Ухвала суду № 21764162, 07.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2323/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"07" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Наталюк Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2011 у справі за адміністративним позовом дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання противоправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

07.02.2011 ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз Україна»звернулась з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Сумської міжрайонної державної податкової інспекції № 0002041510/0 4327 від 01.10.2010 року; № 0002061510/0 4436 від 07.10.2010 року; № 0002041510/1 4989 від 26.10.2010 року; № 0002061510/1 4990 від 26.10.2010 року; № 0002041510/2 5711 від 23.11.2010 року; № 0002061510/2 5710 від 26.11.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2011 позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання сторони не зявились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у звязку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що податкові зобовязання з рентної плати за газовий конденсат за червень, липень 2010 року сплачено позивачем у встановлені законодавством строки у повному обсязі; а відповідач протиправно змінив цільове призначення сплачених позивачем сум, спрямованих на сплату названих податкових зобовязань, і скеровував кошти на погашення існуючого податкового боргу позивача.

Доводи апелянта полягають у тому, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а проведення операцій в особових рахунках платників податків здійснюється в хронологічному порядку.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у зв'язку з неправомірними діями відповідача, а саме зарахуванням сплачених коштів на погашення податкового боргу без попередньої згоди платника податку, податковою інспекцією порушені його права, а факт несплати податкового зобов'язання з ПДВ за вказаний період відсутній, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Сумською міжрайонною державною податковою інспекцією проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати рентної плати за газовий конденсат, що видобувається в Україні за червень 2010 року, про що складено акт № 420/15/30019775 від 20 вересня 2010 року та невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати рентної плати за газовий конденсат, що видобувається в Україні за липень 2010 року, про що складено акт № 425/15/30019775 від 24 вересня 2010 року.

Перевірками встановлено порушення позивачем п. 8 Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, затвердженого Постановою Кабміну України від 22.03.2001 року № 256, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

В результаті чого, на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002041510/0 4327 від 01.10.2010 року, яким Дочірню компанію «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»зобовязано сплатити штраф у розмірі 19 410,80 грн. та № 0002061510/0 4436 від 07.10.2010 року, яким зобовязано сплатити штраф у розмірі 9 774,05 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», в редакції, що діяла на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень, рентні платежі належать до загальнодержавних податків і зборів (обовязкові платежі).

Згідно з п. 4 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 03.06.2008 № 309-VI встановлено, що у кожному податковому (звітному) періоді, що дорівнює календарному місяцю, суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини, а саме природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) та газового конденсату і нафти на підставі спеціальних дозволів на право користування надрами, вносять у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, до Державного бюджету України: 1) рентну плату за природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ); 2) рентну плату за нафту; 3) рентну плату за газовий конденсат.

Отже, з огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що нарахування та сплата рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат правомірно визначена у Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, затвердженого Постановою Кабміну України від 22.03.2001 року № 256.

Пунктом 5 Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат встановлено, що платник самостійно складає розрахунок податкових зобов'язань з рентної плати (далі - податковий розрахунок), у якому визначає та/або уточнює суму податкового зобов'язання з рентної плати, за формою, затвердженою ДПА.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, у звітному (податковому) періоді платник сплачує до 10, 20 і 30 числа поточного календарного місяця авансові внески відповідно за першу, другу і третю декаду в розмірі однієї третини суми податкових зобов'язань з рентної плати, визначеної у податковому розрахунку за попередній звітний (податковий) період.

Сума податкових зобов'язань з рентної плати, визначена у податковому розрахунку за звітний (податковий) період, сплачується платником до Державного бюджету України протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такого податкового розрахунку з урахуванням фактично сплачених авансових внесків.

Позивачем задекларовано податкове зобовязання з рентної плати за газовий конденсат за червень 2010 року 1 293 496,79 грн., за липень 1 996 249,47 грн., що підтверджується копіями податкових розрахунків рентної плати за видобуті нафту, природний газ і газовий конденсат за звітні періоди червень, липень 2010 року, а також витягами облікової картки ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до платіжного доручення № 1971 від 30.07.2010 на суму 1 293 496,79 позивачем сплачено податкове зобовязання з рентної плати за газовий конденсат за червень 2010 року; платіжним дорученням № 23 від 30.08.2010 року підтверджується сплата податкового зобовязання з рентної плати за газовий конденсат за липень 2010 року у розмірі 1 996 249,47 грн.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що факт несплати податкового зобов'язання з ПДВ за вказаний період відсутній.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач самостійно змінював цільове призначення сплачених позивачем сум, спрямованих на сплату податкових зобовязань з рентної плати за газовий конденсат за червень та липень і скеровував кошти на погашення податкового боргу, що відображалась у обліковій картці позивача.

Доводи апелянта полягають у тому, що проведення операцій в особових рахунках платників здійснюється в хронологічному порядку, оскільки відповідно до пп.. 7.7. ст. 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними з огляду на таке.

Так, не обґрунтовують правомірності дій апелянта його посилання на п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідного до якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»активи платника податків можуть бути примусово стягнуті в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

При цьому, апелянтом не було враховано, що зміст вищенаведеної статті Закону не містить будь-яких обмежень стосовно заборони платнику податків сплачувати податкові зобов'язання за наявності податкового боргу, не встановлює порядку та механізму сплати податкового боргу, не встановлює порядку та механізму стягнення боргу за рахунок сплачених платником податкових зобов'язань, а також не дає повноважень контролюючому органу здійснювати будь-які дії стосовно визначення черговості сплати податків чи погашення боргу, змінювати призначення платежу та без згоди платника розпоряджатися його коштами.

Крім того, пунктом 1.7 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції Україні 25.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що визначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, що вірно зазначено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом.

Колегія суддів звертає увагу, що посилання апелянта на Інструкцію, затверджену наказом ДПА України від 18.07.2005 № 276, відповідно до п. 1 6. якої проведення операцій в особових рахунках платників податків здійснюється в хронологічному порядку є безпідставним, оскільки дана інструкція визначає порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджетів, контроль за справляння яких здійснюється органами ДПС України. Так, відповідно до абз. 1 п. 1.6. даної інструкції, використання в АІС спеціального кодування всіх операцій щодо обліку платежів, що надходять до бюджету, забезпечує на робочому місці працівників підрозділу адміністрування облікових показників та звітності автоматизоване ведення особових рахунків платників податків та підтримання в актуальному стані автоматизованої інформаційної облікової системи, яка дає змогу формувати довідкову інформацію, звітність тощо, отже спрямована на належне функціонування системи АІС, і не покладає жодних обовязків на платника.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Отже, апелянт в порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2011 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Василенко Я.М

Судді: Кузьменко В. В. Шурко О.І.