Ухвала суду № 21771878, 23.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2012 р. м. КиївК-41894/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Лосєв А.М., Маринчак Н.Є.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну державної податкової інспекції в м.Свердловську Луганської області (далі ДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.04.2009

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2009

у справі № 2а-230/09/1270 (2а-9458/08)

за позовом державного підприємства “Свердловантрацит” (далі Підприємство)

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача не зявились,

відповідача Басакіна В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 15.05.2008 №0000271540/0, № 0000281540/0 та № 0000291540/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 06.04.2009 позов задоволено частково; визнано нечинними податкові повідомленя-рішення від 15.05.2008 №0000271540/0, № 0000281540/0, а також податкове повідомлення-рішення від 15.05.2008 №0000291540/0 в частині нарахування позивачеві штрафних санкцій у сумі 6627673,69 грн.; в іншій частині позову відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з відсутності у податкового органу права самовільно змінювати визначене платником призначення платежу шляхом спрямування перерахованих таким платником коштів на оплату поточних податкових зобовязань в рахунок погашення його податкового боргу.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2009 названу постанову суду першої інстанції змінено шляхом визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 15.05.2008 №0000291540/0 в частині нарахування Підприємству штрафних санкцій у сумі 7982408,32 грн.; в решті назване рішення залишено без змін з тих самих підстав.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що установлена пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»черговість погашення податкових зобовязань застосовується незалежно від волі платника за наявності у нього податкового боргу.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що фактичною підставою для визначення Підприємству штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 25,05 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2008 №0000271540/0, у розмірі 748133,46 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2008 № 0000281540/0 та в оспорюваній сумі 7982408,32 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2008 № 0000291540/0 слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 05.05.2008 №398-15-10-32355669, про несвоєчасність сплати позивачем податкових зобовязань з названого податку.

Судами також було встановлено, що протягом 2006-2007 років сплату податкових зобовязань з податку на прибуток у відповідних сумах, самостійно визначених Підприємством у деклараціях, було здійснено останнім своєчасно, що підтверджується визначеним ним у платіжних дорученнях призначенням платежу. Однак відповідні кошти було самовільно зараховано ДПІ в рахунок оплати податкового боргу позивача за минулі періоди.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях.

Згідно ж з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї ж статті 7 Закону джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед цих заходів відсутній такий захід, як зміна визначеного платником призначення платежу шляхом спрямування внесених таким платником коштів в оплату його податкового боргу.

Крім того, з аналізу норм цього Закону, які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Серед зазначених порушень немає недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобовязань, встановленого пунктом 7.7 статті 7 вказаного Закону.

Також чинним законодавством України не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань у порядку календарної черговості їх виникнення. У вказаних випадках до платника податків уживаються передбачені Законом заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуються штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобовязань.

Відтак, як вірно зазначили попередні судові інстанції, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

В частині відмови у задоволенні позову рішення окружного та апеляційного адміністративних судів сторонами не оскаржуються, тоді як касаційним судом не виявлено порушень норм матеріального або процесуального права, на які не було посилань у касаційній скарзі. З урахуванням викладеного передбачених законом підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м.Свердловську Луганської області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2009 у справі № 2а-230/09/1270 (2а-9458/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:А.М. Лосєв Н.Є. Маринчак Суддя М.І. Костенко