Ухвала суду № 21771858, 23.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2012 р. м. КиївК-39845/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Лосєв А.М., Маринчак Н.Є.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області (далі ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.08.2009

у справі № 2-а-32551/08

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трансекспедиція»(далі Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.08.2009, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 25.04.2008 №0000662302/0/22084, від 11.07.2008 №0000662302/1/43859, від 11.09.2008 № 0000662302/2/53204 та від 26.11.2008 №0000662302/3/66128 з мотивів недоведеності податковим органом факту невідповідності цін, за якими позивачем було реалізовано нежитлові приміщення, рівню звичайних цін.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про продаж Товариством спірних нерухомих обєктів за цінами, які є нижчими ніж балансова вартість цих обєктів та ніж ціни, що склалися на відповідному ринку нерухомості у відповідний період.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на незявлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що:

- за договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 21.08.2006, укладеним Товариством (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Комбінат хлібобулочних виробів»(покупець), позивачем було здійснено продаж нежитлового приміщення площею 632,0 кв.м; вартість цього приміщення склала 170000 грн. (у тому числі 28333 грн. ПДВ);

- на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 09.10.2006, укладеного Товариством (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Комбінат хлібобулочних виробів»(покупець), останньому було передано у власність нежитлове приміщення площею 1572,7 кв.м за ціною 240000 грн. (у тому числі 40000 грн. ПДВ);

- ДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 31.12.2007, оформлену актом від 14.04.2006 № 685/23-2-24317115, в ході якої було виявлено факт продажу позивачем зазначених приміщень за ціною нижчою, ніж вартість цих нерухомих обєктів, визначена у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, виходячи з їх балансової вартості (451684 грн.), а також ніж рівень комерційних цін на нежитлові приміщення на ринку нерухомості у м.Краматорську у відповідний період (згідно з інформацією, наданою приватним підприємством «Євгенія»);

- на підставі висновку про реалізацію позивачем зазначених приміщень за ціною нижчою, ніж звичайна ціна, що призвело до необґрунтованого заниження Товариством бази оподаткування ПДВ за цими операціями, ДПІ було донараховано позивачеві податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 84006 грн. (у тому числі 56004 грн. за основним платежем та 28002 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 названого Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

При цьому цією ж нормою Закону визначено, що справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обовязок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості та характеристики товарів, які є предметом купівлі-продажу, рівень їх ліквідності на ринку.

При визначенні звичайної ціни на обєкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого обєкта. Звичайна ціна обєкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

Зясування ж рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди не звернули уваги на наведені вимоги чинного законодавства, обмежившись лише констатацією факту, що продаж вказаних приміщень було здійснено позивачем за максимально можливою ціною. Водночас перевірка цієї обставини вимагала встановлення того, яким чином вказані приміщення пропонувалися позивачем до продажу та за якою ціною, з метою визначення рівня попиту на зазначені обєкти як складової ціноутворення.

І хоча, як вірно зазначили суди, податковим органом було помилково ототожнено балансову вартість обєктів основних фондів (яка відображає фактичну вартість їх придбання або їх вартість після переоцінки) із звичайною ціною, яка склалася на ринку, втім для правильного вирішення цього спору судами слід було зясувати наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) для продажу зазначених нежитлових приміщень за цінами, які є нижчими, ніж їх балансова вартість, дослідити усе коло обставин, що вплинули на порядок ціноутворення під час здійснення спірних операцій з купівлі-продажу нерухомих обєктів, за необхідності витребувавши додаткові докази, та на підставі встановленого дійти обґрунтованого висновку про рівень звичайних цін на вказані обєкти за співставних умов продажу.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, касаційний суд позбавлений можливості зробити висновок щодо правильності (або помилковості) висновків попередніх судових інстанцій по суті спору.

А відтак з огляду на частину другу статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржувані рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі обставини справи, за необхідності витребувати додаткові докази, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.08.2009 у справі № 2-а-32551/08 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко А.М. Лосєв Н.Є. Маринчак