-Компанія-2009» не знаходиться за юридичною адресою та у підприємства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонд, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності.

Також суд бере до уваги, що ТОВ «Східна-Вугільна-Компанія-2009» зареєстровано платником податку на додану вартість 21.01.2010 року (свідоцтво платника ПДВ №100264046), та діє по теперішній час, про що свідчать дані в акті перевірки від 30.11.2010 року (т.2 а.с.73).

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шильда» (Постачальник) укладено договір про поставку товару №05/10-П від 04.04.2010р. (т.2 а.с.8).

Предметом договору є передача Постачальником товарів, а Покупець зобовязаний прийняти і оплатити товар, в кількості, якості, асортименті, по цінам згідно специфікації.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна товару визначається в специфікації на кожну окрему партію. Оплата за товар здійснюється в безготівковій формі, протягом 5-ти днів з моменту фактичного отримання товару, згідно рахунку, виставленого Постачальником. Термін дії договору до 31.12.2010 року (п.8.1 договору).

На виконання умов договору між сторонами були складені відповідні специфікація №1 від 31.05.2010 року на суму 47404,80грн., видаткова накладна №1110612 від 19.05.2010 року на суму 47404,80грн. у т.ч. ПДВ 7900,80грн., податкова накладна №111012 від 19.05.2010 року на суму 47404,802грн. у т.ч. ПДВ 7900,80грн.(т.2 а.с.9,23,43).

Цими документами підтверджується, що в травні 2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Шильда» було поставлено позивачу товару на суму 47404,80грн. у т.ч. ПДВ 7900,80грн.

Оплата за отриману продукцію відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Шильда» згідно платіжного доручення №1321 від 28.07.2010 року на суму 47404,80грн. у т.ч. ПДВ 7900,80грн. (т.2 а.с.42).

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на акт ДПІ у Київському районі м. Донецька від 22.11.10 №4548/23-2/34746826 «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Шильда» з питань підтвердження отриманих від ТОВ «Мінова Україна» відомостей у травні 2010року, в якому повідомляється, що ТОВ «Шильда» не знаходиться за юридичною адресою та у підприємства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонд, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності.

Також суд бере до уваги, що ТОВ «Шильда» зареєстровано платником податку на додану вартість 05.03.2010 року (свідоцтво платника ПДВ №100272999), та діє по теперішній час, про що свідчать дані в акті перевірки від 30.11.2010 року (т.2 а.с.76).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Посилання відповідача на відсутність у підприємства документів, що підтверджують фактичне транспортування ТМЦ (товарно-транспортні накладні, довіреності, технічний паспорт та інше) суд не приймає до уваги, у звязку з тим, що вказані документи не включені до переліку документів суворої звітності. Згідно статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» організація бухгалтерського обліку на підприємстві: бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Посилання відповідача на наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95 N 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» щодо підтвердження транспортних послуг товарно-транспортними накладними та подорожніми листами відповідної форми не можуть бути взяті до уваги, оскільки цей наказ не було у встановленому законом порядку зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Тобто відсутність товарно-транспортних накладних не може слугувати підставою вважати недоведеним факт постачання товару за наявності інших доказів, що підтверджують таке постачання.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача, що у ході перевірки платником податків не були надані в повному обсязі документи для перевірки.

Оскільки, у ході судового розгляду була опитана в якості свідка та надала письмові пояснення головний бухгалтер позивача ОСОБА_4, яка пояснила, що на час перевірки усі витребувані працівниками Макіївської ОДПІ документи були надані перевіряючим, але документально факт надання документів не оформлявся.

До матеріалів справи наданий журнал реєстрації перевірок №1, дата реєстрації квітень 2008 року, також перелік документів наданих працівникам Макіївської ОДПІ, які прийшли на перевірку 18.10.2010 року.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочинів договорів про поставку товарів не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із системного змісту пункту 5.1 статті 5 та пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного вбачається, що обовязковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх звязок з господарською діяльністю платника.

В свою чергу, пунктом 5.11 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені рахунки-фактури, накладні, посвідчення мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях ваги, вартості найменування, дат.

При зясуванні судом питання, про притягнення посадових осіб платника податків до кримінальної відповідальності у звязку зі здійсненням операцій, що визначені таким платником, як підстава для одержання права на податковий кредит, тобто встановлення умислу в діях посадових осіб ТОВ «Мінова Україна», відповідач зазначив, що такі справи відсутні.

З огляду на викладене, суд бере до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставини надання послуг, накладні та рахунки-фактури, які спростовують доводи відповідача про те, що послуги фактично не надавалися.

Посилання відповідача на те, що поставки, надані ТОВ «Провімакс-Торг», ТОВ «Східна-Вугільна-компанія 2009», ТОВ «Шильда», ТОВ «Мицар», ТОВ «Авто-Сплінт», не повязані з господарською діяльністю позивача спростовуються доказами, наявними у справі. Долучені докази свідчать про фактичне виконання умов спірного договору.

Тобто наведені поставки товарів забезпечують господарську діяльність позивача по реалізації продукції, внаслідок якої він отримує дохід.

Аналіз наданих документів та договору свідчить про виконання договірних зобовязань з поставки товару у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем пункту 5.2.1, 5.3.9 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є неправомірним.

Відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 150666,00грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 37666,50грн.

З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення №0000022330/0 від 10.01.2011 року, яким позивачу за порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.3.1 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 188332,50грн. з якої основний платіж 150666,00грн. та штрафна санкція 37666,50грн. (т.1 а.с.85), підлягає визнанню недійсним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно спірного податкового повідомлення-рішення №0000032330/0 від 10.01.2011 року, яким позивачу за порушення підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 287589,00грн. у т.ч. по періодах серпень 2009 року у сумі 2112,00грн., вересень 2009року у сумі 5016,00грн, жовтень 2009 року у сумі 251321,00грн., листопад 2009 року 3991,00грн., червень 2010 року у сумі 25149,00грн. та штрафної санкції у сумі 1782,00грн. (т.1 а.с.86) суд враховує наступне.

Вищенаведені первинні бухгалтерські документи приймаються судом до уваги як належний доказ, оскільки відповідають вимогам передбачених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Саме нормами зазначеного Закону, з урахуванням його преамбули, регулюються всі питання, повязані із визначенням та сплатою податку на додану вартість. Наявність у позивача бюджетного відшкодування у відповідних періодах відповідачем не заперечується, спірним є факт підтвердження зазначених сум.

Підпунктом 7.7.1 наведеного пункту 7.7 статті 7 передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

П.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 визначено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Порядок обчислення і сплати податку визначений статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.7.1 якого встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до п.7.5.1 п.7.5. ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, згідно норм податкового законодавства України можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податків залежить лише від їх сплати в звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Під час судового розгляду встановлено, що позивач правомірно у відповідності до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сформував податковий кредит, по даті отримання податкових накладних, що засвідчує факт списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів.

Стосовно зменшення бюджетного відшкодування за взаємовідносинами з ТОВ «Провімакс-Торг», ТОВ «Східна-Вугільна-компанія 2009», ТОВ «Шильда», ТОВ «Мицар», ТОВ «Авто-Сплінт», підставою такого зменшення бюджетного відшкодування відповідач наводить нікчемність правочинів, а саме неможливість проведення перевірки з питань підтвердження отриманих від позивача відомостей за перевіряємий період.

Під час судового розгляду встановлено, що оплата за товар позивачем контрагентам була здійснена платіжними дорученнями, які є в матеріалах справи, суми податку на додану вартість, що віднесені до складу податкового кредиту в звітних періодах за першою з подій включені позивачем до бюджетного відшкодування за серпень-листопад 2009 року та червень 2010 року.

Стосовно підтвердження факту вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними, суд позбавлений можливості прийняти доводи податкового органу з огляду на те, що вони спростовуються долученими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями первинних документів, які доводять факт виконання господарських операцій від укладення угод до оплати.

Суд дійшов висновку стосовно того, що позивач при визначені бюджетного відшкодування дотримався вимог підпункту «а» 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме визначив суму бюджетного відшкодування яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій ним, як отримувачем товарів (послуг) в попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Наведеним Законом сплата у складі ціни товарів (послуг) здійснюється покупцем (яким є позивач у справі) продавцю, а не до бюджету, саме це є умовою бюджетного відшкодування покупцю відповідно до пп. «а» 7.7.2 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

В контексті спірних правовідносин таким фактором є фактичне надання ТОВ «Провімакс-Торг», ТОВ «Східна-Вугільна-компанія 2009», ТОВ «Шильда», ТОВ «Мицар», ТОВ «Авто-Сплінт» послуг з поставки товарів у комерційному відношенні у межах господарської діяльності позивача.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість відображені позивачем в додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за звітні періоді.

Обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпунктів порушення підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 287589,00грн. у т.ч. по періодах серпень 2009 року у сумі 2112,00грн., вересень 2009року у сумі 5016,00грн, жовтень 2009 року у сумі 251321,00грн., листопад 2009 року 3991,00грн., червень 2010 року у сумі 25149,00грн. та штрафної санкції у сумі 1782,00грн. є неправомірним.

Неправомірність зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 287589,00грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 1782,00грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення №0000032330/0 від 10.01.2011 року, яким позивачу за порушення підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 287589,00грн. у т.ч. по періодах серпень 2009 року у сумі 2112,00грн., вересень 2009року у сумі 5016,00грн, жовтень 2009 року у сумі 251321,00грн., листопад 2009 року 3991,00грн., червень 2010 року у сумі 25149,00грн. та штрафної санкції у сумі 1782,00грн., підлягає визнанню недійсним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування спірного податкового повідомлення рішення, оскільки рішення субєкта владних повноважень є скасованим з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє.

З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.ст.87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування податкові повідомлення-рішення від 10.01.2011 року №0000022330/0 яким визначено податкове зобовязання по податку на прибуток на загальну суму 188332,50грн., з якої основний платіж 150666,00грн. і штрафна санкція у розмірі 37666,50грн. та №0000032330/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 287589,00грн. у т.ч. по періодах серпень 2009 року у сумі 2112,00грн., вересень 2009року у сумі 5016,00грн, жовтень 2009 року у сумі 251321,00грн., листопад 2009 року 3991,00грн., червень 2010 року у сумі 25149,00грн. та штрафної санкції у сумі 1782,00грн., задовольнити частково.

Визнати недійсними податкові повідомлення рішення від 10.01.2011 року №0000022330/0 яким визначено податкове зобовязання по податку на прибуток на загальну суму 188332,50грн., з якої основний платіж 150666,00грн. і штрафна санкція у розмірі 37666,50грн. та №0000032330/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 287589,00грн. у т.ч. по періодах серпень 2009 року у сумі 2112,00грн., вересень 2009року у сумі 5016,00грн, жовтень 2009 року у сумі 251321,00грн., листопад 2009 року 3991,00грн., червень 2010 року у сумі 25149,00грн. та штрафної санкції у сумі 1782,00грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 гривні 70 копійок.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 29 серпня 2011 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 02 вересня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.