Рішення № 21742377, 28.02.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"28" лютого 2012 р. Справа № 5019/1656/11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "РВК"

до відповідача-1 Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Північно-Західне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та кредит"

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Літа Холдинг"

про визнання права власності, про визнання недійсним договору іпотеки

Суддя Павлюк І.Ю.

Представники сторін:

від позивача- ОСОБА_1, представник (довіреність б/н від 27.02.2012р.);

від відповідача 1 - ОСОБА_2, представник (довіреність №2242 від 26.09.2011р.);

від відповідача 2 - не з'явився.

В судове засідання 28.02.2012р. представник відповідача 2 не з'явився, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "РВК" (далі позивач) звернулось до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Північно західне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та кредит" (далі відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Літа Холдинг" (далі відповідач 2) з позовом про визнання недійсним іпотечного договору №02011/0507 від 29.05.2007р. та про визнання права власності на майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. У.Самчука, 30-А, в складі:

- гараж, літ. “Д”, загальною площею 34,4 кв.м.;

- склад №120, літ. “Е”, загальною площею 99,6 кв.м.;

- зварювальний цех №148, літ. “Ж”, загальною площею 221,4 кв.м.;

- склад №148а, літ. “З”, загальною площею 50,6 кв.м.;

- будівля господарського блоку літ. “Б-2”, загальною площею 864,8 кв.м.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.08.2011 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Визнано недійсним Договір іпотеки № 02011/0507 від 29.05.2007 року (далі Договір) та за позивачем визнано право власності на майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул. У. Самчука, 30 а.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 року вказане рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями відповідач 1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду, в якій просив скасувати прийняті у справі судові рішення.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2011р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Північно західне регіональне управління "АТ "Банк "Фінанси та кредит" задоволено частково. Рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 року у справі № 5019/1656/11 скасовано. Справу направлено до Господарського суду Рівненської області для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30.01.2012 року дану справу прийнято до розгляду. Справу призначено до слухання в засіданні на 14.02.2012р. При цьому зобовязано сторони подати до 10.02.2012р. через канцелярію суду пояснення, докази, які стверджують їх вимоги та заперечення з врахуванням Постанови ВГСУ від 22.12.2012.р у даній справі.

07.02.2012р. позивач ТзОВ фірма «РВК»подав заяву про забезпечення позову, в якій, в порядку статтей 66 та 67 ГПК України, просить накласти арешт на належний Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та кредит»майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.У.Самчука, 30-а, в складі:

- гараж, літ. “Д”, загальною площею 34,4 кв.м.;

- склад №120, літ. “Е”, загальною площею 99,6 кв.м.;

- зварювальний цех №148, літ. “Ж”, загальною площею 221,4 кв.м.;

- склад №148а, літ. “З”, загальною площею 50,6 кв.м.;

та на належну Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та кредит»будівлю господарського блоку літ. «Б-2», загальною площею 864,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.У.Самчука, 30-а.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначає, що у грудні 2010 року відповідач 1 звернувся із заявою в порядку ст.37 Закону України "Про іпотеку" до КП "Рівненське міське бюро технічної інвенатризації" про реєстрацію за собою права власності на нерухоме майно позивача по вул. У.Самчука, 30-А в м. Рівне, що є предметом іпотеки згідно оскаржуваного іпотечного договору від 29.05.2007р.

28 грудня 2010 року КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»винесло рішення про реєстрацію права власності за відповідачем 1 на вищевказаний об'єкт та відповідно провело таку державну реєстрацію права власності.

Позивач вважає, що на даний час відповідач 1 фактично незаконно вступив у права власника нерухомого комплексу по вул. У.Самчука, 30-А в м. Рівне, при цьому намагається продати (відчужити) даний об'єкт на користь третіх осіб, що надасть їм права добросовісного набувача, а відтак позивач буде незаконно позбавлений свого права володіти, користуватись, та розпоряджатись своїм майном, а також можливості його повернути у свою законну власніть у випадку задоволення позову.

Суд відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про визнання недійсним іпотечного договору №02011/0507 від 29.05.2007р., укладеного між позивачем та відповідачем 1 та про визнання права власності за позивачем на заставлене майно. На час вирішення питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно ТОВ фірма "РВК" не є власником даного спірного майна.

Згідно зі ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, із змісту вищенаведеної статті вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.

Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

При цьому питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вирішення питання про наявність чи відсутність зазначених обставин є прерогативою господарського суду першої інстанції, який досліджує ці обставини в повному об'ємі.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

За приписами ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Як зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимога про визнання недійсним іпотечного договору та визнання права власності на заставлене майно. При цьому, незалежно від результатів вирішення господарським судом спору по даній справі, видача наказу та примусове виконання рішення по даній категорії позовних вимог не провадиться, оскільки право позивача захищається шляхом визнання факту, а не передачі майна чи вчинення певних дій.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову по даній справі про визнання недійсним договору суперечить змісту ст. 66 ГПК України, оскільки накладення арешту на належний Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та кредит»майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.У.Самчука, 30-а, в складі:

- гараж, літ. “Д”, загальною площею 34,4 кв.м.;

- склад №120, літ. “Е”, загальною площею 99,6 кв.м.;

- зварювальний цех №148, літ. “Ж”, загальною площею 221,4 кв.м.;

- склад №148а, літ. “З”, загальною площею 50,6 кв.м.;

та на належну Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та кредит»будівлю господарського блоку літ. «Б-2», загальною площею 864,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.У.Самчука, 30-а ніяким чином не може вплинути на виконання рішення суду у даній справі.

З огляду на це, твердження позивача про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення у справі, є безпідставними та необгрунтованими.

23.02.2012р. позивач через канцелярію суду подав додаткові пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі, обґрунтовує їх наступним.

29 травня 2007 року між Товариством з обмеженою діяльністю “Літа-Холдинг” та Публічним акціонерним товариством “Банк “Фінанси та Кредит”, був укладений Договір відновленої кредитної лінії №0165-01-07, відповідно до умов якого Відповідач-1 надав Відповідачу-2 грошові кошти у розмірі 4200000,00 грн. (чотири мільйона двісті тисяч гривень нуль копійок), а ТОВ “Літа-Холдинг”прийняв їх з обов'язком повернути кредит, а також сплатити за його користування відсотки.

Учасниками ТзОВ - фірми “РВК” є ОСОБА_3 (46,23%), ОСОБА_4 (3,77%), ОСОБА_5 (45,77%), ОСОБА_6 (4,23%).

Протоколом зборів учасників ТзОВ-фірма “РВК”№01 від 07.05.2007р. за підписами усіх учасників було надано згоду на майнове поручительство ТзОВ - фірмою “РВК” за ТзОВ “Літа Холдинг” перед ПАТ “Банк “Фінанси та кредит” шляхом передачі Банку в іпотеку майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.У.Самчука, 30-А, в складі:

1. гараж, літ. “Д”, загальною площею 34,4кв.м.;

2. склад №120, літ. “Е”, загальною площею 99,6кв.м.;

3. зварювальний цех №148, літ. “Ж”, загальною площею 221,4кв.м.;

4. склад №148а, літ. “З”, загальною площею 50,6кв.м.;

та будівлі господарського блоку літ. “Б-2”, загальною площею 864,8кв.м., що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.У.Самчука, 30-А.

29 травня 2007року між ПАТ “Банк “Фінанси та кредит” та ТзОВ-фірмою “РВК” на забезпечення повернення кредитних ресурсів, наданих Товариству з обмеженою відповідальністю “Літа Холдинг” за Договором про відновлювальну кредитну лінію №0165-01-07 від 29.05.2007 р., був укладений Іпотечний договір №0201I/0507, посвідчений 29.05.2007 р. приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_9, та зареєстрований в реєстрі за №1606.

Директор ТзОВ-фірми «РВК»при підписанні вказаного Іпотечного договору діяв на виконання Протоколу зборів учасників ТзОВ-фірма «РВК»№01 від 07.05.2007р., про що зазначено безпосередньо в самому Іпотечному договорі.

Предмет іпотеки - майно ТзОВ-фірми «РВК»згідно протоколу зборів учасників ТзОВ-фірма «РВК»№01 від 07.05.2007р.

Виходячи з п.п. 3.4, 3.6 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "РВК" згода учасників товариства на укладення договорів на суму, що перевищує еквівалент 10000,00 дол. США є обов'язковою та відноситься до виключної компетенції Зборів Учасників Товариства.

Окрім того, п. 3.6 Статуту ТзОВ-фірми «РВК»чітко визначено, що директор підзвітний зборам Учасників і організовує виконання їх рішень. Директор не вправі приймати рішення, обов'язкові для Учасників Товариства. Директор діє від імені Товариства в межах, встановленими Установчими документами та чинним законодавством. Директор має право без довіреності виконувати дії від імені Товариства і вирішувати всі питання діяльності Товариства, за виключенням тих, що входять до компетенції зборів Учасників.

Директор при підписанні оскаржуваного Іпотечного договору виконував рішення зборів від 07.05.2007р., яке як виявилось насправді було підроблено, чим було вчинено злочин.

Постановою Рівненського міського суду від 10.08.11р. указані обставини підтверджені, встановлено факт вчинення злочину - підроблення підписів учасників товариства на протоколі №01 від 07.05.2007р., а особа, яка скоїла злочин, звільнена від кримінальної відповідальності у звязку із закінченням строків давності.

Відповідно до ст.35 ГПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Крім того, позивач вважає посилання відповідача 1 на те, що він не знав про наявні обмеження директора ТзОВ-фірми «РВК»безпідставними, оскільки: по перше, в преамбулі оскаржуваного Іпотечного договору чітко вказано, що директор ТзОВ-фірми «РВК»ОСОБА_5 діє саме на підставі протоколу №01 від 07.05.2007р.; по-друге, оригінал протоколу №01 від 07.05.2007р. був вилучений працівниками УБОЗ в Рівненській області безпосередньо в Банку, що підтверджується обвинувальним висновком по кримінальній справі №80/11-10, який наявний в матеріалах справи; по третє, юридичний аналіз на предмет можливості укладення оскаржуваного Іпотечного договору Банк здійснював силами свого юридичного відділу, тобто, на момент укладення іпотечного договору Банк знав про те, що повноваження директора ТзОВ-фірми «РВК»обмежені протоколом №01 від 07.05.2007р. загальних зборів учасників і директор, підписуючи оскаржуваний договір іпотеки, діяв саме на виконання цього протоколу.

Щодо додаткових договорів та актів перевірки наявності та стану предмету застави позивач вказує наступне. До матеріалів справи Банком долучено: додатковий договір №02011/0507-1 від 28.09.2007р., укладений між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»та ТзОВ-фірмою «РВК»; додатковий договір №02011/0507-2 від 27.08.2008р., укладений між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»та ТзОВ-фірмою «РВК»; акт перевірки наявності та схоронності предмета застави від 18.12.2007р.; акт перевірки наявності, схоронності і переоцінки предмета застави від 12.03.2008р.; акт перевірки наявності та стану предмета застави від 12.06.2008р. На думку позивача наведені документи були підписані знову ж таки на виконання протоколу №01 від 07.05.2007р. учасників загальних зборів, та не є належними доказами схвалення ТзОВ - фірмою «РВК»Іпотечного договору від 29.05.2007р., оскільки жодним чином не свідчать про прийняття ТзОВ-фірмою «РВК»Іпотечного договору до виконання.

Відповідно до п. 9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Жодних доказів в розумінні ст. 241 ЦК України та п. 9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" схвалення ТзОВ-фірмою «РВК»Іпотечного договору від 29.05.2007р. Банком не подано.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Визнання нікчемних правочинів недійсними, згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, не вимагається, так як відповідно до частини першої статті 216 цього Кодексу вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно до ч. 1 ст. 11 КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Відповідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними»нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Згідно п. 18 цієї ж Постанови перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України), правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Відтак, рішення загальних зборів, оформлених протоколом від 07.05.2007р., про надання зборами учасників ТзОВ-фірми «РВК»згоди на укладення директором Товариства оскаржуваного іпотечного договору та сам протокол є нікчемними в силу ст. 228 ЦК та ст. 11 КК України, оскільки був вчинений злочин, передбачений ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України, що підтверджується постановою Рівненського міського суду від 10.08.2011р.

Виходячи з наведеного, на думку позивача, директор ТзОВ-фірми «РВК»не мав ніяких повноважень на укладення оскаржуваного Іпотечного договору, оскільки підписував іпотечний договір на виконання п. 3.6 Статуту ТзОВ-фірми «РВК», де чітко визначено, що директор підзвітний зборам Учасників і організовує виконання їх рішень. І діяв директор, виключно виконуючи рішення зборів від 07.05.2007р., яке як виявилось насправді було підроблено.

На підставі вищевикладеного позивач просить задоволити позов в повному обсязі.

