Постанова № 21786636, 17.05.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

17 травня 2011 р. 12:04 Справа №2а-10955/10/7/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Силантьєвої О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Кримавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до Державної податкової інспекції в м. Судак

про визнання протиправними дій

за участю:

від позивача – представник за довіреністю ОСОБА_1

відповідач – не з’явився

Обставини справи: Дочірнє підприємство «Кримавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Судак, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить визнати протиправними дії ДПІ в м. Судак з включення в акт перевірки №267/23-0/05522660 від 06.07.10р. висновку про завищення валових витрат на суму 780073,50грн., а також просить стягнути на користь позивача витрати на проведення експертизи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що працівники податкового органу під час проведення виїзної планової перевірки склали акт, в якому зробили необґрунтовані висновки про порушення позивачем норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Позивач вважає, що висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсним обставинам, а дії з їх включення в акт перевірки є протиправними.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час дату та місце його проведення повідомлений належним чином. У судових засіданнях, які відбулися раніше проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. Відповідач вважає викладений в акті перевірки висновок таким, що відповідає діючому законодавству.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 14.09.10р. було призначено судову економічну експертизу, висновок якої залучений до матеріалів справи (т. а.с.40-50).

Відповідачем надані письмові заперечення на висновок судової економічної експертизи (т.1 а.с.63-65).

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Працівниками відповідача була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка філії «Судацька дорожно – експлуатаційна дільниця» Дочірнього підприємства «Кримавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків КП «Альянс», СПП «Строитель - Плюс».

За результатами перевірки був складений акт перевірки від 06.07.2010р. №267/23-0/05522660 (т.1 а.с.7-19) (далі – акт перевірки).

В акті перевірки зроблений висновок про завишення позивачем валових витрат за період з 01.04.09р. по 31.12.09р. на суму 780073,50грн.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Акт перевірки свідчить, що висновок про завищення валових витрат зроблений у ході перевірки достовірності відображених показників поданих декларацій з податку на прибуток за період з 01.04.09р. по 31.12.09р. до головного підприємства ДП «Кримавтодор».

Перевіркою відображення в рядку 04.1 Декларації «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених в 04.11» показників з 01.04.09р. по 31.12.09р. в загальній сумі 4215309грн. встановлено, що філія «Судацька дорожно – експлуатаційна дільниця» Дочірнього підприємства «Кримавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» проводила операції з придбання матеріалів,послуг перевезення, техобслуговування від філіалів та сторонніх операцій, електропостачання, теплопостачання.

Проведеною перевіркою відображеного показника на підставі таких документів: головної книги за 2009р., зворотно – сальдових відомостей по рах. 631, 372, 91, 20, 22, 281, 39,23 встановлено завищення задекларованих філією Судацька дорожно – експлуатаційна дільниця» Дочірнього підприємства «Кримавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» показників у рядку 04.1 Декларації «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених в 04.11» у сумі 780073,50грн., у тому числі 2 квартал 2009р. – 404415,96грн., 3 квартал 2009р. – 305483,73грн., 4 квартал 2009р. – 70173,81грн.

При проведенні перевірки було встановлено, що філією Судацька дорожно – експлуатаційна дільниця» Дочірнього підприємства «Кримавтодор» було отримано від КП «Альянс» бітумну емульсію модифіковану, бітум, урни, бар’єрну огорожу. В усі податкові та видаткові накладні включено або «транспортні витрати» або «доставка».

Відповідач, посилаючись на положення Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363 та лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємства від 28.03.06р. №2356 вказує, що підтвердженням витрат пов’язаних з перевезенням вантажівє товаро – транспортні накладні та подорожні листи підприємства, оформленні у встановленому порядку.

В акті вказано, що у позивача відсутні товаро – транспортні накладні з зазначенням найменування вантажу, що перевозиться, кількості вантажу. З чого відповідач зробив висновок про відсутність у позивача, відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідних документів та підстав для формування валових витрат.

На час проведення перевірки позивача, у період що перевірявся та на час прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень – рішень був чинним Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (в редакції, яка діяла на час проведення перевірки позивача та прийняття податкових повідомлень-рішень), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Статтею 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Платники податку на додану вартість, об’єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені Законом України «Про податок на додану вартість», який, як зазначалося вище, діяв на час проведення перевірки та прийняття оскаржуваних рішень. З положень даного закону вбачається наступне.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.           

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996р. №193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» встановлено, прибутковий ордер застосовується для обліку матеріалів, які надходять на підприємство від постачальників чи з переробки. Прибутковий ордер в одному примірнику складається матеріально відповідальною особою у день надходження цінностей на склад.

