Рішення № 21786245, 05.03.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 309

РІШЕННЯ

Іменем України

05.03.2012Справа №5002-22/460-2012 за позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно каналізаційного господарства міста Сімферополя», м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5

до Будинкоуправління № 1 КЕВ м. Сімферополя, м. Сімферополь, вул. Субхі, 1Б, корпус 18, кв. 106

про стягнення 26289,65 грн.

Суддя Калініченко А.А.

представники:

від позивача ОСОБА_1, представник, дов від 03.01.2012 року

від відповідача ОСОБА_2, представник, дов від 10.05.2011 року; ОСОБА_3, представник, дов від 28.02.2012 року

Позивач Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно каналізаційного господарства міста Сімферополя» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача - Будинкоуправління № 1 КЕВ м. Сімферополя, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 26289,65 грн., у тому числі: суму основного боргу у розмірі 21255,78 грн., 3% річних в сумі 929,72 грн., пеню в сумі 2283,99 грн., інфляцію у розмірі 1820,16 грн., мотивуючі позовні вимоги тим, що відповідач, у порушення прийнятих на себе зобовязань за договором на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації № 829 від 01.07.2009 року, не здійснював належним чином та у повному обсязі сплату вартості таких послуг, внаслідок чого за період з 01.09.2010 року по 16.01.2012 року у відповідача виникла заборгованість в сумі 21255,78 грн.

28.02.2012 року до суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 26245,52 грн., у тому числі: 21211,65 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 929,72 грн., пеню в сумі 2283,99 грн., інфляцію у розмірі 1820,16 грн., посилаючись на те, що 08.02.2012 року відповідачем було сплачено 44,13 грн. в рахунок погашення основного боргу.

Вказана заява позивача про зменшення суми позовних вимог прийнята судом до розгляду.

28.02.2012 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, просить суд в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 28.02.2012 року було оголошено перерву до 05.03.2012 року про що сторони повідомлені під розпис в бланку перерви в судовому засіданні.

05.03.2012 року, після перерви, розгляд справи продовжено за участю представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, суд

встановив:

Між позивачем та відповідачем був укладений Договір на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації № 829 від 01.07.2009 року на підставі якого відповідачем споживалась послуги з водопостачання та водовідведення.

На оплату спожитих відповідачем послуг з водопостачання за вищевказаним Договором позивач виставляв відповідачу рахунки №829 від 17.09.2010 р. на суму 2 034,85 грн., №829 від 17.09.2010 р. на суму 5 889,73 грн., №829 від 18.10.2010 р. на суму 6 105,89 грн., №829 від 18.10.2010 р. на суму 2 109,13 грн., №829 від 16.11.2010 р. на суму 2 070,38 грн., №829 від 16.11.2010 р. на суму 5 735,44 грн., №829 від 16.12.2010 р. на суму 5 341,38 грн., №829 від 16.12.2010 р. на суму 1 737,71 грн., №829 від 17.01.2011 р. на суму 5 316,53 грн., №829 від 17.01.2011 р. на суму 1 983,18 грн., №829 від 15.02.2011 р. на суму 5 361,26 грн., №829 від 15.02.2011 р. на суму 2 002,56 грн., №829 від 17.03.2011 р. на суму 2 182,67 грн., №829 від 17.03.2011 р. на суму 5 898,83 грн., №829 від 18.04.2011 р. на суму 6 180,36 грн., №829 від 18.04.2011 р. на суму 1 851,70 грн., №829 від 18.05.2011 р. на суму 1 718,64 грн., №829 від 18.05.2011 р. на суму 6 063,26 грн., №829 від 15.06.2011 р. на суму 1 910,83 грн., №829 від 15.06.2011 р. на суму 6 094,79 грн., №829 від 15.07.2011 р. на суму 6 148,84 грн., №829 від 15.07.2011 р. на суму 1 777,78 грн., №829 від 17.08.2011 р. на суму 2 380,22 грн., №829 від 17.08.2011 р. на суму 6 121,81 грн., №829 від 16.09.2011 р. на суму 6 117,31 грн., №829 від 16.09.2011 р. на суму 2 513,28 грн., №829 від 17.10.2011 р. на суму 2 265,65 грн., №829 від 17.10.2011 р. на суму 6 158,40 грн., №829 від 16.11.2011 р. на суму 5 890,21 грн., №829 від 16.11.2011 р. на суму 2 491,10 грн., №829 від 16.12.2011 р. на суму 2 358,05 грн., №829 від 16.12.2011 р. на суму 5 804,96 грн., №829 від 16.01.2012 р. на суму 5 757,01 грн., №829 від 16.01.2012 р. на суму 2 705,47 грн. На вказаних рахунках наявний підпис з боку абонента (відповідача) про згоду з сумами спожитих послуг та їх обсягом.

