Постанова № 21780256, 14.02.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2012 № 58/330

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Скрипка І.М.

суддів: Зубець Л.П.

Остапенка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 дов. № 317 від 28.12.2011р.

від відповідача: ОСОБА_2 дов. № 14/05/11 від 16.05.2011р.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арма»

на рішення

Господарського суду міста Києва

від23.09.2011р.

у справі№ 58/330 (суддя Блажівська О.Є.)

за позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арма» (позивач)

доПриватного акціонерного товариства «Український страховий капітал» (відповідач)

просплату грошових сум 17 485,63 грн.

В судовому засіданні 14.02.2012р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2011р. позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арма» задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український страховий капітал» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арма» 10 835,49 грн. страхового відшкодування, 108,35 грн. державного мита та 146,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду м. Києва від 23.09.2011р. у справі № 58/330 та задовольнити позов повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки, на думку апелянта, місцевий господарський суд невірно застосував приписи ст.ст. 258, 625 ЦК України, що призвело до безпідставної відмови позивачу у задоволенні вимог по стягненню пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2011р. прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження та призначено до розгляду.

02.12.2012р. представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 102 ГПК України за клопотанням представника позивача строк розгляду апеляційної скарги у справі № 58/330 продовжувався, а відповідно до ст. 77 ГПК України відкладався, останній раз на 14.02.2012р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/4 від 14.02.2012р. змінено склад колегії суддів. У звязку з виробничою необхідністю - обранням судді Іваненко Я.Л. на посаду судді Вищого адміністративного суду України, доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 58/330 колегії у складі: головуючий-суддя Скрипка І.М., судді Зубець Л.П., Остапенко О.М.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 14.02.2012р. представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення змінити та задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 14.02.2012р. представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2007р. між Закритим акціонерним товариством Страхова компанія «АРМА» (з 04.06.2010р. - Приватне акціонерне товариство страхова компанія «АРМА» (далі перестраховик, позивач) та Закритим акціонерним товариством «Український Страховий Капітал» (з 13.01.2011 року - Приватне акціонерне товариство «Український Страховий Капітал») (далі перестрахувальник, відповідач) укладено Договір № ОП 01/2007 облігаторного пропорційного квотного перестрахування наземних транспортних засобів (а.с. 13-21) (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.2 Договору, предметом Договору є облігаторне (обов'язкове) пропорційне перестрахування Перестраховиком частини відповідальності Перестрахувальника, прийнятої ним за Договорами добровільного страхування наземних транспортних засобів (КАСКО засобів наземного транспорту) на умовах «Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного)» № 2062 від 13.03.2007 року, що є невідємною частиною Договору.

За умовами п. 3.2.2 Договору, Перестрахувальник зобов'язаний один раз на місяць, не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним, надавати Перестраховику Рахунок-бордеро премій та Рахунок-бордеро збитків та регресів. Рахунки-бордеро оформляються та надаються Перестраховику в письмовому вигляді в двох примірниках. Один з двох примірників Рахунку-бордеро премій та Рахунку-бордеро збитків та регресів, після їх підписання та скріплення печаткою, повертається Перестрахувальнику протягом 3-х робочих днів. Рахунки-бордеро після їх підписання представниками сторін є невід'ємними частинами Договору.

Згідно з п. 3.2.3 Договору, Перестрахувальник зобов'язаний протягом 5-ти робочих днів з дати отримання від Перестраховика підписаного примірника Рахунку-бордеро премій, сплатити Перестраховику премію за цим Рахунком-бордеро.

Листом № 797 від 14.06.2011р. (а.с. 32-34) Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арма» надіслало Приватному акціонерному товариству «Український страховий капітал» вимогу про сплату заборгованості по перестрахувальних преміях в сумі 12554,02 грн., яку відповідачем отримано 15.06.2011р. (а.с. 39-40) та залишено без задоволення.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач посилався на те, що свої зобовязання за Договором № ОП 01/2007 від 28.09.2007р. відповідач не виконав в повному обсязі, не сплатив позивачу частину грошових коштів перестрахувальних премій, яка становить 12554,02 грн., що підтверджується:

-додатковою угодою № 2 від 04.02.2009р. (а.с. 22) до Бордеро № 5 від 29.02.2008р., ризиків та премій переданих в перестрахування згідно з Договором № ОП 01/2007 облігаторного квотного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів від 28.09.2007р. Сума, яка підлягає доплаті перестраховику, складає 143,80 грн.

