Постанова № 21782451, 06.03.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2012 № 11/267

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Марвано А.Т.,

від позивача: ОСОБА_1, дов. від 29.08.2011року,

від відповідача: ОСОБА_2, дов. від 29.11.2011року №4073,

від третьої особи: не зявились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

закритого акціонерного товариства науково-виробничого обєднання «Чернігівеліткартопля»

на рішення господарського суду містаКиєва від 19.12.2011року

у справі №11/267 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом закритого акціонерного товариства науково-виробничого обєднання «Чернігівеліткартопля», смт. Седнів, Чернігівський район, Чернігівська область,

до товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг», м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача дочірнє підприємство «Коропський Сирзавод» товариства з обмеженою відповідальністю «СИЛ», смт. Короп, Коропський район, Чернігівська область,

про визнання недійсними додаткових угод, договору в частині та стягнення 252048,98грн., -

встановив:

У вересні 2011року ЗАТ НВО «Чернігівеліткартопля» (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» (далі відповідач) про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 16.04.2008року №080415-49/ФЛ-Ю-С та додаткових угод від 12.05.2008року, 21.05.2009року і 25.10.2010року.

22.11.2011року позивачем подано заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, згідно якої просив суд: визнати частково недійсним договір фінансового лізингу від 16.04.2008року №080415-49/ФЛ-Ю-С, а саме: п.п.3.4.1-3.4.5, ст.11 договору та додаткові угоди до договору від 21.05.2009року і від 25.10.2010року; стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти в сумі 252048,98грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що зміст укладеного між сторонами спірного договору суперечить нормам законодавства, оскільки не відповідає принципу справедливості в частині коригування лізингових платежів на зміну курсу гривні до долару США, а також вимагає від відповідача сплати непропорційно великих штрафних санкцій і не встановлює аналогічних санкцій для позивача. Також, позивач вважає, що ціну товару у договорі визначено всупереч п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18.12.1998року №1998. Крім того, позивач зазначає, що п.3.1.1 договору, всупереч Закону України «Про фінансовий лізинг», передбачено додатковий вид платежу, тому позивач здійснив перерахунок сплачених коштів та тих, що повинні були бути сплачені, та встановив, що ним надмірно сплачено відповідачу 252048,98грн., які просить стягнути з відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.11.2011року до участі у справі №11/267 було залучено ДП «Коропський Сирзавод» ТОВ «СИЛ» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011року у справі №11/267 у позові ЗАТ НВО «Чернігівеліткартопля» відмовлено повністю. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними пунктів 3.4.1.-3.4.5., ст.11 договору фінансового лізингу та додаткових до нього.

Не погодившись із вказаним рішенням, ЗАТ НВО «Чернігівеліткартопля» звернулось до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011року у справі №11/267 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ЗАТ НВО «Чернігівеліткартопля» до ТОВ «ВіЕйБі Лізинг». В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті ж самі обставини, що викладені ним в позовній заяві.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2012року у справі №11/267 апеляційну скаргу ЗАТ НВО «Чернігівеліткартопля» на рішення господарського суду містаКиєва від 19.12.2011року у справі №11/267 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 14.02.2012року.

В судовому засіданні 14.02.2012року оголошено перерву до 06.03.2012року.

В судовому засіданні 06.03.2012року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні 06.03.2012року заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, просила спірне судове рішення залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню повністю з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2008року між ТОВ «ВіЕйБіЛізинг» (лізингодавець) та ЗАТ НВО «Чернігівеліткартопля» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №080145-49/ФЛ-Ю-С (далі договір, а.с.14-17), предметом якого є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу майна, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладання договору якого наведена в специфікаціях (додаток №2 до договору) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Згідно з п.2.1 договору строк користування лізингоодержувачем майном становить 61 місяць з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна у відповідності до п.4.3 даного договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за договорами. В разі дострокового розірвання договору або закінчення строку користування предметом лізингу та інших випадках дострокового повернення майна, лізингоодержувач зобовязаний повернути майно лізингодавцю (п.2.2 договору).

Відповідно до п.3.2. договору фінансового лізингу загальна вартість майна на момент укладення договору складає: без ПДВ 383432,50 гривень, крім того ПДВ 20% - 76686,5 гривень, разом з ПДВ 20% - 460119,00 гривень.

В п.3.3. договору фінансового лізингу зазначено, що загальна сума винагороди (комісії) лізингодавцю (відповідачу) за отримане в лізинг майно за цим договором складає суму без ПДВ 20% - 168129,63 гривень, при умові дотримання лізингоодержувачем встановленого договором графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору). Вказана сума може бути збільшена з урахуванням умов пунктів 3.4.1.-3.4.5. договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору. Лізингові платежі включають: платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна; винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1 - 3.4.5 договору.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що платежі за договорами здійснюються в національній валюті України (гривнях). Всі платежі здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавцю у наступному порядку:

пункт 3.4.1. договору позивач здійснює платежі за договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) з наступним коригування на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу). Водночас, цим же пунктом 3.4.1. встановлена формула визначення додаткової винагороди відповідача, а саме: сума Sn, що підлягає сплаті на користь відповідача на дату фактичного виконання платежу (крім авансового лізингового платежу), визначається наступним чином: Sn = So * Kn / Ko, де Kn - курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США (кількість гривень еквівалентна одному долару США), встановлений Національним Банком України на дату сплати лізингового платежу згідно графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору), збільшений на 1,5%; Ко - курс гривні до долару США (кількість гривень отримана від продажу одного долару США), за яким банківська установа фактично здійснила продаж (конвертування у гривню) кредиту у іноземній валюті, отриманого для придбання майна та його подальшої передачі у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу (надалі банківська установа).

пункт 3.4.2 договору порядок визначення суми лізингових платежів, що підлягають сплаті, передбачений п.3.4.1 договору, застосовується у випадку, коли курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США, встановлений на дату фактичного виконання лізингового платежу, перевищує курс гривні до долару США, за якими банківська установа, за дорученням лізингодавця, фактично здійснила продаж (конвертування у гривню) коштів в іноземній валюті (валютного кредиту), отриманих лізингодавцем для придбання майна та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг.

пункт 3.4.3 договору якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий день, то лізингоодержувач зобовязаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким настає такий неробочий день.

пункт 3.4.4 договору в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу (в тому числі додаткової винагороди (комісії) у відповідності до пунктів 7.10 та п.17.3. цього договору) розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України, встановлену на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від загальної вартості майна, то сума такого перевищення є обєктом оподаткування ПДВ, при цьому лізингоодержувач повинен самостійно збільшити розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно на суму, яка дорівнює ПДВ, нарахованому на такий обєкт оподаткування, а сторони самостійно здійснюють дії, передбачені чинним податковим законодавством України, щодо проведення оподаткування такої операції.

пункт 3.4.5 договору коригування розмірів лізингових платежів згідно з пунктами 3.4.1-3.4.4 договору не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна (пункт 3.4.5 договору). Таке коригування збільшує частину лізингових платежів - винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане в лізинг майно.

Також, 21.05.2009року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору (а.с.22-23), в якій сторони погодили графік погашення лізингових платежів.

Згідно п.1 цієї додаткової угоди позивач визнавав, що станом на 21.05.2009року позивач має перед відповідачем прострочену заборгованість за нарахованими та несплаченими лізинговими платежами за договором в розмірі 70078,47грн., що включає в себе:

- п.1.1. прострочену заборгованість по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна в розмірі 42189,71грн.;

-п.1.2. прострочену винагороду (комісію) відповідачеві за отримане в лізинг майно в розмірі 27888,76грн. з урахуванням коригування, передбаченого п.п.3.4.1-3.4.4 договору, в тому числі податок на додану вартість, нарахований згідно п.3.4.3 договору, в розмірі 2369,59грн.

25.10.2009року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору (а.с.24-26), в якій сторони погодили графік погашення лізингових платежів

Згідно п.1 цієї додаткової угоди позивач визнавав, що станом на 11.10.2010року позивач має перед відповідачем прострочену заборгованість за нарахованими та несплаченими лізинговими платежами за договором в розмірі 105227,72грн., що включає в себе:

- п.1.1. прострочену заборгованість по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна в розмірі 5378060грн.;

-п.1.2. прострочену винагороду (комісію) відповідачеві за отримане в лізинг майно в розмірі 51447,12грн. з урахуванням коригування, передбаченого п.п.3.4.1-3.4.4 договору, в тому числі податок на додану вартість, нарахований згідно п.3.4.3 договору, в розмірі 2195,22грн.

Також, сторони вказаної додаткової угоди погодили викласти статтю 3 договору в наступній редакції:

«п.3.1 договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.3 договору. Лізингові платежі включають: платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна; винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.3 договору.

п.3.4 договору платежі за договорами здійснюються в національній валюті України (гривнях). Всі платежі здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавцю у наступному порядку:

п.3.4.1 договору лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток№1);

п.3.4.2 договору якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий день, то лізингоодержувач зобовязаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким настає такий неробочий день;

п.3.4.3 договору в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу (в тому числі додаткової винагороди (комісії) у відповідності до пунктів 7.10 та п.17.3. цього договору) розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України, встановлену на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від загальної вартості майна, то сума такого перевищення є обєктом оподаткування ПДВ, при цьому лізингоодержувач повинен самостійно збільшити розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно на суму, яка дорівнює ПДВ, нарахованому на такий обєкт оподаткування, а сторони самостійно здійснюють дні, передбачені чинним податковим законодавством України, щодо проведення оподаткування такої операції;

п.3.4.4 договору коригування розмірів лізингових платежів згідно з п.3.4.3 договору не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів - винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане в лізинг майно;

п. 3.4.5 договору лізингоодержувач зобовязується здійснювати погашення заборгованості перед лізингодавцем у поряду визначеному цим пунктом».

