Ухвала суду № 21765667, 13.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2938/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Межевича М.В., суддів Бужак Н.П. та Василенка Я.М., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Солід»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про скасування повідомлення-рішення № 0004592308/0, № 0004602308/0 від 13.12.2010 року, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі міста Києва № 0004592308/0, № 0004602308/0 від 13.12.2010 року є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності їх прийняття.

З таким висновком суду не можна не погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Будівельна компанія «Солід»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат по податку на прибуток підприємства при взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за період з 01.05.2009 р. по 30.06.2010 року.

Під час перевірки були встановлені порушення п.5.1, ч. 4 пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства в період, що перевірявся, на суму 1289 206, 00 грн., в тому числі по періодам: за півріччя 2009 р. 186 853,80 грн.; за 9 місяців 2009 р. 456 134,50 грн.; за 2009 рік 737 055,00 грн.; за 1 квартал 2010 р. 547 711 грн.; за півріччя 2010 р. 552 150,80 грн. та пп. 7.2.3, пп.7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 1031365 грн., зокрема, в травень 2009 р. 74662,30 грн., в червень 2009 р. 74820,70 грн., в липні 2009р. 22375,70 грн., в серпні 2009 р. 75660,00 грн.; в вересні 2009 р. 116403,00 грн.; в жовтні 2009 р. 105245,00 грн.; в грудні 2009 р. 120478,00 грн.; в січні 2010 р. 32622,70 грн.; в лютому 2010 р. 10285,00 грн.; в березні 2010 р. 395261,00 грн.; в квітні 2010 р. 3551,89 грн.; завищення сум залишку відємного значення в сумі 6682,00 грн. за період травень 2009 р. 671 грн.; в жовтні 2009 р. 986 грн.; в листопаді 2009 р. 1266,00 грн.; в лютому 2010 р. 3759 грн., про що складено акт від 02.12.2010 р. за № 19366/23-08/36158057

За наслідком складення вищезазначеного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 13.12.2010р. №0004592308/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у сумі 1547049,00 грн. з них за основним платежем 1031366,00 грн. податок на додану вартість та нараховані штрафні санкції у розмірі 515683,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 13.12.2010р. № 0004602308/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток у сумі 1813528,00 грн. з них за основним платежем 1289528,00 грн. податок на додану вартість та нараховані штрафні санкції у розмірі 524322,00 грн.

За результатами оскарження прийнятих рішень в адміністративному порядку рішенням №4207/10/25-010 від 18.02.2011р. було залишено податкові повідомлення-рішеня від 13.12.2010р. №0004602308/0 та №0004592308/0, без змін, скаргу - без задоволення.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення правовідносин є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (у подальшому Закон України №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168 визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його постачальники по другому ланцюгу, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Отже, на момент укладання договору та видачі податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відсутність доказів сплати постачальниками позивача по ланцюгу ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника ПДВ.

Посилання апелянта на те, що платником податку надано документи, які є наслідком нікчемного правочину, колегією суддів не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

В силу ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано докази що підтверджують факт недійсності чи нікчемності договорів між ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП»та ТОВ «Будівельна компанія «СОЛІД»

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції, що прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та безпідставними.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно зясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, п. 2 ч. 1 ст. 197, ст.ст. 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року без змін.

Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Бужак Н.П. Василенко Я.М