Вказаним наказом встановлено, що накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма N М-11), використовується для обліку руху матеріальних цінностей в середині підприємства та їх відпуску господарствам свого підприємства, що розташовані за межами його території, а також стороннім організаціям.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб’єктом господарювання витрат в склад валових витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов’язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до валових витрат, витрат суб’єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З метою встановлення фактичних даних по справі судом було призначено судову економічну експертизу, на яку було поставлено питання чи підтверджуються первинними бухгалтерськими документами позивача висновки викладені в акті перевірки щодо завишення валових витрат на суму 780073,50 грн.

Як вбачається з висновку судової економічної експертизи (т.1 а.с.40-50) експертом були досліджені видаткові накладні, калькуляції з транспортування товару з підсумковими висновками ресурсів, товаротранспортні накладні.

Експертом вказано, що при дослідженні та співставленні наданих накладних на прихід товару та журналів ордерів «Розрахунки з постачальниками» за період з квітня 2009р. по грудень 2009р. по контрагенту КП «Альянс» встановлено, що прихід товару підтверджений документами – відвантажними накладними. Експертом встановлено, що при співставленні видаткових накладних від постачальника КП «Альянс» за вказаний період, матеріали є такими, що оприбутковані у бухгалтерському обліку у повному обсязі. Рух отриманих від КП «Альянс» товаро – матеріальних цінностей у виробництво підтверджується актами заготовлення та переробки матеріалів, відповідно до яких проходило оприбуткування та списання матеріалів. Вказані документи залучені до матеріалів справи.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення витрат до валових витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів валових витрат.

Як вбачається з акту перевірки сам факт взаємовідносин між позивачем та КП «Альянс» податкова інспекція не спростовує. ДПІ в акті вказує на дослідження та перевірку нею таких документів: головні книги, зворотно – сальдові відомості по рахункам.

Актом перевірки не встановлено порушень при складанні та ведені вказаних документів.

При цьому також слід вказати, що ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Викладене вказує, що для віднесення витрат у склад валових витрат, таки витрати мають бути підтверджені розрахунковими та іншими документами, накладна, що досліджувалися експертом, на підставі яких здійснений прихід матеріалів є документом спеціалізованої форми, має усі реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню ТМЦ, та ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.           

З урахуванням викладеного, суд робить висновок про необґрунтованість висновків відповідача про відсутність у позивача права на формування валових витрат в зв’язку з відсутністю товаро – транспортних накладних. Отже висновки відповідача про завишення позивачем валових витрат за період з 01.04.09р. по 31.12.09р. на суму 780073,50грн. є необґрунтованими.

Вказані факти також підтверджуються висновком судової економічної експертизи, яку суд вважає повною, обґрунтованою та приймає у якості доказу по справі.

Але суд, перевіривши законність висновків відповідача не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в зв’язку з наступним.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто, впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов’язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Нормативно – правові акти – це рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

Правові акти індивідуальної дії – рішення, дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування норм права.

За правовою природою індивідуальний правовий акт є волевиявленням (рішенням) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, який на підставі юридичних норм встановлює, змінює або припиняє права та обов’язки учасників конкретних правовідносин.

Закріплення частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

Заявлені позовні вимоги не відповідають встановленому законом способу захисту права, оскільки за результатами проведеної перевірки були складені висновки акту перевірки, але рішення за результатами перевірки, яке і може бути оскаржене позивачем, не оскаржується, а позивач звертається до суду з вимогами про захист на майбутнє порушеного права.

Позов - це процесуальний засіб, яким забезпечується реалізація не лише права на звернення до суду, але й діяльность суду з метою здійснення захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Суд звертає увагу на те, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб’єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов’язку зобов’язаною стороною.

Заявлена позовна вимога по суті носить декларативний характер, оскільки фактично спрямована на зобов'язання відповідача вважати або не вважати порушеннями ти чи інші обставини, викладені в акті перевірки, що фактично полягає в площині особистого волевиявлення відповідача.

Акт невиїзної документальної перевірки від 06.07.2010р. №267/23-0/05522660 та його висновки не є по своєї суті рішенням суб’єкта владних повноважень, не є кінцевим рішенням суб’єкта власних повноважень по результатам проведеної перевірки, по суті носять суб’єктивний характер. Висновки акту не породжують правових наслідків для позивача та не мають обов’язкового характеру для нього, а отже, вони не можуть бути оскаржений в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, позов не підлягає задоволенню.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 23.05.2011 р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                         Маргарітов М.В.