Постанова № 21736795, 31.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 січня 2012 року 10:17 № 2а-16024/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б. при секретарі судового засідання Паньків В. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Мостобуд"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції м.Києві по роботі з великими платниками податків

провизнання дії протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

від позивача: Горбовий Володимир Анатолійович

від відповідача: Морозов Олександр Григорович

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Мостобуд»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 жовтня 2011 р. №0001774230 Спеціалізованої державної податкової інспекції м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене Спеціалізованою державною податковою інспекції м. Києві по роботі з великими платниками податків із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Представник Позивача наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент здійснення правовідносин та укладення угод, які були кваліфіковані відповідачем, як нікчемні.

Відповідач наполягає на відмовлені в задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Спеціалізованої державної податкової інспекції м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»(надалі по тексту Позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Шанхай»за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.

За результатами перевірки складено акт від 13.10.2011 р. за № 900/42-30/01386326 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 3195 530 грн., у тому числі за квітень 2010 року в сумі 2666 667,00 грн., за травень 2010 року в сумі 16081,00 грн., за липень 2010 року в сумі 464 487,00 грн., за серпень 2010 року в сумі 48 295,00 грн.

Не погоджуючись з висновком Акту перевірки Позивачем подано заперечення до Акту перевірки до Спеціалізованої державної податкової інспекції м. Києві по роботі з великими платниками податків.

На підставі даного акту перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією м. Києві по роботі з великими платниками податків було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001774230 від 28.10.2011 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у сумі 4 793 225,00 грн. з них за основним платежем 3195 530,00 грн. податок на додану вартість та нараховані штрафні санкції у розмірі 1597 765,00 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Мостозагін № 12 ПАТ «Мостобуд»(Покупець) та Приватним підприємством «Шанхай»(Постачальник) укладено договір поставки №22 від 01.04.2010 р. (надалі по тексту Договір №22).

Згідно з п.1.1 Договору №22 Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі, будівельні матеріали, іменовані в подальшому за текстом "Продукція" (номенклатура, кількість та вартість), яка вказана в Специфікації (Специфікаціях), які оформлюються у вигляді додатків до цього Договору та є його невід'ємною частиною.

У відповідності до р. 3 вищезазначеного Договору Ціна Продукції є договірною ціною між Постачальником та Покупцем та вказується в Специфікації (Специфікаціях), які є невід'ємною частиною даного Договору (п. 3.1 Договору №22). Ціна може бути змінена за письмовим погодженням сторін до моменту відвантаження (передачі) Продукції, вказаної у Специфікації (п. 3.2 Договору №22).

Матеріалах справи міститься Специфікація №1 від 01.04.2010 р., згідно найменування продукції (труба 1420х20 мм) на суму 4000000,00 грн. без ПДВ.

Зобовязання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Актами приймання-передачі, податковими накладними, видатковими накладними (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Крім того, в матеріалах містяться докази надання транспортних послуг: Акти прийому передачі виконаних робіт, видаткові накладні.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції.

3. Встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Судом залучено до матеріалів справи: копії видаткових накладних; копії податкових накладних; копії Договору, копії акту прийому передачі про продаж придбаного товару, податкові накладні, довіреності, вантажні декларації, видаткові накладні, докази надання транспортних послуг.

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

З заперечень, які подані відповідачем та наявної в матеріалах справи копії акту перевірки, судом встановлено, що під час проведення перевірки податковим органом предметом дослідження перевіряючих були лише декларації з податку на додану вартість з розшифровками податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагента та дані «АІС співставлення ПЗ та ПК», при цьому будь-яких відомостей, в тому числі і податкових накладних на підставі яких позивачем у перевіряємому періоді віднесено суми до податкового кредиту, податковим органом при здійсненні перевірки не витребовувалось.

В матеріалах справи містяться докази виконання сторонами умов договору в повному обсязі.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеного договору з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину.

Поруч з тим, протоколи допиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, згідно з положеннями ст.323 Кримінально-процесуального кодексу України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому, згідно ст.76 КАС України, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім повязаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на винесення вироків посадовим особам підприємств, порушення кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Матеріали справи містять акти приймання-передачі, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, Договір, акти прийому передачі, докази надання транспортних послуг, які підтверджують фактичне виконання робіт, передбачених договорами.

В матеріалах справи містяться докази виконання сторонами умов договору в повному обсязі.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на несплату підприємством податків та на винесення вироків посадовим особам підприємств, порушення кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення від 28 жовтня 2011 р. №0001774230, а отже вимоги Позивача є обґрунтованими.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 01.11.2011 р. по справі за №К0000/9991/8783/11, від 02.062011 р. № В/9991/1186/11, К/9991/2957/11.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 жовтня 2011 р. №0001774230 Спеціалізованої державної податкової інспекції м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук