Постанова № 21762085, 31.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 січня 2012 року 14:24 № 2а-15855/11/2670

За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва

про скасування податкового рішення-повідомлення № 0002111704 від 07.10.2011 року.

Суддя Смолій І.В.,

Секретар судового засідання Саратова О.В.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1 НОМЕР_2 виданий ТУМ Соломянським РУГУ МВС України в м.Києві

Від відповідачаОСОБА_2 довіреність №148 від 24.10.2011р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 31.01.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва про скасування податкового рішення-повідомлення № 0002111704 від 07.10.2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.11.11р. відкрито провадження у адміністративній справі та закінчено підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 29.11.11р.

У судових засіданнях, що призначались на 29.11.11р., 15.12.11р., 29.12.11р., судом оголошувались перерви у звязку з необхідністю надати суду додаткові матеріали по справі.

У судовому засіданні 31.01.12р. позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини викладені в запереченні на позовну заяву, вважає що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі позивач), зареєстроване як фізична особа-підприємець Соломянською районною державною адміністрацією міста Києва 27.01.2004р. за НОМЕР_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3), та перебуває на обліку, як платник податків, у Державній податковій інспекції у Соломянському районі м.Києва (надалі відповідач).

З 28.07.2011р. по 10.08.2011р. Державною податковою інспекцією у Соломянському районі м. Києва проведено позапланову виїзну перевірку субєкта господарювання фізичної особи з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Торгсервіспостач»за вересень-грудень 2010 року.

Перевіркою встановлено, порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р.(із змінами та доповненнями), а саме заниження податку на додану вартість на суму 175052,00 грн.

За результатами перевірки Відповідачем було складено Акт №8926/17-4-2990907394 від 10.08.2011р. (далі Акт перевірки) та прийнято податкове повідомлення-рішення №0002111704 від 07.10.2011 року, яким Позивачу визначено податкове зобовязання в розмірі 175052,00 грн. за основним платежем та 43763,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач не погоджується з таким рішенням податкового органу, вважає його безпідставним та необґрунтованим, у звязку з чим звернувся до суду про його скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема зазначено в Акті перевірки, згідно поданою Позивачем податковою звітністю з податку на додану вартість за вересень-грудень 2010 року та за даними «Системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України»протягом вересня-грудня 2010 року платником податків задекларовано податковий кредит з контрагентом ТОВ «Торгсервіспостач»у сумі 175052,08 грн.

Судом встановлено, що Позивачем не надано до перевірки документів, які підтверджують взаємовідносини між ФО-П ОСОБА_1 та ТОВ «Торгсервіспостач»у вересні, жовтні, листопаді 2010 року, про що Відповідачем складено Акт №3847/17-140 від 10.08.2011р.

Як встановлено судом, 23.08.2010р. між Позивачем та ТОВ «Торгсервіспостач»було укладено Договір купівлі-продажу №2308-1, на виконання якого Позивач отримав товар, а ТОВ «Торгсервіспостач» були виписані податкові накладні №432/2 від 01.09.2010р., №661 від 01.10.2010р., №810 від 01.11.2010р. та №1260 від 01.12.2010р.

У акті відповідач зазначає, що у ТОВ «Торгсервіспостач»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

У звязку з чим під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Торгсервіспостач»має ознаки нікчемності і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Висновки податкового органу щодо недійсності укладеного між позивачем і ТОВ «Торгсервіспостач»ґрунтуються виключно на наведених вище обставинах. При цьому слід зауважити, що податковим органом зазначені вище висновки зроблено на підставі лише формальних ознак та обставин, що встановлені виключно з бази даних співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту та актів інших субєктів господарювання, зокрема з Акту №235/23-10/37001827 від 17.03.2011р. про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Торгсервіспостач»за період з 01.04.2010р. по 31.01.2011р.

Листом ВАСУ від 02.06.2011р. судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Судом на відміну від податкового органу з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність угоди та реальність настання її умов.

Суд вважає, що позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договорів, укладених з ТОВ «Торгсервіспостач».

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у звязку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірного податкового кредиту.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (діяв на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон № 168/97-ВР) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач виконав вимоги, передбачені п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", сплативши податок на додану вартість в сумі отриманих товарів від ТОВ «Торгсервіспостач», яке, в свою чергу, виконало вимоги п.7.2.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" - видало Позивачу належним чином оформлені податкові накладні на сплачені ним суми податку.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР право платника податку на податковий кредит виникає у відповідності з дати здійснення першої з подій: або дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, наявність у позивача виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманих робіт з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені позивачем за Договором купівлі-продажу №2308-1 від 23.08.2010р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював нараховування податкового кредиту з дати отримання ним податкової накладної, що цілком узгоджується з зазначеними вище вимогами Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на це, відсутні підстави для донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 175052,00 грн. по господарським операціям з ТОВ «Торгсервіспостач», та як наслідок нарахування штрафних санкцій на ці зобовязання.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача про нікчемність (недійсність) правочинів вчинених Позивачем та ТОВ «Торгсервіспостач»з наступних підстав.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Відповідачем не надано відповідних доказів нікчемності (недійсності) правочинів вчинених між Позивачем то ТОВ «Торгсервіспостач».

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи наведені обставини позовні вимоги в частині скасування податкового рішення-повідомлення № 0002111704 від 07.10.2011 року підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове рішення-повідомлення № 0002111704 від 07.10.2011 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Соломянському районі м.Києва.

Постанова набуває законної сили в порядку статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій