Постанова № 21737239, 09.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 лютого 2012 року 13:11 № 2а-18164/11/2670

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакра-Україна»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2011 року № 0001672330

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар с/з Юзина О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № б/н від 18.11.2011 р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 34/9/10-009 від 04.01.2012 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 09.02.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Пакра-Україна»звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2011 року № 0001672330.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.12.2011 р. було відкрито провадження у справі № 2а-18164/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 09.02.2012 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 29.11.2011 року № 0001672330;

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача послався на те, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість за червень 2011 р. на загальну суму 117019, 00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкове повідомленнярішення, винесене за наслідками даного Акта, є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник відповідача позов не визнав, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, та зазначив, що при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Пакра-Україна»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Арісто Авто»з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р., було встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, внаслідок чого позивачем було занижено податок на додану вартість за червень 2011 р. на загальну суму 117019, 00 грн.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зокрема зазначив, що в ході проведення перевірки контрагента позивача ПП «Арісто Авто»було встановлено, що свідоцтво платника ПДВ від 12.09.2005 р. № 36392419 анульовано 01.07.2011 р. у зв'язку з внесенням до ЄДР запису про відсутність підтвердження відомостей, податковий кредит ПП «Арісто Авто»формувався за рахунок проведення взаємовідносин з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, фінансово-господарська діяльність ПП «Арісто Авто»не здійснювалась, а фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Арісто Авто»та контрагентами відсутні та встановлено, що контрагенти-покупці використовували ПП «Арісто Авто»для здійснення діяльності спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з наданням вигоди третім особам. Також у ПП «Арісто Авто»встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) у підприємств-постачальників і підприємств-покупців за травень, червень 2011 року, в розумінні п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 Податкового Кодексу України, так крім того, звітності по податку на додану вартість ПП «Арісто Авто»за червень 2011 року не подавалось, відповідно до чого контрагентом позивача ПП «Арісто Авто» податкових зобовязань по правовідносинах із позивачем в червні 2011 р. не визначалося та до Державного бюджету не сплачувалося, внаслідок чого завдано шкоди Державному бюджету України при проведенні господарських відносин між позивачем та ПП «Арісто Авто».

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Пакра-Україна»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Арісто Авто»з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р.,

За наслідками даної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 15.11.2011 р. № 531/1-23-30-33295229, в якому встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість за червень 2011 р. на загальну суму 117019, 00 грн.

Не погоджуючись із висновками, встановленими в даному Акті перевірки, позивач 22.11.2011 року подав заперечення на Акт перевірки.

Зазначені заперечення на Акт перевірки не були розглянуті відповідачем, про що зазначається в листі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 24.11.2011 року № 19607/10/23-304.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 29.11.2011 року № 0001672330, яким позивачу донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 117020,00 грн., в т.ч. за основним платежем 117 019,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями -1,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим ДПІ у Голосіївському районі м. Києва податковим повідомленням-рішенням від 29.11.2011 року № 0001672330, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу»від 04.12.1990 р. №509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і повязані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно п.п.6, 7 зазначеного Порядку, за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, обєктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, зокрема встановлено в Акті перевірки та підтверджується допустимими доказами, між ТОВ «Пакра-Україна»(Замовником) та ПП «Арісто Авто»(Виконавцем) було укладено договір купівлі-продажу (Товару) від 18.01.2011 р. № 290111. Предметом даного договору визначено, що Постачальник зобов'язується поставити у встановлений строк Товари у власність Покупцю, ціни, кількість й асортимент яких вказані у накладних, а Покупець зобов'язується прийняти Товари і оплатити їх відповідно до Договору.

За наслідками зазначених правовідносин, позивачем до складу податкового кредиту в червні 2011 р. було віднесено суму ПДВ за податковими накладними, отриманими від контрагента ПП «Арісто Авто»в загальному розмірі ПДВ - 117020,00 грн.

Як також видно з наявних матеріалів справи, до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від ДПІ у Святошинському районі м. Києва надійшов Акт від 18.10.2011 р. № 314/13-50/33641076 документальної позапланової невиїзної перевірки контрагента позивача ПП «Арісто Авто»з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.05.2011 р. по 30.00.2011 р.

Згідно з даним Актом перевірки, ПП «Арісто Авто»обліковується в ДПІ у Святошинському районі м. Києва, стан «9»- направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Свідоцтво платника ПДВ від 12.09.2005 р. № 36392419 анульовано 01.07.2011 р. у зв'язку з внесенням до ЄДР запису про відсутність підтвердження відомостей.

