Постанова № 21780298, 22.02.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.12 Справа № 1/102/5022-1485/2011

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

з участю представників:

від скаржника (позивача) не з'явилися,

відповідача не з'явилися,

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1, м.Бучач Тернопільської області

на рішення господарського суду Тернопільської області від 19.12.2011 року, суддя Ю.О.Чопко, у справі №1/102/5022-1485/2011

за позовом: приватного підприємця ОСОБА_1, м.Бучач Тернопільської області

до відповідача: державного підприємства «Бучацьке лісове господарство», м.Бучач Тернопільської області

про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Тернопільської області від 19.12.2011 року частково задоволено позовні вимоги приватного підприємця ОСОБА_1 до державного підприємства «Бучацьке лісове господарство»в частині стягнення 107682,71 грн. основного боргу, 8284,29 грн. пені, 894,86 грн. втрат від інфляційних процесів, що становить заборгованість за товарно-матеріальні цінності згідно договорів від 11 квітня 2011 року та від 6 червня 2011 року.

Рішення суду мотивоване тим, що доказів оплати поставленого товару по цих договорах відповідач суду не надав, а тому позовні вимоги про її стягнення підлягають до задоволення.

В частині позовних вимог про стягнення з державного підприємства «Бучацьке лісове господарство»заборгованості на суму 74970,95 грн., що виникла згідно договору від 03.01.2011 року, а також нарахованих на вказану суму 5767,71 грн. пені та 621,86 грн. втрат від інфляційних процесів відмовлено, оскільки вказаний договір укладений без проведення встановлених законом процедур закупівлі, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі п.1 ст.215 ЦК України, про що судом зазначено в мотивувальній частині рішення.

Рішенням суду також відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 913,27 грн. штрафу за прострочення оплати вартості поставленого товару, оскільки судом задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені, а тому в силу вимог ст.61 Конституції України забороняється накладення подвійної відповідальності за одне й те ж саме правопорушення.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що договір від 03.01.2011 року підписаний повноважними представниками сторін, сторонами досягнуто згоди з усіх його істотних умов, правовідносини між сторонами носять триваючий характер, що свідчить про відсутність підстав для визнання цього договору недійсним.

Скаржник не погоджується з висновком суду про укладення скаржником договору від 03.01.2011 року всупереч вимогам Закону України «Про здійснення державних закупівель», оскільки згідно вимог вказаного закону відповідальність за порушення його вимог несуть члени комітету з конкурсних торгів замовника, члени органу оскарження, службові особи уповноваженого органу, службові органи Державної казначейської служби України, а згідно ст.13 ГК України тільки придбання, а не продаж товару здійснюється на умовах, визначених вищевказаним законом.

В судове засідання на проголошення постанови представники сторін не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому суд розцінює їх неявку як без поважних причин та вважає за можливе розгляд справи завершити без їх участі за наявних в справі документів про права і обов'язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача з їх участю на засіданні, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між приватним підприємцем ОСОБА_1 (продавець) та державним підприємством «Бучацьке лісове господарство»(покупець) 11.04.2011 року укладено договір купівлі-продажу ТМЦ №45 (а.с.10), згідно умов якого продавець (позивач) зобов'язувався передати (поставити) у період з 11.04.2011 року по 31.12.2011 року у власність покупця товар, а покупець (відповідач) зобов'язувався прийняти вказаний товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно п.1.2 договору найменування, кількість товару, що підлягає поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами, а також ціна конкретного товару визначаються в накладних та специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору і оформляються в кожному окремому випадку як додатки до нього за згодою сторін перед прийомом-передачею у відповідності до цього підпункту, а згідно п.1.3 договору загальна вартість товару визначається згідно укладених специфікацій, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.5.1 договору покупець зобов'язується оплатити повну вартість отриманого на протязі місяця товару до 5-го числа наступного місяця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, якщо інше не буде погоджено сторонами додатковою угодою до даного договору.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується накладними: №59 від 28.04.2011 року на суму 77227,45 грн. згідно довіреності №102 від 28.04.2011 року, №31 від 30.04.2011 року на суму 82286,4 грн. згідно довіреності №110 від 30.04.2011 року, №33 від 19.05.2011 року на суму 59254,4 грн. згідно довіреності №129 від 19.05.2011 року, №46 від 25.05.2011 року на суму 60086 грн. згідно довіреності б/н від 25.05.2011 року(а.с.76-93), №44 від 02.06.2011 року на суму 84640,3 грн. згідно довіреності №144 від 31.05.2011 року (а.с.13-14), №49 від 24.06.2011 року на суму 215740,2 грн. згідно довіреності №169 від 24.06.2011 року (а.с.15-16), а всього на суму 579234,75 грн. При цьому, факт здійснення вказаних поставок на виконання договору №45 від 11.04.2011 року підтверджується податковими накладними з вказівкою виду цивільно-правового договору №45 від 01.04.2011 року (а.с.76-93).

В свою чергу на виконання умов вказаного договору відповідачем здійснено оплату згідно платіжних доручень: №595 від 01.06.2011 року на суму 56000 грн., №646 від 10.06.2011 року на суму 30000 грн., №902 від 21.07.2011 року на суму 100000 грн., №984 від 01.08.2011 року на суму 30000 грн., №1011 від 04.08.2011 року на суму 10000 грн., №1115 від 15.08.2011 року на суму 20000 грн., №1 від 15.09.2011 року на суму 70000 грн. (а.с.17-23), а всього на суму 316000 грн.

