Постанова № 21737171, 02.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 лютого 2012 року 15:11 № 2а-14830/10/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача Пророченка В.В., Шумської О.В.,

від відповідача Горбаня І.І.,

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДІСІ»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 жовтня 2010 року № 0002282312/3, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДІСІ» (далі позивач, ТОВ «ВП «Компанія ДІСІ») з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2010 р. № 0002282312/3.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Пилипенко О.Є. від 21 жовтня 2010 року відкрито провадження у даній адміністративній справі.

У звязку з припиненням повноважень судді Пилипенко О.Є. ухвалою від 17 січня 2011 року справу прийнято до провадження суддею Патратій О.В. та призначено її до судового розгляду.

Згідно ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2011 року було зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 2а-332/10 за позовом ЗАТ «Фоззі і Ко»до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві».

Ухвалою суду від 04 січня 2012 року поновлено провадження у даній справі, у звязку з набранням чинності постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2010 у справі № 2а-332/10, якою визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття п. 2 Рішення Київської міської ради ІІ сесії VІ скликання від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте ДПІ у Печерському районі м. Києва з порушенням податкового законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Позивач стверджував, що є користувачем земельних ділянок, на яких розташовані нежитлові приміщення у багатоквартирних житлових будниках, що належать позивачу на праві приватної власності та які є обєктом справляння податку на землю. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», при розрахунку земельного податку позивачем застосовано ставку оподаткування у розмірі 1 %. В такий спосіб, на думку позивача, ним у повному обсязі та своєчасно сплачувався податок на землю відповідно до вимог Закону України «Про плату за землю».

Однак, органом державної податкової служби на підставі акту планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 09.03.2010 р. № 668/23-222-31350429 безпідставно застосовано ставки земельного податку згідно рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944, внаслідок чого ДПІ у Печерському районі міста Києва прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу була визначена сума податкового зобовязання в розмірі 23731,25 грн., в тому числі 15821,01 грн. за основним платежем та 7910,51 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні повністю, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим і прийнятим з дотриманням вимог чинного податкового законодавства.

Відповідач вважає, що ТОВ «ВП «Компанія ДІСІ», розраховуючи земельний податок, помилково застосувало передбачену Законом України «Про плату за землю»ставку оподаткування у розмірі 1 %, оскільки ним право власності на земельні ділянки, які є обєктом оподаткування не оформлене.

На думку відповідача, розраховуючи земельний податок, позивач мав керуватися пунктом 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлено розмір плати за земельні ділянки, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством прядку не оформлено.

З цих підстав, відповідачем під час проведення планової виїзної перевірки за період з 01.10.2006 р. по 30.09.2009 р. встановлено заниження суми податкового зобовязання з податку на землю за період з 01.04.2009 р. по 30.09.2009 р. на загальну суму 15863,23 грн.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що податкове повідомлення-рішення від 18.10.2010 р. № 0002282312/3 прийняте правомірно та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДІСІ»(код ЄДРПОУ 31350429) зареєстроване як юридична особа 23.02.2001 року, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій від 26.02.2008 р.; перебуває на обліку як платник податків у ДПІ в Дніпровському районі м. Києва, а також звітує і сплачує до ДПІ у Печерському районі м. Києва земельний податок за земельні ділянки, розташовані в м. Києві по вул. Січневого повстання, 16, 18/29.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва було проведену планову виїзну перевірку ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДІСІ»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, за результатами якої складено Акт № 668/23-222-31350429 від 09 березня 2010 року (далі Акт, Акт перевірки).

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем п. 1, п. 2 ст. 116, ст. 125, п. 1 і п. 3 ст. 126 розділу ІV глави 19 Земельного кодексу України, а також пункт 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», що призвело до заниження податкового зобовязання по земельному податку за період з 01.04.2009р. по 30.06.2009р. на загальну суму 23768,93 грн., в тому числі по Печерському району м. Києва на суму 15863,23 грн.