10.02.2012р. відповідач 1 через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги заперечив в повному обсязі, зокрема, зазначив, що відповідно до п.3.4 Статуту ТзОВ-фірми «РВК»до виключної компетенції зборів учасників належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 10000 доларів США або еквівалент в національній валюті України. Відповідно ж до п.3.6 Статуту позивача керівництво поточною діяльністю товариства здійснює директор. Директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства і вирішувати всі питання діяльності товариства, за виключенням тих, що входять до компетенції зборів учасників. Отже, Статут позивача не передбачає обмеження прав директора на укладення договорів, а тому директор позивача уклав спірний договір без порушення наданих йому повноважень. Факт не затвердження спірного договору зборами учасників позивача після укладення не може бути підставою для визнання договору недійсним. При цьому, відповідач 1 покликається на ч.3 п.40 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» та п.9.4 Розяснень Вищого господарського суду України від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з визнанням угод недійсними". Крім того, відповідач 1 вказує, що про факт підробки протоколу зборів учасників позивача йому стало відомо в 2011 році, що не може бути підставою для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки не усуває факту законності дій директора по укладенню оспорюваного договору. Також відповідач 1 зазначає, що спірний іпотечний договір схвалено та визнано ТзОВ-фірмою «РВК»укладенням додаткових договорів №0201I/0507-1 від 28.09.2007р. та №0201I/0507-2 від 27.08.2008р. до нього та актами перевірки наявності та схоронності предмета застави, підписаними директором ОСОБА_5 З врахуванням вищевикладеного відповідач 1 в задоволенні позову просить відмовити.

Відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Літа Холдинг" відзиву на позов не подав. В судове засідання 28.02.2012р. не зявився. В установленому порядку був повідомлений про час і місце розгляду справи. Явка в судове засідання обовязковою не визнавалась. Таким чином, суд вважає за можливе розглянути спір в даному судовому засіданні без участі відповідача 2 за наявними в матеріалах справи доказами згідно ст.75 ГПК України.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд встановив, що 29.05.2007 року між позивачем (Іпотекодавець) та відповідачем 1 (Іпотекодержатель) укладено Договір іпотеки, предметом якого є майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м.Рівне, по вул. У.Самчука, 30-А. (далі - предмет іпотеки)

Договором забезпечувалось повернення кредитних ресурсів, які були видані відповідачу 2 відповідачем 1 за договором відновлюваної кредитної лінії № 0165-01-07 від 29.05.2007 року на суму 4 200 000 грн.

В Договорі зазначено, що з боку позивача його підписано директором ОСОБА_5, якій діє на підставі Статуту та протоколу №1 від 07.05.2007 року, як майновий поручитель відповідача 2.

До матеріалів справи залучено протокол загальних зборів учасників позивача від 07.05.2007 року (т.1, а.с.80), в якому зазначено, що учасники позивача (4 особи) надали згоду на передачу предмету іпотеки в якості майнової поруки за зобовязаннями відповідача 2, які в нього виникли перед відповідачем 1.

05.01.2011 року слідчим слідчого відділу управління по боротьбі з організованою злочинністю в Рівненській області УМВС України в Рівненській області порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_7.

Кримінальну справу порушено по факту підробки протоколу №1 загальних зборів учасників ТОВ Фірма "РВК" від 07.05.2007 року (т.1, а.с.58-59).

В рамках кримінальної справи була проведена криміналістична експертиза, згідно до якої в зазначеному протоколі № 01 учасники ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не ставили свої підписи.

10.08.2011 року Рівненським міським судом прийнято постанову у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_10 за частиною 1 ст.358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів). В постанові зазначено, що ОСОБА_10, маючи умисел на підроблення документа з метою використання його іншою особою, підробила протокол № 01 Загальних зборів учасників ТОВ Фірми "РВК" від 07.05.2007 року, власноруч підробивши підписи від імені засновників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ОСОБА_8 звільнена від кримінальної відповідальності у звязку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих обставин (т.1, а.с.112).

Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що загальні збори учасників, які оформлені протоколом № 01 від 07.05.2007 року не відбувались і відповідно згоди на передачу майна в іпотеку не надавалось.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1, 2, 4 ст.202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 ст.627 ЦК України).

Частиною 7 ст.179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З наявного в матеріалах справи статуту позивача вбачається, що відповідно до п.3.4 останнього до виключної компетенції зборів учасників належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 10000 доларів США або еквівалент в національній валюті України.

Частиною 1 статі 62 Закону України "Про господарські товариства визначено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).

Частиною 4 цієї ж статті визначено, що дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Відповідно до п.3.6 статуту позивача керівництво поточною діяльністю товариства здійснює директор. Директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства і вирішувати всі питання діяльності товариства, за виключенням тих, що входять до компетенції зборів учасників.

