Постанова № 21762065, 27.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 січня 2012 року 15:15 № 2а-17139/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність № 10 від 01.12.2009 р.), ОСОБА_2 (довіреність від 19.12.2011 р.),

від відповідача ОСОБА_3 (довіреність № 6/9/10-007 від 03.01.2012 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління № 41»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

проскасування податкового повідомлення-рішення № 0000213500 від 24 червня 2011 року, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Відкрите акціонерне товариство «Шляхово-будівельне управління № 41»(далі - позивач, ВАТ «Шляхово-будівельне управління № 41») з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі відповідач), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000213500 від 24 червня 2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-17139/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваним рішенням відповідачем було безпідставно визначено податкове зобовязання по податку на прибуток - авансового внеску з податку на прибуток, нарахованого з сум дивідендів, призначених для виплати за 2009 рік та нерозподіленого прибутку у розмірі 96337,13 грн.

Позивач вважає, що відповідач неправомірно застосовує до позивача статтю 30 Закону України «Про акціонерні товариства», зміни до якої внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», а саме в частині обовязку акціонерних товариств нарахувати дивіденди у розмірі 30% від чистого прибутку звітного періоду або нерозподіленого прибутку, та сплати дивідендів протягом шести місяців за звітний період з моменту закінчення такого періоду. На думку позивача, обовязок зі сплати авансового внеску з податку на прибуток з сум дивідендів, виникає лише при прийнятті платником податку рішення про виплату дивідендів. Позивач рішення про виплату дивідендів за 2009 рік не приймав, а отже обовязок зі сплати авансового внеску з податку на прибуток у позивача не виник. Позивач також зазначає, що висновок відповідача щодо обовязку сплати авансового внеску відповідно до пп. 7.8.2 п. 7.8. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ґрунтується на законодавчих актах, які не поширюють свою діяльність на діяльність платника податку, прийняті всупереч Конституції України та в подальшому втратили свою чинність згідно рішення Конституційного Суду України.

Представник відповідача проти заявленого адміністративного позову заперечував, мотивуючи це тим, що позивач повинен був у звязку з внесенням змін до статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства»розподілити нерозподілений прибуток за 2009 рік, прийняти рішення про виплату дивідендів та сплатити авансовий внесок з податку на прибуток з сум нарахованих дивідендів, а тому спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем правомірно.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 27 січня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Шляхово-будівельне управління № 41»зареєстроване 11 липня 1994 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, код за ЄДРПОУ 05416886, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 381551.

На податковому обліку ВАТ «Шляхово-будівельне управління № 41»перебуває в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області є субєктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України та Законом України «Про державну податкову службу в Україні»повноваження.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 29.04.2011 року по 31.05.2011 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області було проведено планову документальну виїзну перевірку ВАТ «Шляхово-будівельне управління № 41»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, за результатами якої було складено акт № 700/23-2/05416886 від 07.06.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).

На підставі вказаного Акту перевірки 24 червня 2011 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000213500, яким позивачу за порушення п. 7.8 ст. 7 , п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР нараховано податкове зобовязання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 112421,42 грн., з яких 96337,13 грн. - основного платежу та 24084,29 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами оскарження прийнятого рішення в адміністративному порядку рішенням Державної податкової адміністрації у Київській області від 30.08.2011 р. № 2187/10/25-017/195-1102 та рішенням Державної податкової служби України від 04.11.2011 р. № 4993/6/10/2115 скарги позивача було залишено без задоволення, а рішення відповідача залишено без змін.

Перевіркою встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.8.2 п. 7.8. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», із змінами та доповненнями внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року за фінансовими результатами 2009 року не нараховано та не виплачено дивідендів з чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків в сумі 385348,53 грн. (1284495,11 грн. х 30%/100%).

Отже, висновок посадових осіб податкового органу щодо заниження позивачем сум авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів, прийнятий у звязку із застосуванням відповідачем п.11 розділу IIV Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 року № 2154-VІ, який набрав чинності 30.04.2010 року та вніс зміни до Закону України «Про акціонерні товариства»щодо обовязку сплати товариствами суми дивідендів з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків .

Внаслідок вказаного порушення позивачем, за висновком податкового органу, в періоді, що перевірявся, занижено податок на прибуток в частині не сплати до бюджету авансового внеску за 2010 рік, нарахованого на суму дивідендів, призначених для виплати законом, в сумі 96337,13 грн.

При вирішенні даного спору суд бере до уваги наступне.

Відповідно до положень ст. 1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Права органів державної податкової служби регламентовані ст. 20 Податкового кодексу України.

Відповідачем була проведена планова виїзна перевірка згідно пп. 75.1.2, п. 75.1 ст. 75, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, підстави та порядок проведення якої позивач не оскаржує.

