Ухвала суду № 21765680, 13.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10953/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Межевича М.В., суддів Бужак Н.П. та Василенка Я.М., за участю секретаря Галай Т.О., представника апелянта Піскуна І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Індагро Групп»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0005952306 від 6 липня 2011 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки само по собі співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту на рівні ДПА в розумінні наведених норм Закону про ПДВ не є підставою для позбавлення платника податків на податковий кредит (не є правомірним доказом завищення податкового кредиту).

З таким висновком суду не можна не погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Індагро Груп»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Візіон Україна»за період з 01.03.2010 року по 31.08.2010 року.

Під час перевірки були встановлені порушення пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6, п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: в податковій декларації за серпень 2010 року віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплаченого у складі вартості робіт (послуг) на користь ТОВ «Візіон Україна», яке згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань не подавало податкової декларації з ПДВ за серпень 2010 року, відповідно, не включило відповідні суми податку до складу податкових зобовязань не сплатило їх до бюджету, про що складено акт № 772/23-6/34528410 від 06.10.2010 року.

За наслідком складення вищезазначеного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 22.10.2010 року № 0008432306/0, яким позивачу нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 1893347 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 1272748 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 620599 грн.

За результатами оскарження прийнятого рішення в адміністративному порядку рішенням ДПА у м. Києві від 09.03.2011 р. № 2273/10/25-114 скарга позивача була задоволена частково, вказане вище податкове повідомленнярішення було скасовано в частині донарахування 1105848,00 грн. податку на додану вартість та застосування у відповідній частині штрафних (фінансових) санкцій.

ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення № 0005952306 від 06.07.2011 року, яким позивачу нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 200280 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 166900 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33380 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення і є предметом даного судового розгляду, оскільки повторна скарга позивача на податкове-повідомлення рішення № 0008432306/0 від 22.10.2010 р. рішенням ДПА України від 16.05.2011 р. № 9053/6/25-0115 була залишена без задоволення.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення правовідносин є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (у подальшому Закон України №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168 визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його постачальники по другому ланцюгу, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Отже, на момент укладання договору та видачі податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відсутність доказів сплати постачальниками позивача по ланцюгу ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника ПДВ.

Аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції, що прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та безпідставним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються, оскільки вони вже були предметом розгляду суду першої інстанції і їм дано належну правову оцінку.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно зясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Бужак Н.П. Василенко Я.М