Крім того, обсяг водовідведення підтверджується актами виконаних робіт від 17.09.2010 р., від 18.10.2010 р., від 16.11.2010 р., від 16.12.2010 р„ від 17.01.2011 р., від 15.02.2011 р., від 17.03.2011 р., від 18.04.2011 р., від 18.05.2011 р., від 15.06.2011 р., від 15.07.2011 р., від 15.08.2011 р., від 16.09.2011 р., від 17.10.2011 р., від 16.11.2011 р., від 16.12.2011 р., 16.01.2012 р.

Всього було виставлено рахунків на суму 136079,21 грн. На підтвердження прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором відповідач частково сплатив 114800,63 грн.

Таким чином, на момент подання позову, сума основного боргу відповідача перед позивачем за послуги, спожиті в період з 01.09.2010 року по 16.01.2012 рік за договором складала 21255,78 грн.

Однак, слід звернути увагу на те, що 28.02.2012 року до суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 21211,65 грн. основного боргу, посилаючись на те, що 08.02.2012 року відповідачем було сплачено 44,13 грн. в рахунок погашення основного боргу.

Вказана заява позивача прийнята судом до розгляду.

Таким чином, на момент вирішення спору, сума основного боргу відповідача складає 21211,65 грн.

28.02.2012 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що відносно відповідача порушено справу про банкрутство відповідно до ухвали Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2008 року у справі № 2-19/9609-2008, ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.12.2008 року введено процедуру розпорядження майна боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Пустовалову Л.Є. Крім того, відповідач посилається на те, що вимога позивача в сумі 21255,78 грн. є поточною, оскільки виникла 01.09.2010 року, тобто, після порушення справи про банкрутство, а тому згідно пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги за зобов'язаннями боржника, що виникли під час проведення процедур банкрутства (розпорядження майном, санація), можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Тому, відповідач зазначив, що дана вимога відповідачем буде погашатися або в процедурі санації або ліквідації, в залежності від процедури, яка буде в подальшому обрана відносно Боржника.

Згідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт оплати та не надано належних доказів погашення заборгованості в сумі 21211,65 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (стаття 546 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 622 Цивільного кодексу України, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 929,72 грн., пеню в сумі 2283,99 грн., інфляцію у розмірі 1820,16 грн.

Згідно підпункту 11.1.1 договору за несвоєчасне внесення плати за послуги водопостачання та водовідведення абонент (відповідач) сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Але, щодо нарахованих позивачем 3% річних, пені та інфляції, відповідач вказує, що ним пеня, 3% річних та збитки від інфляції не визнаються, оскільки в силу приписів частини 4 статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, у тому числі: стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобовязань.

Однак, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Так, колегія суддів Верховного суду України, при прийнятті постанови від 08.11.2010 року за результатами розгляду заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2010 року у справі № 4/719 за позовом заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі фінансового управління Деснянської у м. Києві державної адміністрації до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про стягнення 351551,50 грн., - встановила наступне.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання, у звязку з чим дія мораторію на них не розповсюджується.

