Постанова № 21777972, 28.02.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2012 р. Справа № 5004/1269/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. головуючого

Волковицької Н.О.

Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивачаОСОБА_4 дов. від 19.02.2010 р.

відповідачівОСОБА_5 дов. від 20.02.12 р.

ОСОБА_6 від 15.07.11 р.

Толченніков О.В. директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальний тарний комбінат"

на постановувід 02.11.2011 року Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 5004/1269/11 господарського суду Волинської області за позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_9 доФізичної особи підприємця ОСОБА_10 доТовариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальний тарний комбінат" простягнення 38 750,31 грн. заборгованості по розрахунках та річних ВСТАНОВИВ: Фізична особа підприємець ОСОБА_9 звернулась до господарського суду з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_10 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальний тарний комбінат" про стягнення 38 750,31 грн. заборгованості по розрахунках за договором перевезення та 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.07.2011 року (суддя Кравчук А.М.) у позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.11.2011 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Грязнов В.В., суддів Савченко Г.І., Мельник О.В.) рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено.

Доповідач: Волковицька Н.О.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальний тарний комбінат" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення господарського суду залишити без змін.

Скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права, передбачені статтями 27, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до невірних висновків, а також неправильне застосування FCA п. Б 3 Правил "Інкотермс 2000" щодо оплати послуг перевізника.

У клопотанні від 28.02.2012 року касатор також просить врахувати, що відповідно до частини 1 статті 528 Цивільного кодексу України Фірма "Olga Sklarova Palettenhandel” виконала зобовязання за боржника.

У відзиві та доповнені до відзиву на касаційну скаргу Фізична особа підприємець ОСОБА_9 просить в задоволені касаційної скарги відмовити, а постанову апеляції по даній справі залишити без змін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю доповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” (продавець) та Фірмою "Olga Sklarova Palettenhandel” (покупець) 10.10.2008 року укладено контракт №ICC-SKL 02/10, згідно р.1, якого продавець продав, а покупець купив піддони деревяні плоскі в кількості і асортименті згідно Додаткової угоди до даного Контракту. Поставка товару здійснюється автомобільним транспортом товарними партіями в кількості, визначеній місткістю автомобіля. Точна кількість товару в товарній партії вказується в Інвойсах.

Відповідно до р.3 Контракту, поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах FCA-Київ з поставкою в Німеччину. Умови поставки ґрунтуються на правилах “Інкотермс” в редакції 2000 року з наступними змінами і доповненнями. Зміни умов поставки оформлюються Додатковими домовленостями до даного Контракту.

Контракт підписано директорами Товариства з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” і Фірми "Olga Sklarova Palettenhandel”, скріплено відбитками печаток сторін.(а.с. 32-33).

Товариство з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” факсимі-льним способом направило Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_9 заявки на перевезення від 11.08.2009 року №11/08, від 12.08.2009 року №12/08, від 03.03.2010 року №03/03/10, від 04.03.2010 року №04/03/10 на загальну суму фрахту 3300 Євро. Згідно зазначених заявок Фізична особа - підприємець ОСОБА_9 зобовязувалась доставити довірений Товариством з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” вантаж за маршрутом Київ Гамбург (Німеччина) за винагороду; порядок і форма оплати: по факту прибуття вантажу до місця призначення і предявлення товарно-транспортних накладних. Дані заявки в зазначений вище спосіб скріплені підписами та відбитками печаток директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 (а.с. 12, 15, 17, 19).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_10 (поручитель) та Фізична особа- підприємець ОСОБА_9 (кредитор) уклали 11.08.2009 року договір поруки №23, згідно пп.1, 2, 4, 7 якого поручитель зобовязався відповідати перед кредитором за виконання боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” за договором-заявкою від 11.08.2009 року №11/08, укладеним кредитором і боржником 11.08.2009 року. Відповідальність поручителя обмежена сумою 200 грн. Кредитор предявляє поручителю вимогу про оплату, яку той зобовязується виконати протягом 3 робочих днів. Договір дійсний до повного виконання зобовязань за заявкою №11/08 від 11.08. 2009 року(п.8 договору поруки). Договір поруки підписано підприємцями ОСОБА_9 та ОСОБА_10, скріплено відбитками їх печаток.(а.с. 13).

Судами також встановлено, що на виконання умов заявки від 11.08.2009 року №11/08 на суму 750 Євро, Фізична особа - підприємець ОСОБА_9 12.08.2009 року завантажив у місті Києві належні Товариству з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” деревяні піддони та здійснив їх перевезення автомобілем НОМЕР_1, причіп: державний НОМЕР_7 за маршрутом місто Київ (Україна) місто Тюбінген (Німеччина), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А №203171.

Згідно заявки від 12.08.2009 року №12/08 на суму 850 Євро, Фізична особа - підприємець ОСОБА_9 13.08.2009 року завантажив у місті Києві належні Товариству з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” деревяні піддони та здійснив їх перевезення автомобілем НОМЕР_2, причіп: державний № НОМЕР_3 за маршрутом місто Київ (Україна) місто Тюбінген (Німеччина), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А №121623.

Згідно заявки від 03.03.2010 року №03/03/10 на суму 850 Євро, Фізична особа - підприємець ОСОБА_9 03.03.2010 року завантажив у місті Києві належні Товариству з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” деревяні піддони та здійснив їх перевезення автомобілем НОМЕР_4, причіп: державний НОМЕР_6 за маршрутом місто Київ (Україна) місто Тюбінген (Німеччина), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А №107703.

Згідно заявки від 04.03.2010 року №04/03/10 на суму 850 Євро, Фізична особа - підприємець ОСОБА_9 05.03.2010 року завантажив у місті Києві належні Товариству з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” деревяні піддони та здійснив їх перевезення автомобілем НОМЕР_5, причіп: державний НОМЕР_8 за маршрутом місто Київ (Україна) місто Тюбінген (Німеччина), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А №0175481.(а.с. 14, 16, 18, 20).

Вартість послуг перевезення вантажу зазначена в заявках Товариством з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” не оплачена.

Пропозиція сплатити 34883,91 грн. заборгованості, що еквівалентно 3300 Євро за перевезення згідно заявок, викладена з претензії Фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 №120 від 08.04.2010 року, до якої долучено копії заявок та оригінали СМR залишена Товариством з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” без відповіді та задоволення.(а.с. 21-22).

Пропозиція сплатити заборгованість з оплати послуг перевезення за заявкою №11/08 від 11.08.2009 року, викладена з претензії Фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 №132 від 28.04.2010 року, залишена Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_10 без відповіді та задоволення.(а.с. 23).

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Згідно з частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З приписів статті 638 Цивільного кодексу України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усі істотних умов договору. Вказана норма кореспондується з приписами статті 180 Господарського кодексу України, згідно якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно положень статі 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається також укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно підписаних заявок, між сторонами виникли договірні відносини перевезення вантажу, які регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України та спеціальним законодавством про автомобільний транспорт.

Із змісту заявок на перевезення (а.с. 12, 15, 17, 19) судом встановлено, що відповідач-2 є замовником перевезень вантажовідправником і уклав договори від свого імені, а позивач є його виконавцем-перевізником. За своєю правовою природою укладені сторонами даного спору договори-заявки є договорами перевезення за якими згідно частин 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України та статті 909 Цивільного кодексу України, одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Вантажовідправником згідно міжнародних транспортних накладних (CМR) є та сама юридична особа.

Статтею 50 Закону України “Про автомобільний транспорт” встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі. Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Кожна сторона, згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України “Про міжнародні договори України”, чинні міжнародні договори України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Так, відповідно до Закону України “Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів” Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в місті Женеві (надалі в тексті Конвенція). Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

За статтями 4 та 9 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.

В силу частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України, тягар доведення відсутності вини покладається на особу, яка порушила зобовязання. Товариство з обмеженою відповідальністю “Індустріальний тарний комбінат” не надав апеляційному суду доказів, які б доводили відсутність його вини. Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Висновки суду першої інстанції, що сторонами у справі укладено договори-заявки на ризик і за рахунок покупця, яким є Фірма "Olga Sklarova Palettenhandel” (Німеччина) і остання зобовязанапроводити розрахунки з перевізником, оскільки в інвойсах (рахунках), які є додатками до міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) зазначені умови перевезення FCA Київ суд апеляційної інстанції спростував з тих підстав, що сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, повязаними з правами та обовязками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів та поширюється виключно на відносини між продавцями та покупцями в рамках договору купівлі-продажу.

Таким чином, правила “Інкотермс-2000” мають рекомендаційний характер і не яким чином не регулюють відносини перевезення, тому посилання Відповідача-2 та суду першої інстанції на умови “Інкотермс-2000” як обовязкові для перевізника спростовуються прави-лами “Інкотермс-2000” і обставинами справи.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд лишив поза увагою, що укладення договору перевезення на ризик і за рахунок покупця можуть погоджувати лише покупець і продавць товару, а не продавець і перевізник товару. Матеріалами справи підтверджено, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_9 не є стороною Контракту, а Фірма "Olga Sklarova Palettenhandel” не має перед Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9 зобовязань оплати послуг перевезення і останнє підтверджується залишенням вантажоотримувачем без оплати рахунків позивача, що сторони підтвердили у судовому засіданні 02.11.2011 року(а.с. 135).

Враховуючи, що договорами-заявками узгоджені суми винагороди перевізника, але не встановлений строк їх сплати апеляційний суд обгрунтовано зазначив, що згідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Вимога кредитора може предявлятися в будь-якій формі. Претензія-вимога про оплату отримана 13.04.2010 року відповідачем-2 і це підтверджено доказами вручення.(а.с. 22).

Крім того, у відповідності із статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позивачем вірно обчислено як суму основного боргу, так і 3% річних за користування коштами протягом 20.04.2010 року 29.06.2011 року (а.с. 11), а також обгрунтовано заявлено вимоги до поручителя Фізичної особи - підприємця ОСОБА_10, які відповідач не заперечує у касаційній скарзі.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку статтей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і обєктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Заперечення відповідача, щодо оплати Фірмою "Olga Sklarova Palettenhandel” транспортних послуг позивачу не можуть бути прийняті до уваги. Оскільки касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.11.2011 року у справі № 5004/1269/11 господарського суду Волинської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальний тарний комбінат" без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач