Ухвала суду № 21740761, 01.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" лютого 2012 р. м. КиївК-24274/10

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддівЛанченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Петренчука К.А.

відповідача Шилова А.К.

Генеральної прокуратури України Суходольського С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Чугуївської обєднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2010

у справі № 2а-36920/09/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Слобожанський»(правонаступник Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Агрокомбінат «Слобожанський»)

до 1. Чугуївської обєднаної державної податкової інспекції Харківської області,

2. Головного управління Державного казначейства України у Харківській області

про стягнення суми та визнання нечинним податкового повідомлення - рішення , -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2010, позов задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Чугуївської ОДПІ. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 1854151,00 грн. за квітень, травень, червень 2007 року та судові витрати у сумі 1703,40 грн.

Чугуївська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Посилаючись на п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, положення Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджених наказом ДПА України від 18.08.2005 № 350, зазначає, що однією з обовязкових підстав отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є підтвердження зустрічними документальними перевірками сплати сум податку до бюджету.

В судовому засіданні 01.02.2011 здійснена заміна позивача у справі - Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Агрокомбінат «Слобожанський»на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство «Агрокомбінат «Слобожанський»у звязку зі зміною найменування, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 30.01.2012.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, прокуратури, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Окрім того, що позивач є виробником сільськогосподарської продукції та проводить оподаткування за правилами п. 6.2.6 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», він також є платником ПДВ з операцій, оподаткування яких передбачено на загальних підставах - за ставкою 20%.

Довідками перевірок від 08.08.2007 № 855\160\00858148, від 31.08.2007 № 935\160\00858148, від 25.09.2007 № 1010\160\00858148 підтверджено заявлену суму бюджетного відшкодування позивачем за вказані вище періоди.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування та невідшкодування податку на додану вартість слугували висновки перевірки, викладені в акті від 12.06.2008 № 593/160/00858148, про порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7, п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у зайвому заявленні до бюджетного відшкодування у деклараціях за травень 2007 - липень 2007 року суми податку на додану вартість, сплата яких постачальниками товарів у ланцюгу постачання не підтверджені зустрічними перевірками у звязку з неможливістю їх проведення через відсутність певних контрагентів за юридичними адресами, визнання банкрутами або перебування у процедурі банкрутства, чи скасуванням державної реєстрації.

У касаційній скарзі податкова інспекція свою позицію також обґрунтовує відсутністю у позивача права на отримання бюджетного відшкодування у звязку з не підтвердженням факту сплати податку на додану вартість до бюджету.

Інших правових та фактичних підстав для невідшкодування позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не наведено.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо помилковості такої позиції податкового органу, оскільки останній не враховує, що порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобовязаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення відємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням відємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п.7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п.7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні відємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на отримання такого відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування відємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування на рахунок у банку в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобовязань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обовязку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Чугуївської обєднаної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

суддіЛ.В. Ланченко

О.М. Нечитайло