Також, відповідно до вищезазначеного Акта, податковий кредит ПП «Арісто Авто»сформований за рахунок проведення взаємовідносин з підприємствами, які мають ознаки фіктивності.

Згідно висновків Акта ДПІ у Святошинському районі м. Києва, фінансово-господарська діяльність ПП «Арісто Авто»не здійснювалась. Фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Арісто Авто»та контрагентами відсутні та встановлено, що контрагенти-покупці використовували ПП «Арісто Авто»для здійснення діяльності спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з наданням вигоди третім особам.

Крім того, за результатами Акта від 18.10.2011 р. № 314/23-50/33641076 встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків між ПП «Арісто Авто»та контрагентами. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

За результатами ретельного аналізу АРМ «Бест-Звіт»та АІС «Співставлення»податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України»та отриманих матеріалів встановлено, що значна сума податкового кредиту ПП «Арісто Авто»за червень 2011 року сформована за рахунок проведення взаємовідносин з підприємством, яке має ознаки фіктивності.

У зв'язку з вищевикладеним, у ПП «Арісто Авто»встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) у підприємств-постачальників і підприємств-покупців за травень, червень 2011 року, в розумінні п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 Податкового Кодексу України.

Відповідно до вимог п.3 ст.5 та п.1 ст.7 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами».

Однак, як видно з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, контрагентом позивача ПП «Арісто Авто», при здійсненні його перевірки, не було надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Як було зазначено вище, в ході перевірки позивача та його контрагента, не підтверджено наявності поставок товарів (надання послуг) від підприємства-постачальника підприємству-покупцю, а отже такі дії здійснені без мети настання реальних наслідків.

Згідно п.185.1 ст.185 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно вимог п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Також, згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Зважаючи на викладені норми податкового законодавства, законодавцем передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, звітності по податку на додану вартість ПП «Арісто Авто»за червень 2011 року не подавалось, відповідно до чого контрагентом позивача ПП «Арісто Авто»податкових зобовязань по правовідносинах із позивачем в червні 2011 р. не визначалося та до Державного бюджету не сплачувалося.

Виходячи з вищенаведеного, контрагентом позивача здійснювалась діяльність, спрямована на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, оскільки, як було встановлено судом та не було заперечно позивачем, даним контрагентом податкові зобовязання по правовідносинах із позивачем в червні 2011 р. для сплати до державного бюджету не визначалися, та відповідно не сплачувалися.

Та крім того, свідоцтво платника ПДВ ПП «Арісто Авто»було анульовано наступного місяця (липень 2011 р.) після включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ 117 019,00 грн., у зв'язку з внесенням до ЄДР запису про відсутність підтвердження відомостей, та вказана сума ПДВ 117 019,00 грн. не була відображена контрагентом в податковій звітності за вказаний період (червень 2011 р.), що також свідчить про укладення ПП «Арісто Авто»господарських договорів без мети настання реальних наслідків та отримання прибутку, а з метою надання податкової вигоди третім особам.

Таким чином, до державного бюджету не поступили кошти з податку на додану вартість по господарських правовідносинах між позивачем та ПП «Арісто Авто»в сумі 117 019,00 грн., які в свою чергу були включені позивачем до складу податкового кредиту за червень 2011 р.

Згідно з п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів»від 08.10.2004 року №15, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів може бути вчинене як шляхом неподання документів, із їх обчисленням та сплатою до бюджетів чи, державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо), так і шляхом приховування об'єктів оподаткування, а також шляхом заниження об'єктів оподаткування та іншими способами.

Зважаючи на викладене, господарські операції між позивачем та ПП «Арісто Авто»об'єктивно призвели до порушення інтересів держави і суспільства в цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до пп.19 п.1 ст.2 «Бюджетного кодексу України»від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п.2 ст.9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування»№ 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача ТОВ «Пакра-Україна»руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Також, як було зазначено вище, чинним законодавством передбачена необхідність обовязкового підтвердження субєктами господарювання товарності здійснених операцій, суми ПДВ за якими включаються до складу податкового кредиту. Однак позивачем, як видно із матеріалів справи, не було допустимими доказами доведено суду такої товарності операцій із вказаним контрагентом.

Положення статі 17 Господарського кодексу України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як субєкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, натомість позивач не надав суду обґрунтованих пояснень та допустимих доказів в їх підтвердження, щодо протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, зважаючи на що, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 13.02.2012 р.