Відповідно до приписів ст. 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З Акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області № 700/23-2/05416886 від 07.06.2011 року слідує, що предметом перевірки крім іншого, було також дотримання ВАТ «Шляхово-будівельне управління № 41»законодавства в частині обчислення та своєчасності сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів за 2009 рік. При цьому, під час перевірки перевіряючими встановлено, що ВАТ «Шляхово-будівельне управління № 41»не нараховувало та не виплачувало дивіденди з чистого прибутку, отриманого у 2009 році та/або нерозподіленого прибутку минулих років. Загальні збори ВАТ «Шляхово-будівельне управління № 41»з питань виплати дивідендів за 2009 рік не проводились та питання щодо виплати дивідендів на загальних зборах не розглядалось.

Відповідно до пункту 1.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Тобто, дивіденд - це платіж, який провадиться юридичною особою на користь акціонерів у зв'язку з розподілом її прибутку.

Прибуток є показником фінансових результатів господарської діяльності товариства. Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства. І саме цей прибуток, що залишається після сплати встановлених законодавством платежів, підлягає розподілу на загальних зборах.

Оподаткування дивідендів врегульовано п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 7.8.2. п. 7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено, що крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів .

З огляду на зазначене вбачається, що передумовою для здійснення нарахування та сплати до бюджету суми авансового внеску є прийняття платником податку рішення про виплату дивідендів.

З аналізу наведеної норми випливає, що нарахуванню та внесенню до бюджету авансового внеску повинно передувати рішення емітента корпоративних прав про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам). В акті перевірки відсутні відомості про наявність такого рішення позивача, а представники позивача в судовому засіданні наполягали на його відсутності взагалі.

Отже, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт прийняття рішення про сплату дивідендів за 2009 рік, не встановлено факту нарахування та сплати дивідендів, тобто відсутні будь-які фактичні дані для визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Крім того, відносини, пов'язані з виплатою дивідендів, регулюються Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України «Про господарські товариства», Законом України «Про акціонерні товариства»та Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок».

Відповідно до ст.6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», акція, іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств і законодавством про інститути спільного інвестування. Тобто, акція як документ, засвідчує участь в товаристві.

Згідно статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства»право затвердження розподілу прибутку і збитків товариства, затвердження розміру річних дивідендів, належить виключно до компетенції загальних зборів товариства.

Строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) та визначення порядку покриття збитків належить до виключної компетенції загальних зборів, а отже, не може бути передане іншим органам товариства.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Таким чином, виплата дивідендів - це право, а не обов'язок учасника. Обов'язки учасників перелічені в ст. 11 цього Закону і серед них відсутній обов'язок направляти частину прибутку на виплату дивідендів.

Відповідно до протоколу № 13 загальних зборів акціонерів ВАТ «Шляхово-будівельне управління № 41»від 19.04.2011 року прийнято рішення про затвердження розподілу прибутку за 2009 рік в сумі 1284000, 00 грн. шляхом направлення на розвиток виробництва. Дивіденди за результатами фінансової діяльності за 2009 рік вирішено не нараховувати та не виплачувати (арк. справи 34 ).

Ненарахування та невиплата дивідендів позивачем підтверджується балансом та звітом про фінансові результати за 2009 рік, копії яких містяться в матеріалах справи (арк. справи 131-134).

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», господарські товариства, у статутному фонді яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних фондах господарських товариств, частка держави яких складає 100 відсотків (крім закритого акціонерного товариства «Укргаз-Енерго»), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2006-2009 роки до 1 травня 2010 року, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, до 1 липня 2010 року.

Таким чином, обов'язкова виплата дивідендів у 2010 році встановлена ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» для державних підприємств та господарських товариств, в статутних капіталах яких є частка державного або комунального майна.

Позивач, ВАТ «Шляхово-будівельне управління № 41», не є державним підприємством, частка державного майна у статутному капіталі відсутня, таким чином на позивача норми закону про бюджет на 2010 рік в частині обовязкової сплати дивідендів поширюватися не повинні.

Не спростовують цього висновку і посилання органу державної податкової служби на приписи ч. 2 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» та ст. 15 Закону України «Про господарські товариства» (зі змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства»(зі змінами, внесеними згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 року №2154-VI) виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства.

Статтею 15 Закону України «Про господарські товариства»(зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 27.04.2010 року №2154-VI) прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати обов'язкової суми дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

У той же час, як було зазначено, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України адміністративний суд має перевірити, чи прийнято рішення відповідачем у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, та чи використано повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

На переконання суду, податковий орган як орган державної влади, не має права втручання до господарської діяльності підприємств та не має права давати вказівки позивачу щодо нарахування та виплати дивідендів.

Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, функції зі здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів.

Між тим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про акціонерні товариства»цей Закон визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів.

У свою чергу, преамбулою Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що цей Закон визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників.

Отже, Закони України «Про акціонерні товариства» та «Про господарські товариства» не є складовою частиною податкового законодавства, а відтак контроль за дотриманням вимог цих Законів не віднесений до повноважень державної податкової інспекції.

Відповідно, Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області, не будучи наділеною повноваженнями контролювати емітента корпоративних права щодо дотримання ним обов'язку зі сплати дивідендів своїм акціонерам, вийшла за межі наданої їй компетенції, що призвело до прийняття 24.06.2011 року податкового повідомлення-рішення, яке суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Крім того, виходячи зі змісту наведених вище норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які для даних правовідносин є спеціальними, суд приходить до висновку, що обовязок емітента корпоративних прав з нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток виникає у випадку прийняття рішення про виплату дивідендів та повинно мати низку обов'язкових умов, при яких воно є належним та тягне відповідні правові наслідки, зокрема відповідний обов'язок виконавчого органу акціонерного товариства перед його акціонерами. Саме із такого рішення випливають в тому числі і податкові зобов'язання, які визначив контролюючий орган.

За обставин, які склались у даній справі, рішення про визначення Відкритому акціонерному товариству «Шляхово-будівельне управління № 41» грошового зобов'язання зі сплати авансового внеску з податку на прибуток, нарахованого на суму дивідендів, могло бути прийнято тільки за умови прийняття емітентом корпоративних прав рішення про виплату дивідендів та їх нарахування без сплати передбаченого Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» авансового внеску.

Такий висновок суду ґрунтується на системному тлумаченні пп. 7.8.2. та 7.8.5. п.7.8. ст. 7 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», за якими обов'язок нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток (оподаткування дивідендів) законодавцем ставиться в залежність від форми виплати дивідендів, рішення про яку ухвалюється виключно вищим органом акціонерного товариства - загальними зборами акціонерів.

Суд зазначає, що Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області при розгляді справи не надано жодних доказів щодо прийняття ВАТ «Шляхово-будівельне управління № 41» рішення про виплату своїм акціонерам (власникам) дивідендів в 2010 році, що зумовлювало б нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток. Матеріалами справи підтверджено, що в протоколі загальних зборів протоколу № 13 загальних зборів акціонерів ВАТ «Шляхово-будівельне управління № 41»від 19.04.2011 року зафіксовано рішення, що «одержаний Товариством чистий прибуток у 2009 році у розмірі 1284000 грн. у повному обсязі направити в фонд розвитку виробництва Товариства та не нараховувати з цього прибутку дивідендів за 2009 рік».

Як раніше зазначалося, згідно п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 зазначеного Закону авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів, а отже і обовязок й строк сплати авансового внеску не настав з огляду на відсутність доказів виплати нарахованих дивідендів.

Тобто висновки про необхідність нарахувати та перерахувати авансові внески на суму дивідендів за 2009 р. були зроблені при довільному тлумаченні вищевказаної норми та без дослідження питання про нарахування дивідендів акціонерам за цей період.

Суд не приймає посилання представника відповідача щодо необхідності прийняття позивачем рішення загальних зборів акціонерного товариства про виплату дивідендів після набуття чинності п. 11 розділу IIV Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», оскільки такий обовязок не був передбачений ні Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», ні Законом України «Про акціонерні товариства»або Законом України «Про господарські товариства».

Крім того, суд звертає увагу сторін на те, що рішенням Конституційного Суду від 30 листопада 2010 року по справі № 1-47/2010 положення статей 14, 24, 64, пунктів 7-13 розділу VII «Прикінцеві положення»Закону України № 2154 «Про Державний бюджет України на 2010 рік»визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними).

Необхідно також зауважити, що за рішеннями Конституційного суду від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України, встановлено, що вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного Кодексу України. Визначений цими статтями перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним. Із змісту положень Конституції України та Бюджетного Кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів, і стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий мотивувальної частини).

Статтею 152 Конституції України визначено, що Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Таким чином суд не бере до уваги посилання відповідача на норми законодавства, які відповідно до Рішення Конституційного Суду від 30 листопада 2010 року по справі №1-47/2010 визнані неконституційними.

З огляду на вищевказане, висновки податкового органу про наявність у позивача безумовного обовязку щодо нарахування та сплати авансового внеску протягом шести місяців після закінчення звітного річного періоду без прийняття рішення про виплату дивідендів не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Враховуючи наведене, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, з огляду на відсутність у відповідача правових підстав для його прийняття.

Керуючись статтею 2, 11, 17, 18, 71, 87, 90, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області № 0000213500 від 24 червня 2011 року.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 06 лютого 2012 року.