Постанова № 21760634, 09.02.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/83/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Кравцової Н.В.,

при секретарі: Бражник В.І.,

за участю сторін:

представника позивача: Богатирьової А.І.,

представника відповідача Меркулової О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Приватного підприємства “Ірбіс”до Державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області про визнання дій неправомірними, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000612301 від 14.12.2011,-

ВСТАНОВИВ:

03 січня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «Ірбіс» до Державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області про визнання дій неправомірними, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000612301 від 14.12.2011.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на адресу підприємства надійшов акт документальної невиїзної перевірки з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.08.2011 по 31.08.2011.

Позивач вважає дії податкової інспекції щодо проведення перевірки підприємства та висновки, викладені у акті перевірки необґрунтованими з наступних підстав.

В порушення норм п. 79.2 статті 79 ПК України, відповідачем не було направлено або вручено копію наказу та повідомлення на проведення перевірки. Натомість, у акті перевірки зазначено, що позивачем були надані первинні бухгалтерські документи на запити від 17.10.2011 за № 3322/23-09/1998 та № 3321/23-019/1997.

Щодо висновків у акті перевірки, то позивач їх вважає необґрунтованими, оскільки вони не містять поршуненнь податкового законодавства з боку ПП «Ірбіс»

Просив визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції в місті Первомайську по проведенню перевірки з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.08.2011 по 31.08.2011; визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0000612301 від 14.12.2011 на суму 182480,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, надала пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, просила відмовити у задоволені позову за необґрунтованістю, додатково пояснивши, що 18.11.2011 було доставлено нарочно на адресу позивача наказ та повідомлення про проведення перевірки, але у звязку з відмовою в.о. головного бухгалтера ОСОБА_3 отримати вказані документи, було складено акт відмови від підпису. Таким чином, перевірку було проведено у відповідності до вимог податкового законодавства.

Дослідивши всі документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобовязані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Судом встановлено, що Приватне підприємство “Ірбіс” зареєстроване в якості юридичної особи виконавчим комітетом Первомайської міської ради 25.09.2000, є платником податків і зборів та перебуває на обліку в ДПІ в м. Первомайську .

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було подано до ДПІ в м. Первомайську декларацію з податку на додану вартість за серпень 2011 року з реєстром виданих та отриманих податкових накладних (а.с. 50-53,106-107), якою визначено суму податкового кредиту 329712 грн.

Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів наведена у додатку № 5 до вказаної декларації (а.с. 53).

На підставі службового посвідчення серія НОМЕР_1, виданого 20.10.2008 ДПІ в м. Первомайську ОСОБА_2, головним державним податковим ревізором інспектором податкової служби 1 рангу відділу податкового контролю юридичних осіб ДПІ в м. Первомайську, згідно із п.п. 75.1.2 п. 75.1 статті 75, п.п. 78.1.1, п. 78.1.4 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ в м. Первомайську від 17.11.2011 № 430, проведена документальна невиїзна перевірка ПП «Ірбіс» з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.08.2011 по 31.08.2011.

За результатами даної перевірки складено акт № 529/23/31140050 від 21.11.2011 (а.с. 39-47), яким встановлено порушення:

1 ) пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 7 Господарського кодексу України; п. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”; пункту 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 121658,00 грн, в тому числі за серпень 2011 року 121658 грн.;

2) згідно пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України встановлено нікчемні правочини по операціях з придбання товарів (робіт, послуг).

Висновки акту невиїзної перевірки ґрунтуються на тому, що позивачем було сформовано податковий кредит на суму 121658 грн. від ПП «М.О.Н.Т.» та на виконання умов договору оформлені товаро-транспортні накладні із порушеннями п. 3.5 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, а саме, відсутні: адреси пунктів навантаження та розвантаження, посади, ПІБ особи, яка відпускала вантаж від імені ПП «М.О.Н.Т.», посади, ПІБ особи, яка прийняла вантаж від імені ПП «Ірбіс», дата та номер довіреності за якими отримувався вантаж, кількість прописом, суми прописом, яку відпущену продукцію, хто виконував вантажно-розвантажувальні роботи, у якій спосіб велися роботи, час прибуття та вибуття. Крім того, ПП «Ірбіс» сформовано податковий кредит за рахунок контрагента- постачальника ПП «М.О.Н.Т.», у якого відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні необхідні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, що є підставою для визнання угод між вказаними підприємствами нікчемними в силу ст.. 203, 215, 228 ЦК України.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14.12.2011 № 0000612301 про збільшення суми грошового зобовязання за основним платежем - 121658 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 60829 грн. (а.с. 25).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, укладених між ПП «Ірбіс» та ПП «М.О.Н.Т.», що є підставою для виникнення права на податковий кредит та визначення податкових зобовязань.

Згідно п. 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відпоавідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статтів 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповівдно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 статті 201 ПК України 201.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п 54.3.2 п. 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно абз. 1 п. 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Із системного аналізу вказаних норм закону, податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок, або надати висновок про правомірність формування податкового кредита або збільшити грошове зобовязання із визначенням суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету .

Згідно додатку № 5 до декларації з ПДВ за серпень 2011 року (а.с. 53) позивачем у розділі ІІ «Податковий кредит» заначено операції з придбання товару з податком на додану вартість, які надають право формування податкового кредиту», зокрема, під № 8 постачальник (інд код. 371972710116) на суму податку на додану вартість 121657,50 грн.

Як встановлено у судовому засіданні постачальником, який визначений у вказаній декларації за інд. кодом 371972710116 є ПП «М.О.Н.Т.».

Під час розгляду справи позивачем було надано суду первинні документи, які є документами первинного бухгалтерського обліку та які підтверджують правомірність формування податкового кредиту по декларації за серпень 2011 року по контрагенту ПП «М.О.Н.Т.».

Так, 01.06.2011 між ПП «М.О.Н.Т.» та ПП «Ірбіс» було укладено договір поставки № 1/06 (а.с. 54-55).

Згідно п. 2.1 договору товар постачається автомобільним засобом Покупця на умовах EXW склад Постачальника, згідно Правил «Інкотермс 2010».

Згідно п. 2.3 договору перехід права вланості на товар відбувається з моменту отримання товару і підписання накладної на складі Постачальника.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договорів від ПП «М.О.Н.Т.» на адресу ПП “Ірбіс” відбулася поставка товару, що підтверджується податковими накладними та товаро-транспортними накладними (а.с. 61-81).

Фактичне отримання позивачем товару у кількості та за ціною, визначених у прдаткових накладних підтверджується накладаними на отримання товару (а.с. 82-92, 118,120,122,124,126,128,130,132,134,136,138).

Факт сплати податку на додану вартість у ціні товару підтверджено платіжними дорученнями та квитанціями до прибуткового касового ордера ( а.с. 56-60, 109-116).

Також, суд зазначає, що не заперечувалося представником відповідача, що на момент здійснення відповідних господарських операцій контрагент позивача ПП «М.О.Н.Т.» був зареєстрований платником податку на додану вартість та мав відповідне свідоцтво платника ПДВ.

Таким чинм, на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «М.О.Н.Т.», останні був зареєстрований платником ПДВ, а тому у позивач були законні підстави для віднесення сум до податкового кредиту по вказаному контрагенту.

За таких підстав, наданими позивачем первинними документами підтверджено реальність господарських операцій по постачанню товару від ПП «М.О.Н.Т.» на адресу ПП «Ірбіс» у серпні 2011 року.

Щодо посилання представника відповідача на те, що товаро-транспортні накладані були оформлені позивачем із порпушеннями п. 3.5 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої Міністнерством статистики України та Міністерства транспорту України від 07.08.1996 № 228/253, зареєстрованої в Мінюсті України 28.08.1996 № 483/1508, суд вважає необґрунтованим, оскільки даний нормативно - правовий акт втратив чинність 15.05.2006.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що однією із підстав для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Порядок заповнення та обовязковість реквізитів податкової накладної визначено у п. 201.1 статті 201 ПК України.

Згідно п. 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Як вбачається із матеріалів справи, податкові накладні, виписані ПП «М.О.Н.Т.» у серпні 2011 року були оформлені із зазначенням обовязкових реквізитів, визначених п. 201.1 статті 201 ПК України. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Як встановлено у судовому засіданні, товар, вказаний у податкових накладних, виписаних ПП «М.О.Н.Т.» у серпні 2011 року фактично був поставлений на адресу ПП «Ірбіс», сплачений позивачем у повному обсязі, тому підстав для визнання податкових накладних такими, що складені в порушення вимог ст.. 201 ПК України у суду немає. Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по господарським операціям з ПП «М.О.Н.Т.» у серпні 2011 року, оскільки таке право підтверджується податковими накладними, фактичним отриманням товару та сплотою цього товару в повному обсязі ПП «Ірбіс». Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про відсутність ПП «М.О.Н.Т.» за місцем реєстрації, що дає право вважати про неможливість здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки дані обставини на законодавчому рівні не позбавляють права платника податку (позивача) на формування податкового кредиту. Відповідно до п. 4 п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010, передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Натомість, суд зазначає, що під час складання акту податковим органом не врахововано, що порядок формування податкового кредиту та підстави його виникнення, регламентований нормами Податкового кодексу України, згідно якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушенню якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

У судовому засіданні відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за серпень 2011 року, не було доведено, що позивачем не було отримано товару по податковим накладним за серпень 2011 року по господарським операціям з ПП «М.О.Н.Т.».