Аналогічна правова позиція, що до складу грошового зобовязання входять інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 травня 2006 року у справі № 10/557-26/155 за позовом акціонерного товариства закритого типу «Адрем» до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 327 786 грн. 70 коп., у тому числі 253 395 грн. 68 коп. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 10 518 грн. 88 коп. річних, 63 872 грн. 14 коп. пені.

Більш того, наведена позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 15.11.2010 року у справі №4/720 за позовом заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про стягнення 199733 грн. 87 коп.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що колегія суддів Вищого господарського суду України при прийнятті постанови від 21.02.2012 року у справі № 5/34-09 господарського суду Вінницької області за позовом Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» про стягнення 2483603,62 грн., висловила наступну правову позицію.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

Статтею 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено наслідки дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Так, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.

З огляду на викладене, мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції (в рамках розгляду справи № 5/34-09) дійшов вірного висновку, що вимоги позивача до відповідача виникли після порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відтак вимоги позивача є поточними і в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на них не розповсюджується, а відтак, про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 1 486 036,72 грн. пені, 997 566,90 грн. 7% штрафу, та правомірно задовольнив позов.

Більш того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.02.2011 року у справі № 5002-33/4815-2010 за позовом Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк», м. Донецьк до Закритого акціонерного товариства «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель», м. Феодосія про стягнення 923755,44 грн. - касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель» у справі №5002-33/4815-2010 задоволено частково, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 року у справі №5002-33/4815-2010 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 28865,45 грн. скасовано, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.11.2010 року у справі №5002-33/4815-2010 залишено в силі.

При прийнятті вказаної постанови колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції було встановлено, що строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем відповідно також і до умов договору настав в липні 2010 року, тобто вже після порушення провадження у справі про банкрутство закритого акціонерного товариства «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель». Отже висновок суду першої інстанції, що вимоги публічного акціонерного товариства «Донгорбанк» є поточними відповідає вимогам закону, зокрема ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Статтею 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції чинній на час розгляду спору, визначені наслідки дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Так, упродовж дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до частини 6 вказаної статті Закону дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди.

Так, колегією суддів Вищого господарського суду України було визначено, що дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону. Отже, мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію. Судом першої інстанції правомірно встановлено, що вимоги позивача до боржника виникли після порушення справи про банкрутство і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відтак вимоги позивача є поточними і в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на них не розповсюджується.

Таким чином, Вищим господарським судом України було вказано, що висновок суду першої інстанції про задоволення вимог заявлених позивачем щодо стягнення 28865,45 грн. пені та 5409,099 грн. 3% річних являються обґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України визначила, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 28865,45 грн. підлягає скасуванню, як така, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а законне та обґрунтоване рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.11.2010 року у справі №5002-33/4815-2010залишенню в силі.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, але, з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог.

Згідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору покладається на відповідача.

В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.82-84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Будинкоуправління № 1 КЕВ м. Сімферополя (м. Сімферополь, вул. Субхі, 1Б, корпус 18, кв. 106, банківські рахунки невідомі, ЄДРПОУ 22993160) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно каналізаційного господарства міста Сімферополя» (м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5, рахунок № 26002704129002 АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, ЄДРПОУ 20671506) 26245,52 грн., у тому числі: 21211,65 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 929,72 грн., пеню в сумі 2283,99 грн., інфляцію у розмірі 1820,16 грн.

3.Стягнути з Будинкоуправління № 1 КЕВ м. Сімферополя (м. Сімферополь, вул. Субхі, 1Б, корпус 18, кв. 106, банківські рахунки невідомі, ЄДРПОУ 22993160) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно каналізаційного господарства міста Сімферополя» (м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5, рахунок № 26002704129002 АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, ЄДРПОУ 20671506) 1609,50 грн. судового збору.

4.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.03.2012 року.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКалініченко А.А.