За результатами перевірки 19 березня 2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002282312/0, яким позивачеві було визначено суму податкового зобовязання в розмірі 23794,85 грн., в тому числі 15863,23 грн. за основним платежем та 7391,62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане рішення було оскаржене ТОВ «ВП «Компанія ДІСІ» в адміністративному порядку.

На підставі рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 25.05.2010 р. № 28351/10/25-011, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги ТОВ «ВП «Компанія ДІСІ», позивачеві було надіслано податкове повідомлення-рішення від 18 жовтня 2010 року № 0002282312/1, яким було визначено суму податкового зобовязання в розмірі 23794,85 грн., в тому числі 15863,23 грн. за основним платежем та 7391,62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві від 27 липня 2010 року № 3812/10/25-214, прийнятим за результатами розгляду повторної скарги, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 19.03.2010 р. № 0002282312/0 та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 04.06.2010 р. № 0002282312/1 були скасовані в частині визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на землю в розмірі 42,22 грн. та 21,11 грн. - штрафних (фінансових) санкції, в іншій частині рішення залишені без змін.

З огляду на зазначене, відповідач надіслав ТОВ «ВП «Компанія ДІСІ»податкове повідомлення рішення № 0002282312/2 від 04 серпня 2010 року, яким було визначено позивачу суму податкового зобовязання у зменшеному розмірі 23731,25 грн., з яких 15821,01 грн. за основним платежем та 7910,51 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з наведеним рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві 04 серпня 2010 року, позивач подав до Державної податкової адміністрації України повторну скаргу за вих. № 10/201.

01 жовтня 2010 року Державна податкова адміністрація України прийняла рішення про результати розгляду повторної скарги № 10171/6/25-0215, яким було повністю відмовлено у задоволені повторної скарги, на підставі чого ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.10.2010 р. № 0002282312/3, яким позивачеві визначено суму податкового зобовязання за платежем «земельний податок з юридичних осіб»в розмірі 23731,25 грн., в тому числі 15821,01 грн. за основним платежем та 7910,51 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зміст виявленого порушення полягає у тому, що за земельні ділянки, які знаходяться у користуванні позивача і розміщені в м. Києві за адресою: вул. Січневого повстання, 16-18/29, позивачем у період з 01.04.2009 р. по 30.09.2009 р. помилково нараховувався і сплачувався земельний податок за ставкою 1 відсоток від грошової оцінки землі, а не 3 відсотки, як вважає відповідач згідно з п. 2 Рішення Київради №944/944, чим занижено зобов'язання із земельного податку на суму 15863,23 грн.

Відтак, спірним питанням у даній справі є питання про розмір ставки для визначення земельного податку, що підлягав сплаті позивачем: - або законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (згідно ст. 7 Закону України «Про плату за землю»), - або 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (на підставі п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944).

Судом встановлено, що Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2010 року у справі № 2а-332/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2011 року, визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття п. 2 Рішення Київської міської ради ІІ сесії VІ скликання від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві».

Згідно з ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно із ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, а згідно із п. «в»ч. 1 ст. 96 цього ж Кодексу землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно із п. 8 ч. 1 ст. 14 чинного на той час Закону України «Про систему оподаткування»від 25 червня 1991 року №1251-XII.

Згідно частини 2 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування»загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Пунктом 35 ст. 26 Закону України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальним законом, який на час виникнення спірних правовідносин визначав розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку був Закон України від 3 липня 1992 року №2535-ХІІ «Про плату за землю»(далі Закон № 2535-ХІІ).

У відповідності до статті 4 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

З системного аналізу п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин), частин першої та другої ст. 2, частини другої ст. 4 Закону № 2535-ХІІ вбачається, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю».

Водночас, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку відповідно до змісту частини пятої ст. 7 Закону № 2535-ХІІ належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом № 2535-ХІІ.