З урахуванням документів, які були надані позивачем під час судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що правові наслідки за вищенаведеними договорами настали, позивачем та його контрагентом виконані договорні обовязки, податкові накладні оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту у сумі 121658 грн. у серпні 2011 року по господарським операціям з ПП «М.О.Н.Т.».

Щодо посилання представника відповідача на те, що у контрагента позивача ПП «М.О.Н.Т.» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні необхідні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а тому підтвердити реальність господарських операцій між позивачем та ПП «М.О.Н.Т.» неможливо, суд вважає безпідставним, оскільки нормами діючого законодавства не поставлено в залежність формування податкового кредиту платником податку від численністі робітників контрагента та наявністю трудових умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності.

Щодо посилання відповідача у акті на встановленння нікчемності правочинів по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) між позивачем та ПП «М.О.Н.Т.» на підставі пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел субєктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобовязання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Таких доказів відповідачем надано не було.

Також суд не бере до уваги і доводи відповідача щодо порушення норм податкового законодавства контрагентами з другої ланки постачання, оскільки нормами діючого законодавства передбачено, що на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту здійснювати контроль та перевірку за дотриманням усіма постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника або через відсутність документального підтвердження сплати податку зазнавати певних негативних матеріальних наслідків у вигляді зменшення податкового кредиту за відповідний період у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару (робі, послуг).

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем неправомірно було встановлено порушення позивачем права на формування податкового кредиту у серпніі 2011 року по контрагенту ПП «М.О.Н.Т.», а тому податкове повідомлення-рішення від 14.12.2011 № 0000612301 є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання дій відповідача по проведенню перевірки з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту по декларацій з податку на додану вартість за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 неправомірними, то суд вважає її обґрунтованою з огляду на наступне.

Згідно п. 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно п. 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Як встановлено у судовому засіданні, наказ та повідомлення на проведення перевірки не було направлено на адресу позивача рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручено нарочно уповноваженому представнику під розписку.

Таким чином, відповідачем було розпочато позапланову невиїзну документальну перевірки без вчинення обовязкових дій щодо надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення копії або вручено нарочно уповноваженому представнику під розписку наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, що є порушенням норм п. 79.2 статті 79 ПК України.

Посилання представника відповідача на акт відмови від отримання наказу та повідомлення від 18.11.2011 уповноваженою особою позивача, суд оцінює критично, оскільки норми статті 79 ПК України чітко регламентують порядок повідомлення субєкта господарювання про початок проведення перевірки та не передбачають такий вид повідомлення як складання акту відмови від отримання наказу та повідомлення на проведення перевірки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що приписи діючого податкового законодавства визначають виключні умови проведення невиїзної документальної перевірки фактичне отримання платником податків наказу та повідомлення на перевірку засобами поштового звязку, про що свідчить поштове повідомлення про вручення, яке повертається на адресу податкового органу або розписка платника про особисте отримання наказу та повідомлення.

Недотримання відповідачем вимог Податкового кодексу України дає підстави суду для висновку про неправомірність дій відповідача по проведенню документальної невиїзної перевірки, оформленої актом №529/23/31140050 від 21.11.2011.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Аналізуючи викладені обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо збільшення суми грошового зобовязання у сумі 225765 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 грн.

Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд погоджується з доводами позивача щодо правильності визначення суми податкового кредиту за серпень 2011 року та порушення позивачем вимог ПК України під час проведення перевірки, тому вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати судом вирішені відповідно до ст. 94 КАС України. Оскільки позивачем не було заявлено вимогу про стягнення судових витрат, судом дане питання не вирішувалося.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства “Ірбіс”до Державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області про визнання дій неправомірними, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000612301 від 14.12.2011 задовольнити.

Визнати дії Державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області щодо проведення документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства “Ірбіс”з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 неправомірними.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області № 0000612301 від 14.12.2011 про збільшення грошового зобовязання за основним платежем 121658 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 60829 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 14 лютого 2012 року.

СуддяН.В. Кравцова