-додатковою угодою № 5 від 22.05.2009р. (а.с. 23) до Бордеро № 10 від 31.07.2008р., ризиків та премій переданих в перестрахування згідно з Договором № ОП 01/2007 облігаторного квотного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів від 28.09.2007р. Сума, яка підлягає доплаті перестраховику, складає 9,86 грн.

-бордеро № 15 від 31.12.2008р. (а.с. 24) ризиків та премій, що передаються в перестрахування за період з 01.12.2008р. по 31.12.2008р. до Договору № ОП 01/2007 облігаторного квотного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів від 28.09.2007р. Сума, яка підлягає сплаті перестраховику за звітний період, складає 6093,47 грн.

-бордеро № 16 від 31.01.2009р. (а.с. 25) ризиків та премій, що передаються в перестрахування за період з 01.01.2009р. по 31.01.2009р. до Договору № ОП 01/2007 облігаторного квотного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів від 28.09.2007р. Сума, яка підлягає сплаті перестраховику за звітний період, складає 2 123,22 грн.

-бордеро № 17 від 28.02.2009р. (а.с. 26) ризиків та премій, що передаються в перестрахування за період з 01.02.2009р. по 28.02.2009р. до Договору № ОП 01/2007 облігаторного квотного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів від 28.09.2007р. Сума, яка підлягає сплаті перестраховику за звітний період, складає 695,83 грн.

-бордеро № 18 від 31.03.2009р. (а.с. 27) ризиків та премій, що передаються в перестрахування за період з 01.03.2009р. по 31.03.2009р. до Договору № ОП 01/2007 облігаторного квотного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів від 28.09.2007р. Сума, яка підлягає сплаті перестраховику за звітний період, складає 892,44 грн.

-бордеро № 19 від 30.04.2009р. (а.с. 28) ризиків та премій, що передаються в перестрахування за період з 01.04.2009р. по 30.04.2009р. до Договору № ОП 01/2007 облігаторного квотного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів від 28.09.2007р. Сума, яка підлягає сплаті перестраховику за звітний період, складає 1 237,14 грн.

-бордеро № 20 від 31.05.2009р. (а.с. 29) ризиків та премій, що передаються в перестрахування за період з 01.05.2009р. по 31.05.2009р. до Договору № ОП 01/2007 облігаторного квотного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів від 28.09.2007р. Сума, яка підлягає сплаті перестраховику за звітний період, складає 690,68 грн.

-бордеро № 21 від 30.06.2009р. (а.с. 30) ризиків та премій, що передаються в перестрахування за період з 01.06.2009р. по 30.06.2009р. до Договору № ОП 01/2007 облігаторного квотного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів від 28.09.2007р. Сума, яка підлягає сплаті перестраховику за звітний період, складає 327,88 грн.

-бордеро № 22 від 31.07.2009р. (а.с. 31) ризиків та премій, що передаються в перестрахування за період з 01.07.2009р. по 31.07.2009р. до Договору № ОП 01/2007 облігаторного квотного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів від 28.09.2007р. Сума, яка підлягає сплаті перестраховику за звітний період, складає 339,70 грн.

Відповідачем в порушення умов укладеного Договору у встановлений строк виплату частки страхового відшкодування не здійснено.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про виникнення між сторонами спору господарського зобовязання за Договором ретроцесії, зміст якого щодо відповідача полягає в обовязку оплатити заборгованість зі сплати перестрахувальних премій у розмірі відповідно до наявних у справі документів, а строк оплати визначено за приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України.

При цьому, місцевий господарський вірно визначив суму заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 10835,49 грн.

Однак при вирішенні питання щодо застосування до боржника відповідальності за порушення грошового зобовязання, місцевий господарський суд невірно застосував приписи ст.ст. 258, 625 ЦК України, що призвело до безпідставної відмови позивачу у задоволенні вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобовязання на суму 10835,49 грн., з нього на користь відповідача підлягає стягненню 768,08 грн. 3% річних та 2760,91 грн. інфляційних втрат, розмір яких позивачем належним чином доведений (а.с. 120-121), а відповідачем не спростований.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат є самостійним видом відповідальності, на який скорочені строки позовної давності не поширюється.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні з позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 902,23 грн. з посиланням на приписи статей 549, 611 ЦК України та пункт 3.5 Договору.

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 вказаного Кодексу).