Правові засади оплати за використання землі встановлені Законом № 2535-ХІІ, частиною першою та другою статті 2 якого визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Обєктом плати за землю відповідно до ст. 5 Закону № 2535-ХІІ є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до ст. 13 Закону № 2535-ХІІ, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 7 Закону № 2535-ХІІ передбачено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Згідно зі ст. 14 Закону №2535-ХІІ платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

З аналізу статті 21 Закону України «Про оренду землі»вбачається, що законною підставою для сплати орендної плати є наявність такої умови, як укладений і зареєстрований у встановленому законом порядку договір оренди, а землекористувачі, з якими не укладено договір оренди, сплачують земельний податок на підставі даних державного земельного кадастру, як це передбачено ст. 7 Закону №2535-ХІІ.

Судом встановлено, що позивач не укладав з Київською міською радою договору оренди земельних ділянок, які є обєктом плати за землю, що свідчить про відсутність підстав для сплати орендної плати.

З огляду на викладене суд вважає, що єдиною формою сплати за користування земельними ділянками для позивача є земельний податок.

При цьому, суд звертає увагу, що Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»взагалі не розмежовано, що саме повинно сплачуватися «за земельні ділянки…, які використовуються суб'єктами господарської діяльності»орендна плата чи земельний податок.

Отже, до правовідносин з оплати землекористування має застосовуватися спеціальний закон, яким є Закон України «Про плату за землю», в якому чітко визначені форми і розміри плати, а також встановлені обмеження щодо можливості їх зміни.

Відповідно до положень ст. 63 Закону України від 26.12.2008 р. № 835-VI «Про Державний бюджет на 2009 рік»по сільськогосподарських угіддях та землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на 1 січня 2009 року, застосовуються ставки земельного податку, встановлені статтею 6 та частиною першою статті 7 №2535-ХІІ.

Частиною другою статті 4 Закону №2535-ХІІ визначено, що ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Зміна земельного податку може бути реалізована виключно у вигляді відповідних змін до Закону №2535-ХІІ, до того ж із дотриманням відповідного проміжку часу - до початку бюджетного року.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю», суд приходить до висновку, що п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлюються вищі ставки земельного податку, ніж ті, які встановлені Законом України «Про плату за землю»не відповідає частинам першій та другій ст. 2, частині другій ст. 4, частині першій ст. 7 Закону України «Про плату за землю», п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування».

Тому, при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні ними земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), відповідно до ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України застосуванню підлягає частина перша ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Крім того, в ході розгляду даної справи судом встановлено, що пункт 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», на підставі якого податковим органом здійснювалось донарахування позивачу земельного податку, визнано незаконним та нечинним з моменту його прийняття постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2010 по справі № 2а-332/10, яка залишена без змін відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.09.2011, а відтак постанова районного суду набрала законної сили відповідно до вимог чинного процесуального законодавства. Копії зазначених судових рішень залучені до матеріалів справи.

Зокрема, у вказаній постанові суди дійшли висновку, що у випадку, коли субєктами господарювання договорів оренди земельних ділянок з Київрадою не укладалося, тому відсутні підстави для сплати орендної плати, та єдиною формою плати за користування земельними ділянками є земельний податок, ставка якого встановлена статтею 7 Закону України «Про плату за землю»і становить один відсоток від грошової оцінки земельної ділянки.

В контексті наведеного суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Виходячи з вищенаведеного, пункт 2 Рішення Київради від 25.12.2008 № 944/944, на підставі якого податковим органом здійснювалось донарахування позивачу податкових зобовязань та яке визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття, не створює будь-яких правових наслідків з моменту прийняття та не може бути підставою для збільшення у 3 рази розміру плати за землю, тобто для покладання на позивача додаткового, не передбаченого законодавством податкового обовязку.

Судом встановлено, що позивач сплатив земельний податок за ставкою, встановленою частиною першою ст. 7 Закону України «Про плату за землю»у повному обсязі, відтак підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18 жовтня 2010 року № 0002282312/3 у відповідача були відсутні, оскільки п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»визнано незаконним та нечинним з моменту його прийняття.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладені обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки орган державної податкової служби не довів законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 18 жовтня 2010 року № 0002282312/3.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ДіСі»судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 09 лютого 2012 року.