Проте, відповідач взяті на себе зобов»язання виконав лише частково, внаслідок чого непогашеною залишилася заборгованість в розмірі 182653,66 грн.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає товар у власність другої сторони (покупця), а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар (ст.655 ЦК України).

Згідно із ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Приписи ст.692 ЦК України, передбачають можливість продажу товару із розстроченням оплати.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Доказів погашення основного боргу відповідач не подав і на час розгляду справи в суді, а тому апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 182653,66 грн., скасувавши рішення місцевого суду в частині відмовлених позовних вимог на суму 74970,95 грн.

Висновок місцевого суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості на суму 74970,95 грн., що виникла згідно договору від 03.01.2011 року, є помилковим, оскільки, як встановлено судом вище, вказана заборгованість виникла по поставках, здійснених по договору від 01.04.2011 року, а не договору від 03.01.2011 року. Крім цього, позивачем заявлено до стягнення заборгованість згідно договору від 01.04.2011 року, а тому відсутні правові підстави для надання оцінки укладеного між сторонами договору від 03.01.2011 року (щодо його недійсності), стягнення заборгованості по якому не є предметом в даному провадженні. З цих підстав є також помилковим покликання суду першої інстанції в мотивувальній частині на стягнення заборгованості по договору від 6 червня 2011 року.

Наявні в матеріалах справи докази щодо поставки відповідачу товару згідно накладної №35 від 05.01.2011 року та довіреності №34 від 05.01.2011 року на суму 37075,74 грн., накладної №39 від 23.02.2011 року та довіреності б/н від 23.02.2011 року на суму 101057,71 грн., накладної №55 від 28.02.2011 року та довіреності №61 від 28.02.2011 року на суму 178212,03 грн., накладної №65 від 24.03.2011 року та довіреності №80 від 24.03.2011 року на суму 261080,45 грн.(а.с.64-75) є безпідставними, оскільки вищевказані поставки здійснювалися до укладення договору від 11.04.2011 року, стягнення заборгованості по якому є предметом даного спору.

Згідно ст.610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається подвійною обліковою ставкою НБУ від суми простроченої заборгованості, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно п.6.3 договору №45 від 01.04.2011року, у випадку порушення покупцем строку, встановленого п.5.1 договору він зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежів від дня, коли товар мав бути оплачений до дня його фактичного повного розрахунку. Відтак, з врахуванням вищенаведених обставин позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в розмірі 14052 грн., починаючи з 05.06.2011 року згідно поданого розрахунку (а.с.26), а тому апеляційний суд вважає за необхідне задоволити вимоги в частині стягнення пені повністю, скасувавши рішення місцевого суду в частині відмовлених вимог на суму 5767,71 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а тому задоволенню підлягають позовні вимоги і в частині стягнення 1516,72 втрат від інфляції, які нараховані за період з червня 2011 року по вересень 2011року (а.с.27), а рішення місцевого суду скасувати в частині відмовлених вимог на суму 621,86 грн. втрат від інфляційних процесів.

Відповідно до п.6.2 договору якщо покупець прострочив оплату товару, він зобов'язаний сплатити продавцю штраф у розмірі 0,5% від вартості неоплаченого товару, а тому апеляційний суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог і в частині стягнення 913,27 грн. штрафу за прострочення оплати вартості поставленого товару, скасувавши рішення місцевого суду і в цій частині.

Висновок місцевого суду про неможливість одночасного застосування штрафу та пені, оскільки це суперечить конституційним принципам відповідальності, є безпідставним та ґрунтується на неправильному застосуванню норм матеріального права, оскільки аналіз наведених норм матеріального права свідчить про відсутність прямої заборони законодавцем одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф у випадку порушення виконання зобовязання і таке застосування чинному законодавству не суперечить, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такої форми неустойки як пеня.

При цьому, висновок про те, що стягнення і штрафу і пені порушує ст.61 Конституції України в частині неможливості притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, не відповідає зазначеному принципу. Так, відповідач притягнутий до одного виду відповідальності способом сплати неустойки лише один раз і за одне правопорушення. Форма ж сплати неустойки подвійного притягнення не становить. За таких обставин, місцевий суд дійшов мотивованого висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення як пені, так і штрафу.

Крім цього, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобовязання передбачено приписами ч.2 ст. 231 ГК України.

За змістом ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального права, а тому воно підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга відповідача задоволенню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені витрати в розмірі 1700 державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу та 1003 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному провадженні.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Зважаючи на ту обставину, що скаржником сплачено на 988,36 грн. більше визначеного розміру, вказана сума підлягає поверненню з державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Тернопільської області від 19.12.2011 року в справі за номером 1/102/5022-1485/2011 частково скасувати, а апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 задоволити.

Стягнути з державного підприємства "Бучацьке лісове господарство", 48400, м.Бучач Тернопільської області, вул. Степана Бандери, будинок 12 (ідентифікаційний код 00993030) на користь фізичної особи суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідент. код НОМЕР_1) 74970,95 грн. основного боргу, 5767,71 грн. пені, 621,86 втрат від інфляційних процесів, 913,27 грн. штрафу, 1700 державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу та 1003 грн. судового збору.

В решті рішення господарського суду Тернопільської області від 19.12.2011 року в справі за номером 1/102/5022-1485/2011 залишити без змін.

Повернути з спеціального фонду державного бюджету на користь фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідент. код НОМЕР_1) 988,36 грн. зайво сплаченого судового збору.

Наказ видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко

Повний текст постанови

виготовлено 27.02.2012р.