Постанова № 21762086, 02.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 лютого 2012 року 9:54 № 2а-18507/11/2670

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Росінтер Україна»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва

про визнання протиправних та скасування податкових рішень-повідомлень № 0008022312, №0008032312 від 01.11.2011 року.

Суддя Смолій І.В.,

Секретар судового засідання Саратова О.В.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1 довіреність №б/н від 05.12.2011р.

Від відповідачаОСОБА_2 довіреність №220/9/10114 від 20.01.2012р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 02.02.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва про визнання протиправних та скасування податкових рішень-повідомлень № 0008022312, №0008032312 від 01.11.2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.11р. відкрито провадження у адміністративній справі та закінчено підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 29.12.11р.

У судовому засіданні 29.12.11р. судом оголошувалась перерва до 02.02.12р. у звязку з необхідністю надати суду додаткові матеріали по справі.

У судовому засіданні 02.02.12р. позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини викладені в запереченні на позовну заяву, вважає що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Росінтер Україна»(надалі позивач), зареєстроване як юридична Шевченківською районною державною адміністрацією міста Києва 18.07.2002р. (код ЄДРПОУ 32074560), та перебуває на обліку, як платник податків, у Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м.Києва (надалі відповідач).

З 21.09.2011р. по 04.10.2011р. Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Росінтер Україна»з питання дотримання вимог податкового законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при проведенні взаємовідносин з рядом юридичних осіб, зокрема з ТОВ «Бігбудкомпані»(код ЄДРПОУ 35634804) за період 01.01.2006р. по 31.12.2008р.

За результатами перевірки Відповідачем було складено Акт №2148/23-12/32074560 від 11.10.2011р. (далі Акт перевірки), відповідно до якого встановлено порушення:

-п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р.(із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податкового зобовязання по податку на додану вартість на суму 5641,00 грн., а саме жовтень 2008 року 2503,00 грн., листопад 2008 року 3137,00 грн.

-п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами і доповненнями), а саме заниження податку на прибуток на суму 7051,00 грн.

01.11.2011р. Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0008022312 від 01.11.2011 р., яким Позивачу визначено податкове зобовязання в розмірі 5641,00 грн. за основним платежем та 1410,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0008032312 від 01.11.2011 р., яким Позивачу визначено податкове зобовязання в розмірі 7051,00 грн. за основним платежем та 1763,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач не погоджується з такими рішеннями податкового органу, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, у звязку з чим звернувся до суду про їх скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, зокрема з акту перевірки податковий орган прийшов до переконання про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток у звязку із віднесенням позивачем коштів при взаємодії з ТОВ «Бігбудкомпані».

Судом встановлено, що фінансово - господарські взаємовідносини між Позивачем та ТОВ «Бігбудкомпані», здійснювались згідно усних правочинів на підставі рахунків - фактур №18 від 18.09.2008р. , №19 від 18.09.2008р., №20 від 10.10.2008р. ТОВ «Бігбудкомпані»поставило Позивачу товар (спецодяг та меблеві чохли) на загальну суму 33 843,05 грн., в тому числі ПДВ 5640,51грн.

На виконання вищезазначених рахунків-фактур Позивачем від TOB «Бігбудкомпані» отримано видаткові накладні та податкові накладні на загальну суму 33 843,05 грн., в тому числі ПДВ - 5 640,51грн.

В Акті перевірки Відповідач зазначає, що у ТОВ «Бігбудкомпані»відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобовязань по поставці товарів (робіт, послуг) та відсутні фактичні дії, які спрямовані на виконання взятих на себе зобовязань.

У звязку з чим під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Бігбудкомпані»є нікчемним і в силу ст.228 Цивільного кодексу України є таким, що порушує публічний порядок.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про нікчемність (недійсність) правочинів вчинених Позивачем та ТОВ «Бігбудкомпані»з наступних підстав.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Відповідачем не надано відповідних доказів нікчемності (недійсності) правочинів вчинених між Позивачем то ТОВ «Бігбудкомпані».

Листом ВАСУ від 02.06.2011р. судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Судом на відміну від податкового органу з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність угоди та реальність настання її умов.

Суд вважає, що позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договорів, укладених з ТОВ «Бігбудкомпані».

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у звязку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

У відповідності до п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Згідно з абз. 1 п. 5 цього Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№ 996 від 16.07.1999 р. первинний документ - документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення, а згідно із ст.9 цього ж Закону забороняється приймати до виконання первинні документи по господарським операціям, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, а також повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку на податковий кредит виникає у відповідності з дати здійснення першої з подій: або дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). А податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. ст.7 Закону складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що субєкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Зважаючи на викладене вище, ґрунтуючись на нормах чинного законодавства, в суду є підстави вважати, що позивачем було правомірно включено до сум податкового кредиту суми податку на додану вартість по контрагенту ТОВ «Бігбудкомпані»в загальному розмірі 5641,00 грн., в тому числі за жовтень 2008 року 2503,00 грн., листопад 2008 року 3137,00 грн.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1410,00 грн. є також протиправним.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач сплатив вартість товару згідно усних правочинів на підставі рахунків - фактур №18 від 18.09.2008р. , №19 від 18.09.2008р., №20 від 10.10.2008р., що підтверджується матеріалами перевірки. Факт оплати підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок.

Податковим органом не надано доказів невиконання позивачем перед ТОВ «Бігбудкомпані» зобовязань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив розрахунок з ТОВ «Бігбудкомпані»в безготівковій формі, а тому у відповідності до зазначеної вище норми отримав право на збільшення валових витрат.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва належних правових підстав для висновку про порушення ТОВ «Росінтер Україна»вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок віднесення до складу валових витрат суми у розмірі 28203,00 грн., що не підтверджені відповідними документами. Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1763,00 грн. є також протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень № 0008022312, №0008032312 від 01.11.2011 року.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення податкових повідомлень-рішень Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва № 0008022312, №0008032312 від 01.11.2011 року.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове рішення-повідомлення № 0008022312 від 01.11.2011 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.Києва.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове рішення-повідомлення № 0008032312 від 01.11.2011 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.Києва.

Постанова набуває законної сили в порядку статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій