Постанова № 21765459, 22.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а/2370/6991/11 Головуючий у 1-й інстанції: Новікова Т.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"22" лютого 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Шурка О.І., Шостака О.О.,

при секретарі: Акуленко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу приватного підприємства «Віват-Електро»на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.09.2011 року по справі за позовом приватного підприємства «Віват-Електро»до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000472301 та № 00000482301 від 23.02.2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Віват-Електро»23.08.2011 року звернулися до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000472301 від 23.02.2012 року, яким визначено податкове зобовязання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 175942 грн 00 коп. та № 00000482301 від 23.02.2011 року, яким визначено податкове зобовязання зі сплати податку на прибуток на загальну суму 191717 грн 00 коп.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.09.2011 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на його думку, постанови суду першої інстанції та постановлення нового рішення щодо задоволення адміністративного позову в повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність оскаржуваного рішення, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

10.02.2012 року на адресу Київського апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові письмові пояснення від позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та додаткових письмових пояснень, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 25.01.2011 року по 07.02.2011 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року (далі перевірка).

Під час проведення перевірки встановлені порушення позивачем вимог законодавства, внаслідок чого: 1) занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 152542 грн 00 коп.; 2) занижено податок на додану вартість на загальну суму 132330 грн 00 коп. (т. 1 а.с. 50).

За результатами перевірки складено Акт перевірки № 448/23-2/33283260 від 14.02.2011 року (далі акт перевірки), на підставі якого відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000472301 та №00000482301 від 23.02.2011 року (т. 1 а.с. 9, 10).

У даному акті зазначено, що такі повідомлення-рішення винесені у результаті виявлених під час перевірки порушень, а саме: п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року та п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5, п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 28.12.1994 року.

Зазначені повідомлення-рішення позивачем було оскаржено до ДПА у Черкаській області, в результаті чого прийнято рішення № 11838/25-010 від 06.05.2011 року, яким: 1) скасовано повідомлення-рішення № 00000482301 від 23.02.2011 року в частині застосованих штрафних санкцій по податку на прибуток у сумі 1015 грн 00 коп., збільшено суму податку на прибуток на 100 грн 00 коп.; 2) скасовано повідомлення-рішення № 0000472301 від 23.02.2011 року в частині донарахованих 8260 грн 00 коп. податку на додану вартість і 3820 грн 00 коп. застосованих штрафних санкцій; 3) зобовязано відповідача прийняти податкове повідомлення-рішення про зменшення відємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2010 року на 950 грн 00 коп. (т. 1 а.с. 58-66).

Позивачем також було подано скаргу на оскаржувані повідомлення-рішення до ДПА України, за результатами розгляду якої ДПА України винесено рішення № 12956/6/25-0115 від 18.07.2011 року, яким скаргу позивача залишено без задоволення (т. 1 а.с. 67-72).

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що під час проведення перевірки позивача використано дані позапланових перевірок його контрагентів: ПП «МілкоЛайф», ПП «Т-Груп», ПП «Мегаторгсервіс», ПП «Торгкомерс-2009»та ПП «Інтерагро-Форум», у ході яких встановлено відсутність у зазначених підприємств трудових ресурсів, торгівельного обладнання, торгівельних площ, складських приміщень, транспортних засобів та іншого рухомого та нерухомого майна, що необхідне для ведення фінансово-господарської діяльності, а також відсутність підприємств за юридичною та фактичною адресами.

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку про невідповідність первинних документів на отримання послуг від зазначених вище підприємств вимогам законодавства. До того ж, у звязку з тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентами, на думку відповідача, у дійсності не мали місця, укладені між цими особами договори відповідачем визнано нікчемними.

Колегія суддів вважає дані висновки відповідача такими, що суперечать вимогам закону, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при укладені позивачем договорів зі своїми контрагентами додержані вимоги ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№509-XII від 04.121990 року).

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, визнавши договори, укладені між позивачем і його контрагентами, нікчемними, вийшов за межі своїх повноважень.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності у звязку з відсутністю у підприємств основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Щодо відповідальності позивача за можливі протиправні дії своїх контрагентів, колегія суддів зазначає наступне.

У листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обовязковому порядку необхідно зясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути зясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Частинами 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-IV від 15.05.2003 року передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Колегією суддів встановлено, що доказів обізнаності позивача про обставини здійснення господарської діяльності його контрагентами та сплати ними податків відповідачем в акті перевірки не наведено.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за умови необізнаності про таку недостовірність, зокрема, в частині ведення господарської діяльності продавцем.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість»викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

З викладеного апеляційна інстанція робить висновок, що допущені одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

До того ж, ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, враховуючи, що позивачем жодних порушень не вчинено, відповідач безпідставно поклав на позивача відповідальність за дії його контрагентів.

Проаналізувавши все викладене вище, колегія суддів вважає, що висновок відповідача (який ґрунтується на доводах про нікчемність правочинів) щодо неможливості віднесення до складу валових витрат коштів, сплачених за договорами, укладеними між позивачем та ПП «Т-Груп», ПП «Мегаторгсервіс», ПП «МілкоЛайф», ПП «Торгкомерс-2009», ПП «Інтерарго-Форум», є необгрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 28.12.1994 року, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, … (п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 закону).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону).

З матеріалів справи вбачається, що при проведенні перевірки позивачем надано усі письмові договори, належним чином оформлені первинні документи, що складалися при проведенні господарських операцій з придбання товарів.

Наведене свідчить про безпідставність невизнання відповідачем валових витрат, понесених позивачем у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Вирішуючи питання щодо правомірності/неправомірності невизнання відповідачем податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що за результатами перевірки не визнано податковий кредит у періоді, що перевірявся, оскільки такий кредит сформований на підставі податкових накладних, виписаних «Т-Груп», ПП «Мегаторгсервіс», ПП «МілкоЛайф», ПП «Торгкомерс-2009», ПП «Інтерарго-Форум». На думку відповідача такі податкові накладні не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту, оскільки виписані на виконання договорів, що визнанні відповідачем нікчемними.

Слід відзначити, що в акті перевірки не вказано на наявність недоліків в оформленні податкових накладних від імені контрагентів позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Проте, апеляційна інстанція вважає, що такі висновки відповідача суперечать вимогам законодавства.

Зокрема, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону).

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Провівши аналіз зазначених норм, апеляційна інстанція вважає, що позивач цілком правомірно визначив та сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних «Т-Груп», ПП «Мегаторгсервіс», ПП «МілкоЛайф», ПП «Торгкомерс-2009», ПП «Інтерарго-Форум».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що позивачем суду надано всі можливі докази, необхідні для обґрунтування позовних вимог.

Слід відзначити, що апеляційною інстанцією при вирішенні цього спору, прийнято до уваги судову практику з розгляду даної категорії справ, зокрема, ухвалу Вищого адміністративного суду України по справі № К-41693/10 від 06.09.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 2а/2370/746/2011 від 22.09.2011 року.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову.

Частиною 2 ст. 205 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції та постановлення нової постанови про задоволення позову у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 160, 189, 195, 196, 198, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Віват-Електро»задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.09.2011 року скасувати.

Постановити нову постанову, якою позовні вимоги приватного підприємства «Віват-Електро»задовольнити: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: № 0000472301 від 23.02.2012 року, яким визначено податкове зобовязання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 175942 грн 00 коп., та № 00000482301 від 23.02.2011 року, яким визначено податкове зобовязання зі сплати податку на прибуток на загальну суму 191717 грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Шурко О.І.

Шостак О.О.

Повний текст постанови виготовлено: 27.02.2012 року