Ухвала суду № 21763208, 09.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7034/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

"09" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Троян Н.М., Бужак Н.П.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Бориспільської об»єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТИАРА»до Бориспільської об»єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТИАРА»(далі Позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бориспільської об»єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - Відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003742320/0, №0003752320/0 від 18.02.2010 року, №0003742320/1, №0003752320/1 від 22.04.2010 року, №0003742320/2, №0003752320/2 від 12.07.2010 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Вислухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Відповідачем проведено планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового зобов»язання за період з 22.01.2002 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 22.01.2002 року по 30.09.2009 року, в результаті якої складено акт №93/23-2/31839309 від 10.02.2010 року.

За результатами перевірки виявлені порушення положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Позивачем даний акт оскаржено, проте, Відповідач 18.02.2010 року заперечення на акт залишив без задоволення та направив Позивачу податкові повідомлення-рішення №0003742320/0 та №0003752320/0 про нарахування податкового зобов»язання в сумі 990591,00 грн. та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 87102,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 43551,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Позивач 26.02.2010 року звернувся до Відповідача зі скаргою.

Згідно рішення №3275/10/23-2 від 22.04.2010 року скарга залишена Відповідачем без задоволення та Позивачу направлено податкові повідомлення-рішення №0003742320/1 та №0003752320/1 на ті ж суми.

Дане рішення 30.04.2010 року Позивачем оскаржено до Державної податкової адміністрації в Київській області, проте, згідно рішення останньої №1386/10/25-017/114-611 від 02.07.2010 року повторна скарга залишена без задоволення, а Позивачу 12.07.2010 року направлено Відповідачем податкові повідомлення-рішення №0003742320/2 та №0003752320/2 на такі ж суми.

Згідно п.2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року №327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за №925/11205не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання. Відповідач в акті перевірки зазначає, що Позивач, здійснюючи господарську діяльність, укладав угоди без наявності в момент їх укладення відповідних дозволів на виконання будівельних робіт з ЗАТ «Агробудмеханізація»№20/10-15 від 20.10.2005 року про надання послуг субпідряду, з ВАТ «ПМК-508»№51/05-06 від 15.06.2006 року про здійснення робіт з монтажу системи опалення, з ПП «Руст»№21/2 від 21.02.2006 року про надання послуг субпідряду, з ТОВ «УкрГазОйл»від 14.11.2005 року про здійснення робіт по монтажу вводу газу, з ТОВ «Ореол-Монтаж»№14/06/Ф9бЕ від 05.06.2006 року про надання послуг субпідряду, з ТОВ «КПО Гарант»№180 від 05.07.2005 року про надання послуг субпідряду, з ТОВ «Ягуар»№198-06 від 20.03.2006 року про надання послуг субпідряду, з ЗАТ «Агобудмеханізація»№05/04-2006 від 27.02.2006 року про надання послуг субпідряду, з ТОВ «Компанія «Промаркет»без номер та дати укладення про надання послуг субпідряду, з ПП «Толока М» без номера та дати укладення про виконання внутрішніх робіт, монтаж опалення, з ВАТ «ДБК-3 БМУ-1»про надання послуг субпідряду, з ТОВ «Інжбудсервіс»про надання послуг субпідряду, з ТОВ «Простір захід»№194 від 22.12.2005 року про проведення реконструкції, з ТОВ «ВНП «Промислово-технічна студія»№17/2 від 17.02.2006 року про надання послуг субпідряду, з ТОВ «Простір захід»№05/10 від 05.10.2006 року про вирубування бетону з арматурного каркасу та №27/12 від 27.12.2006 року про надання послуг субпідряду, демонтажних робіт, з ТОВ «Орга-атлас»№3 від 08.02.2007 року про надання послуг субпідряду, виконання земляних робіт, з ТОВ «Віант»№1-12 від 29.12.2006 року про влаштування паль, надання послуг автокрану, з ТОВ «Простір захід»№15/2 від 15.02.2007 року про виконання робіт нульового циклу.

За висновками акту ці угоди є нікчемними та порушують норми цивільного законодавства та моральні засади суспільства, що полягає у здійсненні Позивачем діяльності, яка суперечить суті підприємництва.

Відповідно до ч. та ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилами ч.ч.1 та 2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Колегія суддів погоджується із думкою суду першої інстанції про безпідставність висновку акту перевірки стосовно відсутності у Позивача на момент укладення вищевказаних угод із своїми контрагентами дозволів на виконання будівельних робіт, оскільки дане твердження спростовується документами, які маються в матеріалах справи, зокрема, дозволами Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування і архітектури та розвитку інфраструктури Київської обласної державної адміністрації №47/04-03/06 від 11.07.2006 року, №52/04-03/06 від 21.07.2006 року, №68/04-03/06 від 12.09.2006 року, №32/04-03/07 від 12.04.2007 року, №68/04-03/07 від 26.06.2007 року, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Виконавчого комітету Канівської міської ради №31 від 04.04.2006 року, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Обухівської районної державної адміністрації №187 від 05.12.2005 року.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі - Закон) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно визначення п.1.7 ст.1 Закону податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За правилами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно висновку судово-економічної експертизи документів, наданих Позивачем з приводу обчислення податкового кредиту з податку на додану вартість, №10610/10/1584/11-19 від 16.02.2011 року, всі податкові накладні, крім податкової накладної №481, які перелічені в додатку до акту перевірки, оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, а видані Позивачу його контрагентами податкові накладні дають підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, в діях Відповідача щодо винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вбачаються порушення податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Представником Відповідача визнаються реальність виконаних робіт за угодами, укладеними між Позивачем та його контрагентами, а позиція Відповідача грунтується на відсутності у господарюючих суб»єктів в момент укладення господарських угод відповідних дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та позбавляють Позивача можливості повернути фактично сплачені суми податку на додану вартість при здійсненні господарської діяльності.

Крім того, Відповідачем не виконано обов»язку, покладеного на нього положенням ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України та не надано будь-якого доказу у підтвердження обґрунтованості та правомірності прийнятих ним податкових рішень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Бориспільської об»єднаної державної податкової інспекції Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М. Бужак Н.П. Ухвала складена в повному обсязі 14 лютого 2012 року.