Таким чином, п.3.4 Статуту товариства передбачено не укладення зборами учасників договорів, а лише їх затвердження, а тому право органу цього товариства на укладення іпотечного договору не обмежено, тобто такий орган (директор) уклав договір без порушення наданих йому повноважень. Факт не затвердження договору після укладення не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Аналогічна позиція викладена в ч.3 п.40 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та в п.9.4 розяснень Вищого господарського суду України від 12.03.1999 р. зі змінами та доповненнями "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнаннях угод недійсними".

Відтак, наявність чи відсутність погодження зборів учасників товариства не впливає на дійсність чи недійсність іпотечного договору.

Частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та Закону (ч.1 ст.92 ЦК України), директор позивача ТзОВ - фірми "РВК" уклав іпотечний договір № 0201I/0507 відповідно до установчих документів згідно з вимогами Закону.

Крім цього, спірний іпотечний договір схвалено та визнано ТзОВ - фірмою "РВК" укладенням додаткових договорів № 0201I/0507-1 від 28.09.2007р., № 0201I/0507-2 від 17.08.2008р. до нього та актами перевірки наявності та схоронності предмета застави,

підписаними директором позивача ОСОБА_5, що підтверджує дійсність угоди. Відповідно до п.9.2 розяснення Вищого господарського суду України від 12.03.1999р. зі змінами та доповненнями "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними" у такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що відповідач 1 був обізнаний про ту обставину, що фактично загальні збори учасників позивача не відбулися, оскільки постановою Рівненського міського суду від 10.08.2011 р. встановлено, що протокол зборів учасників ТзОВ - фірма "РВК" № 01 від 07.05.2007 р. є підробленим. Проте суд не може погодитись з такими твердженнями позивача з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, про факт підробки протоколу зборів учасників ТзОВ - фірма "РВК" стало відомо в 2011 році, що не може бути підставою для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки не усуває факту законності дій директора по укладенню зазначеного договору в 2007 році.

Постановою Рівненського міського суду також підтверджується, що відповідач 1 не міг знати про підробку протоколу, укладаючи іпотечний договір в 2007 році.

Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці (п.42 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів"). За таких обставин зазначені обмеження не мають юридичної сили.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що спірний іпотечний договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства і підстави для визнання його недійсним відсутні.

Оскільки відсутні підстави для визнання іпотечного договору недійсним, то відповідно відсутні підстави для визнання права власності на спірне майно.

Крім цього, слід також зазначити, що 29 грудня 2010 року Комунальним підприємством "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" зареєстровано за АТ "Банк "Фінанси та Кредит" право власності на майновий комплекс: гараж, літ."Д", склад № 120, літ."Е", зварювальний цех № 148, літ."Ж", склад № 148а, літ."3", та будівлю господарського блоку, літ."Б-2", що розташовані за адресою: м.Рівне, вул.У.Самчука, 30-А. Рішення про реєстрацію права власності оскаржувалось ТзОВ-фірма "РВК" в порядку адміністративного судочинства. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.01.2012 року залишено в силі постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року, якою відмовлено ТзОВ - фірмі "РВК" у задоволені позову до КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсним рішення від 29.12.2010 р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно за АТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За наведених обставин, враховуючи вищевикладене в сукупності, господарський суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним іпотечного договору №02011/0507 від 29.05.2007р. та про визнання права власності на майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. У.Самчука, 30-А, в складі:

- гараж, літ. “Д”, загальною площею 34,4 кв.м.;

- склад №120, літ. “Е”, загальною площею 99,6 кв.м.;

- зварювальний цех №148, літ. “Ж”, загальною площею 221,4 кв.м.;

- склад №148а, літ. “З”, загальною площею 50,6 кв.м.;

- будівля господарського блоку літ. “Б-2”, загальною площею 864,8 кв.м.

не обгрунтовані і не доведені, позов задоволенню не підлягає.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 46-49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "РВК" (33000, м.Рівне, вул.У.Самчука,30-А, код ЄДРПОУ 24174779) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Північно-Західне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та кредит" (33016, м.Рівне, вул.Відінська,41, код ЄДРПОУ 25894576) 12 792 грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги та 12 792 грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита за подання касаційної скарги.

Суддя І.Ю. Павлюк

Рішення підписане суддею "28" лютого 2012 р.