Відповідно до акту приймання передачі від 16.05.2011року майно, що було предметом договору, повернуто позивачем відповідачу у звязку з розірванням відповідачем з вини позивача договору від 16.04.2008року №080415-49/ФЛ-Ю-С.

Позивач просив суд визнати недійсними пункти 3.4.1-3.4.5 договору в редакції, викладеній в договорі від 16.04.2008року, та повністю додаткові угоди, оскільки вважає, що умови про коригування лізингових платежів на зміну курсу гривні до долара США є такими, що порушують норми чинного законодавства, а також передбачають додатковий, ніж встановлений п.3.3 та графіком сплати лізингових платежів, вид платежу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 Цивільного кодексу України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Згідно розяснення Вищого господарського суду України №02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Дослідивши умови укладеного між сторонами спору договору та додаткові угоди до нього, колегія суддів дійшла до висновку про те, що умовами договору позивача зобовязано сплачувати на користь відповідача наступні платежі: авансовий платіж та чергові лізингові платежі (пункт 3.1. договору, графік сплати лізингових платежів).

В свою чергу, чергові лізингові платежі складаються з платежу, яким відшкодовується (компенсується) частина вартості майна (п.3.1.1. договору, графік сплати лізингових платежів), суми винагороди (комісії) відповідачу за отримане в лізинг майно (п.3.1.2. договору, п.3.3. договору, графік сплати лізингових платежів) та суми винагороди, передбаченої пунктами 3.4.1.-3.4.5 умов договору.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме:

а)суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б)платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в)компенсацію відсотків за кредитом;

г)інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Тобто, чинне законодавство України передбачає можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Такий вид винагороди, дійсно, сторонами було передбачено у договорі у пунктах 3.1.2., 3.3 умов фінансового лізингу, а також в пятій графі графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору). Тобто розмір платежу як винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане в лізинг майно сторонами погоджено у конкретному розмірі по договору.

Отже, умовами договору (п.п.3.1.-3.3. договору) в порядку ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» у складі лізингових платежів передбачено суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, а положеннями пунктів 3.4.1.-3.4.5 договору фінансового лізингу визначено платіж, який не передбачений ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» - винагороду, яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні.

Колегією суддів враховано, що умови нарахування платежу згідно з п.п.3.4.1.-3.4.5 договору не поширюються на формування інших платежів за договорам, в звязку з чим суд і дійшов висновку, що п.п.3.3. та п.п.3.4.1.-3.4.5 договору передбачено два різні види платежів як винагороду відповідача за передане у лізинг майно.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що курсова різниця між гривнею України та доларом США за певних умов і домовленостей сторін може впливати на вартість предмета лізингу і, як наслідок, на винагороду. Однак, зарахування курсової різниці між національною та іноземними валютами до складу винагороди суперечить правовій природі договору фінансового лізингу.

Одночасно, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскільки відповідачем неправомірно здійснено коригування розмірів лізингових платежів на підставі п.п.3.4.1.-3.4.5. договору з урахуванням зміни курсу гривні до долара США, то і додаткові угоди від 21.05.2009року та від 25.10.2010року до договору підлягають визнанню недійсними, оскільки додатковими угодами затверджено нові графіки сплати лізингових платежів з коригуванням на зміни курсу гривні до долара США.

За таких обставин, позов ЗАТ НВО «Чернігівеліткартопля» до ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу від 16.04.2008року №080415-49/ФЛ-Ю-С, а саме: п.п.3.4.1-3.4.5, ст.11 договору та додаткових угод до договору від 21.05.2009року і від 25.10.2010року є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Також, позивач просив суд визнати недійсною ст.11 договору, якою передбачена відповідальність лізингоодержувача у вигляді пені, неустойки, штрафу в разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст.546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, здійснивши правовий аналіз ст.11 договору з урахуванням ст.546, 549, 611 Цивільного кодексу України, дійшла до висновку про те, що умови ст.11 договору суперечать вимогам чинного законодавства України з огляду на наступне.

Відповідно ч.2 ст.207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків;

допускають односторонню відмову від зобовязання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Стаття 11 договору фінансового лізингу містить штрафні санкції по відношенню до позивача та не встановлює аналогічних санкції для відповідача. Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, суперечить вимогам чинного законодавства України та підлягає визнанню недійсною на підставі ч.2 ст.207 Господарського кодексу України.

Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти в сумі 252048,98грн., переплата яких виникла у звязку з неправомірним коригуванням відповідачем лізингових платежів з урахуванням зміни курсу гривні до долара США згідно п.п.3.4.1-3.4.5 договору.

Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як вже встановлено вище, п.п.3.4.1-3.4.5 суперечать чинному законодавству України та визнані судом недійсними, у звязку з чим розмір сплачених позивачем на користь відповідача лізингових платежів підлягає перерахунку.

Так, матеріали справи містять копії рахунків-фактур №СФ-0010549 від 21.11.2008року, №СФ-928987 від 21.07.2010року, №СФ-928811 від 16.07.2010року, №СФ-934685 від 19.11.2010року, №СФ-936124 від 21.12.2010року, №СФ-0000636 від 21.01.2011року, №СФ-0000586 від 21.01.2011р„ №СФ-936506 від 21.02.2011року, №СФ-937837 від 21.03.2011року і №СФ-939311 від 21.04.2011року, які підтверджують коригування відповідачем розміри лізингових платежів після укладення додаткових угод від 21.05.2009року та 25.10.2010року.

Як вбачається з банківських виписок по рахунку позивача (а.с.139-185) та акту звірки розрахунків між сторонами спору з виконання договору фінансового лізингу від 16.04.2008року №080415-49/ФЛ- Ю-С станом на 21.10.2011року позивачем було перераховано відповідачеві грошові кошти у загальній сумі 724701,87грн.

Оскільки додаткові угоди від 21.05.2009року та від 25.10.2010року до договору суперечать чинному законодавству України та визнані судом недійсними, то сплата лізингових платежів повинна була здійснюватися в розмірі, визначеному графіком сплати лізингових платежів додатком від 16.04.2008року №1 до договору фінансового лізингу від 16.04.2008року №080415-49/ФЛ-Ю-С.

Відтак, загальна сума лізингових платежів, які позивач мав сплатити відповідачеві відповідно до графіку сплати лізингових платежів додатку від 18.04.2008року №1 до договору станом на 21.04.2011року (момент розірвання договору) складає 472652,89грн.

Отже, переплата по договору фінансового лізингу від 16.04.2008року №080415-49/ФЛ-Ю-С складає 252048,98грн.: 724701,87грн. (загальна сума сплачених позивачем коштів) - 472652,89грн. (загальна сума, яку позивач мав сплатити відповідачу відповідно до графіку сплати лізингових платежів згідно додатку від 16.04.2008року №1 до договору фінансового лізингу від 16.04.2008року №080415-49/ФЛ-Ю-С).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивачем надмірно сплачені відповідачеві 252048,98грн., які підлягають поверненню шляхом стягнення з відповідача.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів, керуючись ст.ст.103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує рішення господарського суду містаКиєва від 19.12.2011року у справі №11/267 та приймає нове рішення суду про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

постановив:

1.Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства науково-виробничого обєднання «Чернігівеліткартопля» на рішення господарського суду містаКиєва від 19.12.2011року у справі №11/267 задовольнити повністю.

2.Рішення господарського суду містаКиєва від 19.12.2011року у справі №11/267 скасувати повністю.

3.Прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

4.Визнати недійсними пункт 3.4.1, пункт 3.4.2, пункт 3.4.3, пункт 3.4.4, пункт 3.4.5, статтю 11 договору фінансового лізингу від 16.04.2008року №080415-49/ФЛ-Ю-С, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 21-Г, ідентифікаційний код 33880354) та закритим акціонерним товариством науково-виробничим обєднанням «Чернігівеліткартопля» (15552, смт.Седнів, Чернігівський район, Чернігівська область, вул.Я.Лизогуба, 13, ідентифікаційний код 00497377), додаткові угоди від 21.05.2009року та від 25.10.2010року до договору фінансового лізингу від 16.04.2008року №080415-49/ФЛ-Ю-С, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 21-Г, ідентифікаційний код 33880354) та закритим акціонерним товариством науково-виробничим обєднанням «Чернігівеліткартопля» (15552, смт.Седнів, Чернігівський район, Чернігівська область, вул.Я.Лизогуба, 13, ідентифікаційний код 00497377).

5.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 21-Г, ідентифікаційний код 33880354) на користь закритого акціонерного товариства науково-виробничого обєднання «Чернігівеліткартопля» (15552, смт.Седнів, Чернігівський район, Чернігівська область, вул.Я.Лизогуба, 13, ідентифікаційний код 00497377) 252048,98грн. надмірно сплачених грошових коштів, 5125,98грн. державного мита за подання позову, 2990,99грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

7.Справу №11/267 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяАгрикова О.В.

СуддіЧорногуз М.Г

Суховий В.Г.

12.03.12 (відправлено)