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України, штрафні санкції визначаються як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 3.5 укладеного між сторонами договору, сторони несуть майнову відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань за умовами цього договору. Винна сторона сплачує пеню, розмір якої складає дві облікові ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 3.4.2 Договору передбачено, що Перестраховик зобовязаний протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від Перестрахувальника Рахунку-бордеро премій та Рахунку-бордеро збитків та регресів, підписати ці Рахунки, скріпити печаткою та направити по одному з примірників на адресу Перестрахувальника, а пунктом 3.4.3 договору передбачено обовязок Перестраховика протягом 10-ти робочих днів з дня підписання Перестраховиком Рахунку-бордеро збитків та регресів сплатити Перестрахувальнику свою частку страхового відшкодування, зазначену в такому Рахунку-бордеро збитків та регресів.

У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на ту обставину, що неустойка, на його думку, у відповідності до положень ст. 266 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України підлягає стягненню в межах трирічного строку позовної давності за період фактичного невиконання зобовязання, але не більше ніж за один рік, а тому він розрахував пеню за рік, що передує зверненню до суду з відповідною вимогою.

При цьому, в апеляційній скарзі позивач збільшив розмір пені, заявленої до стягнення з 970,26 грн. до 1679,04 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки в суді першої інстанції позивачем не заявлялись вимоги в частині стягнення 1679,04 грн. пені, відповідно апеляційною інстанцією вони не приймаються і не розглядаються.

При зверненні з позовом до суду позивач провів нарахування пені з 20.01.2011р. по 20.07.2011р. (а.с. 10) на суму заборгованості по додатковим угодам/бордеро

№ 02 від 04.02.2009р. (має бути сплачено до 15.04.2009р.),

№ 05 від 22.05.2009р. (має бути сплачено до 18.07.2009р.),

№ 15 від 31.12.2008р. (має бути сплачено до 12.01.2009р.),

№ 16 від 31.01.2009р. (має бути сплачено до 09.02.2009р.),

№ 17 від 28.02.2009р. (має бути сплачено до 10.03.2009р.),

№ 18 від 31.03.2009р. (має бути сплачено до 08.04.2009р.),

№ 19 від 30.04.2009р. (має бути сплачено до 13.05.2009р.),

№ 20 від 31.05.2009р. (має бути сплачено до 09.06.2009р.),

№ 21 від 30.06.2009р. (має бути сплачено до 08.07.2009р.),

№ 22 від 31.07.2009р. (має бути сплачено до 10.08.2009р.)

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, положення вказаної норми щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання в межах шести місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами у договорі не встановлено умови про продовження терміну нарахування пені у строк понад 6 місяців за прострочення виконання зобовязання або нарахування її за інший період (з 20.01.2011р. до 20.07.2011р.), ніж передбачено положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 1 ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Між тим, з вимогами про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені позивач звернувся 22.07.2011р. (вх. 20578 від 22.07.2011р. Господарського суду м. Києва на першому аркуші позовної заяви (а.с. 3)), отже, на день подачі позову спливли строки позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України передбачено строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимог про стягнення пені, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне зясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арма» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 23.09.2011р. у справі № 58/330 підлягає частковому скасуванню з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.

У відповідності до ст. 49 ГПК України (в редакції, чинній на день подачі позову та прийняття рішення у справі) у звязку з частковим задоволенням позову судові витрати за подання позовної заяви покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у звязку із частковим задоволенням апеляційної скарги з Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Український страховий капітал” на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРМА” підлягає стягненню 78,28 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арма» задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду м. Києва від 23.09.2011р. у справі № 58/330 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Український страховий капітал” (01021, м. Київ, Печерський р-н, вул. Грушевського, буд. 28/2-А, Н.П. № 43, код ЄДРПОУ 23707357) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРМА” (03037, м. Київ, Соломянський р-н, просп. Червонозоряний, буд. 52, код ЄДРПОУ 21265671) 10 835 (десять тисяч вісімсот тридцять п'ять) грн. 49 коп. боргу, 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 08 коп. 3% річних, 2760 (дві тисячі сімсот шістдесят) грн. 91 коп. інфляційних нарахувань, 108 (сто вісім) грн. 35 коп. витрат по сплаті державного мита та 193 (сто девяносто три) грн. 87 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені - відмовити.»

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Український страховий капітал” (01021, м. Київ, Печерський р-н, вул. Грушевського, буд. 28/2-А, Н.П. № 43, код ЄДРПОУ 23707357) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРМА” (03037, м. Київ, Соломянський р-н, просп. Червонозоряний, буд. 52, код ЄДРПОУ 21265671) 78 (сімдесят вісім) грн. 28 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази.

5. Матеріали справи № 58/330 повернути до Господарського суду м. Києва.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 20.02.2012р.

Головуючий суддяСкрипка І.М.

СуддіЗубець Л.П.

Остапенко О.М.