Постанова № 21768135, 19.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" січня 2012 р. м. КиївК-50019/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Островича С.Е., Степашка О.І.

при секретарі Бадріашвілі К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2009 та постанову Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2008

у справі № 14/267 Господарського суду Закарпатської області

за позовом Малого приватного підприємства «Карпати»

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2009, позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 25.10.2007 № 8684/23-0/20467094/278/2 про визначення МПП «Карпати» податкового зобов`язання з податку на землю в сумі 432168,38 грн., в тому числі 288112,25 грн. основний платіж та 144056,13 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Висновок суду про наявність підстав для задоволення позову вмотивований тим, що МПП «Карпати»в податкових розрахунках земельного податку за податкові звітні періоди впродовж 2005 та 2006 років правильно визначив суми податкових зобовязань за земельну ділянку площею 36,9 га виходячи із ставки податку, встановленої для земель водного фонду.

В касаційній скарзі Ужгородська МДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій статей 11 та 13 Закону України «Про плату за землю».

Заперечуючи проти касаційної скарги, МПП «Карпати»просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для визначення МПП «Карпати»податкових зобовязань із податку на землю згідно із податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті від 12.06.2007 № 63/23-0/20467094 про результати виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 по 31.12.2006, про заниження підприємством суми податкових зобовязань із податку на землю за земельну ділянку площею 36,9 га (Оріховське озеро) в податкових розрахунках земельного податку за податкові звітні періоди впродовж 2005 2006 років на загальну суму 288126,14 грн. внаслідок застосування ставки податку, встановленої для земель водного фонду, тоді як згідно даних державного земельного кадастру ця земельна ділянка входить до складу земель рекреаційного призначення.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992 № 2535-ХІІ (втратив чинність з 1 січня 2011 року) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Цією ж статтею в редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-ІУ встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до статті 14 цього Закону платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

За визначенням частини першої статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (стаття 194 цього Кодексу).

Відповідно до положень статті 204 Земельного кодексу України державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів в порядку, встановленому законом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що земельна ділянка площею 36,9 га, якою позивач користується на підставі договору оренди від 08.08.1996, укладеного з Оноківською сільською радою, фактично складається з двох ділянок: площею 32,6 га, яка як зайнята Оріховицьким озером є землями водного фонду, та площею 4,3 га, яка як прилегла до озера (розташована вздовж узрізу води справа від озера) відповідно до статті 60 Земельного кодексу України може бути визнана прибережною захисною смугою, а відтак також відноситься до земель цієї категорії. До такого висновку суд дійшов на підставі оцінки договору оренди, згідно з умовами якого вказана земельна ділянка надана позивачу для розведення риби; листа Закарпатського обласного виробничого управління по меліорації і водному господарству від 19.12.2003 щодо включення Оріховського озера до водних обєктів, а спорудженої на ньому дамби до водогосподарських споруд; листа Відділу земельних ресурсів в Ужгородському районі від 27.02.2008 про відсутність архівних даних щодо затвердження проекту відведення земельної ділянки в урочищі «Оріховське озеро»під будівництво бази відпочинку.

Однак, суд не врахував, що відповідно до частини четвертої ст. 71 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Як свідчить приєднана до справи довідка Ужгородського районного відділу земельних ресурсів від 01.02.2004 земельна ділянка площею 36,9 га (в тому числі 32,6 га під озером, 2,6 га чагарники, 1,7 га камянисті місця) є землями рекреаційного призначення (а.с.54-60).

Ужгородський районний відділ земельних ресурсів відповідно до пункту 4 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 № 15, є уповноваженим органом щодо ведення державного земельного кадастру.

З огляду на викладене висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення не відповідає статті 13 Закону України «Про плату за землю», частині четвертій ст. 71 КАС України, а ухвалені у справі судові рішення статті 159 КАС України.

Згідно зі статтею 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області задовольнити, скасувати постанову Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2009; в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписЄ.А. Усенко

Судді підписМ.І. Костенко

підписН.Є. Маринчак

підписС.Е. Острович

підписО.І. Степашко