Ухвала суду № 21767718, 07.02.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/8305/11

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного виконавця районного відділу Державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Мага Антоніни Володимирівни про визнання незаконними дій та скасування неправомірної постанови , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2, від імені та інтересах якої діє ОСОБА_4, звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом щодо визнання незаконними дії державного виконавця районного відділу Державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Мага Антоніни Володимирівни та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 23161027 від 06.12.2010 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.10.2011 року вказаний адміністративний позов було задоволено частково, скасовано пункти 4 і 5 постанови про відкриття виконавчого провадження №23161027 від 06.12.2010 року, визнано дії відповідача, щодо їх винесення та не дотримання вимог Закону України "Про виконавче провадження" у описовій частині цієї постанови про дані на боржника і стягувача неправомірними. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята судовою інстанцією при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що у своїй сукупності призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути останню в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для її задоволення відсутні, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції, заявою ПАТ "Ерсте банк" № 6.2.0.21.0\918 від 02.12.2010 року звернувся до органів державної виконавчої служби стосовно примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса №1914, виданого 30.11.2010 року.

Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження №23161027 від 06.12.2010 року боржником є ОСОБА_2, а стягувачем ПАТ "Ерсте банк". Пунктами 4 та 5 згаданої постанови вирішено накласти арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 і заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу.

Постановою ж державного виконавця по виконавчому провадженню №23161027 від 14.07.2011 року, відповідно до скарги боржника ОСОБА_2, боржнику поновлено строк для добровільного виконання виконавчого напису приватного нотаріуса №1914, виданого 30.11.2010 року.

Разом з тим, постановою №ДЗ-203\11 від 11.10.2011 року було прийнято рішення про зняття помилково накладеного арешту із всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_2

Водночас, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 11.10.2011 року вирішено накласти арешт на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходить за адресою: с. Копистин, вулиця Молодіжна, 9 Хмельницького району Хмельницької області та належить на праві власності боржнику - ОСОБА_2

Згідно Витягу про реєстрацію в єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 11.10.2011 року було зареєстровано обтяження на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходить за адресою: с. Копистин, вулиця Молодіжна, 9, Хмельницького району Хмельницької області, який належить ОСОБА_2

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не скасувавши пункти 4 та 5 постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.12.2010 року та паралельно винісши постанови від 11.10.2011 року, які стосуються цих пунктів, фактично скасував їх, а тому визнав неправомірність своїх дій щодо цього.

Також, суд першої інстанції, погодившись з позивачем щодо не дотримання відповідачем вимог закону у описовій частині оскаржуваної постанови, не вважає факт відсутності повних даних боржника та стягувача у ній, достатньою підставою для скасування всієї постанови про відкриття виконавчого провадження.

З такими діями суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі листи, в тому числі виконавчі написи нотаріусів.

Стаття 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відкриття виконавчого провадження у відповідності до положень частини 1 статті 18 вказаного Закону здійснюється державним виконавцем на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на обставини, що встановлені судом першої інстанції та наведені норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, судова колегія вважає, що на разі наявні всі підстави вважати дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса №1914, виданого 30.11.2010 року, правомірними та законними.

Обґрунтовуючи власні висновки, щодо відповідності оскаржуваної постанови вимогам закону, суд першої інстанції правомірно, в контексті положень статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено вимоги до виконавчих документів, зазначив, що формальне не скасування пунктів 4 і 5 оскаржуваної постанови, при фактичному самостійному скасуванні відповідачем цих пунктів під час судового розгляду постановою від 11.10.2011 року і не повні дані у описовій частині не тягнуть скасування всієї постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.12.2010 року, яка в у всіх інших її частинах відповідає вимогам закону.

Що ж стосується твердження позивача про протиправність постанови державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження через зазначення в якості стягувача саме ОСОБА_2, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначає про безпідставність останніх, з огляду на здійснений в судовому засіданні аналіз положень ч.ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження", де сторонами у виконавчому провадженні визначені стягувач і боржник. Зокрема, стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ, а боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Положеннями статті 621 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюються відповідно до умов іпотечного договору. На майно, щодо якого встановлено іпотеку чи накладено заборону на відчуження, не може бути звернено стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями.

В силу статті 55 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Арешт застосовується для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється органом державної виконавчої служби на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням вимог, установлених Законом України "Про іпотеку" .

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно саме для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника, і в силу положень ст. 11 Закону України "Про іпотеку" несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що дії державного виконавця направленні на задоволення вимог стягувача (іпотекодержателя) - не суперечить вимогам Законів України "Про виконавче провадження", "Про нотаріат" та "Про іпотеку".

В даному випадку колегія суддів не бере до уваги посилання скаржником на факт невірного визначення відповідачем боржника у виконавчому провадженні по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса №1914, виданого 30.11.2010 року, оскільки як в листі ПАТ "Ерсте-Банк", так і у самому виконавчому написі нотаріуса чітко визначено об'єкт на який слід звернути стягнення та його власника.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції такими, що відповідають вимогам закону і доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Зі змісту статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.10.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 212 та 254 КАС України.

Головуючий /підпис/ Залімський І. Г.

Судді/підпис/ Білоус О.В.

/підпис/ Мельник-Томенко Ж. М.

З оригіналом згідно:

секретар