Постанова № 21763041, 07.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-8433/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В., Суддя-доповідач: Бабенко К.А

ПОСТАНОВА

Іменем України

"07" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Мельничука В.П., Федотова І.В., розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітапласт Компані»про стягнення коштів отриманих за нікчемною угодою, -

В С Т А Н О В И В :

В звязку з неприбуттям жодного з представників осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до п. 2 частини першої ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити його адміністративний позов.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Позивача підлягає частковому задоволенню, Постанова суду першої інстанції зміні в її мотивувальній частині, з наступних підстав.

Позивачем проведено планову виїзну перевірку Відповідача з питань дотримання податкового законодавства за період з 29 листопада 2005 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 29 листопада 2005 року по 30 червня 2009 року, про що складено Акт від 16 листопада 2009 року № 1358/23-2/33921922.

Перевіркою встановлено порушення Відповідачем вимог п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР), а саме, Відповідачем віднесено до складу валових витрат 466000,00 грн., що не підтверджено відповідними первинними документами.

Між Відповідачем та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 укладено Договір щодо надання маркетингових послуг від 06 серпня 2007 року № 16, копія якого наявна в матеріалах справи (т. 1, а.с 12-13).

Позивач посилається на нікчемність вищезазначеного Договору.

Відповідно до абз. 1 частини другої ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із частиною першою ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із частиною другою ст. 207 Цивільного кодексу України, недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Договір між Відповідачем та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 укладено відповідно до вимог діючого законодавства. Сторонами за договорами погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, на час розгляду справи судом умови договору виконані сторонами у повному обсязі.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, Позивачем не доведено факт нікчемності правочину, не заперечено факт реєстрації контрагента Відповідача у якості платника податку, Свідоцтво платника податку контрагента не анульовано.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону №334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вищезазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті, які не містять особливостей обліку витрат при продажу товарів нижче за їх купівельну ціну, тобто не має заборони щодо віднесення таких витрат до валових.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Із системного аналізу чинного податкового законодавства та визначення господарської діяльності, наведеного у п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР вбачається, що господарська діяльність - це будь яка діяльність особи направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. При цьому слід зазначити, що терміни «господарська діяльність»та «господарська операція» не є тотожними, оскільки оподаткуванню підлягає сукупність господарських операцій.

Отже, правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявність зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до частин першої-третьої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими судом апеляційної інстанції, а саме: Актами виконаних робіт, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 1, а.с. 14-16), платіжними дорученнями, копії яких також наявні в матеріалах справи (т. 1, а.с. 148-164) та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства.

В звязку з вищезазначеним, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Як одну з підстав відмови у задоволені адміністративного позову судом першої інстанції зазначено пропуск процесуального строку, передбаченого ст. 250 Господарського кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, тому, як у випадку, коли на підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд установить, що право Позивача, про захист якого він просить, Відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволені позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку застосування адміністративно господарських санкцій. Якщо ж буде встановлено, що таке право порушено і зазначений строк пропущено, суд ухвалює рішення, яким відмовляє в позові в звязку із закінченням цього строку.

Згідно із п. 1 частини першої ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

В звязку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ПостановаКиївського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на ст. 250 Господарського кодексу України, як на одну з підстав відмови у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 201, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області задовольнити частково, Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на статтю 250 Господарського кодексу України, як на одну з підстав відмови в задоволенні адміністративного позову.

В іншій частині Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Бабенко К.А

Судді: Мельничук В.П.

Федотов І.В.