Постанова № 21736537, 16.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 січня 2012 року № 2а-14305/11/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпромстач"

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авант-К"

простягнення заборгованості у розмірі 231 249,88 грн. На підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом розглянуто справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва (далі по тексту - позивач) звернулась з до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач» (далі по тексту відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-К» (далі по тексту відповідач-2), в якій просить суд застосувати наслідки визнання правочинів недійсними, передбачені статті 228 ЦК України; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач» на користь держави суму в розмірі 213249,88 грн. та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-К»на користь держави суму в розмірі 213249, 88 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 10 жовтня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-14305/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 01 листопада 2011 року.

Судові засідання неодноразово відкладались у звязку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі та неявкою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-К».

У судовому засіданні 19 грудня 2011 року представник позивача просив суд задовольнити позов в повному обсязі, в обгрунтування вимог зазначив, що перевіркою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач» встановлено наявність договірних відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Авант-К», які мають статус «недійсних»та діяльність підпадає під ознаки фіктивної діяльності субєкта господарювання, передбачених статтею 55-1 Господарського кодексу України.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач» у судовому засіданні 19 грудня 2011 року позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Мотивуючи заперечення зазначив, що досудове слідство у кримінальній справі № 69-110, порушеній за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України по обвинуваченню директора та головного бухгалтера ТОВ «Караван НАНТС Україна»- ОСОБА_1 та відносно великого кола осіб за фактом пособництва директору, ще не закінчено. Достовірність всіх зібраних фактичних даних, які встановлюються під час досудового слідства в кінцевому результаті оцінюється рішенням суду, яке набрало законної сили в сукупності з іншими обставинами справи.

Крім цього, представник відповідача-1 стверджує, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач» не знало та не могло знати про неможливість виконання відповідачем-2 взятих по договору зобовязань.

Представник відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-К» у судові засіданні не зявився, заперечень проти позову не надав, клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника не подавав, хоча про дату, час та місце судових засідань був повідомлений належним чином.

Враховуючи неявку представників відповідача-2 у судове засідання та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд вирішив розглянути адміністративну справу № 2а-14305/11/2670 в порядку письмового провадження, оскільки частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач» (ідентифікаційний код 37118701) зареєстровано Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією від 12 травня 2010 року за № 10681020000026005, та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Голосіївському районі міста Києва з 13 травня 2010 року за № 176173.

Представник позивача зазначає, що на підставі наказу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 12 липня 2011 року № 1982, та на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України Осипчука С.В. від 17 червня 2011 року, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач»з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Хелдіг», ТОВ «Директорія», ТОВ «Авант-К», ТОВ «Торг-М», ТОВ «Хортком», ТОВ «Укрінжпроект», ТОВ «Укрінженерія», ТОВ «Торгстрім плюс», ПП «Біг Кепітал», ТОВ «Імідж-Текс», ТОВ «Гарант-Техноресурс», ТОВ «Елітсервіс-2008», ТОВ «Інформконсалт плюс», ТОВ «Аквілон-2009», ТОВ «Стрімторг плюс», ТОВ «Топ Дизайнер», ТОВ «Інтехфлот», ТОВ «Укррекламасервіс», ТОВ «Зодчих Буд», ПП «Центр правової допомоги «Оберіг», ТОВ «Правтранс»з моменту реєстрації по 01 січня 2011 року.

За результатами перевірки було складено Акт від 17 серпня 2011 року № 392/1-23-70-37118701 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з вище перерахованими підприємствами, за період з моменту реєстрації по 01 січня 2011 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

Перевіркою встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авант-К» укладено договір купівлі продажу, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Авант-К»зобовязується поставити та передати у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач» товар, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач» зобовязується прийняти та оплатити товар.

Представник позивача стверджує, що угода, укладена між відповідачем-1 та відповідачем-2 була укладена без наміру створення цивільно-правових наслідків лише з метою отримання преференції у вигляді права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету та мала безтоварний характер.

Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

На виконання умов договору купівлі-продажу Товариством з обмеженою відповідальністю «Авант-К» було поставлено товар, на що виписані податкові накладні від 01 вересня 2010 року №№ 050109, 060109, 070109 на загальну сум 213249, 09 грн., копії яких містяться в матеріалах справи. Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач»до складу податкового кредиту у вересні 2010 року на суму 35541,65 грн., відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним податкової декларації з ПДВ за відповідний період.

Фактичне виконання умов договору ґрунтується на видаткових накладних від 01 вересня 2011 року №№ 0109/6,0109/7,0109/10 на загальну суму 213249, 09 грн.

Оплата по договору купівлі продажу від 01 вересня 2010 року була проведена Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач» на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-К» в сумі 213249,88 грн., в т.ч. ПДВ 35541,65 грн.

Представником відповідача-1 на підтвердження товарності проведеної операції надано копію договору купівлі-продажу № 01/08-1 від 01 серпня 2010 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерпромпостач»та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП»ТР ЛОК» та копії видаткових накладних виданих протягом вересня грудня 2010 року на отримання представником Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП»ТР ЛОК» товару за довіреністю згідно накладних № РН-0000025 від 01 вересня 2010 року на суму 36653,9 грн., № РН-0000026 від 01 вересня 2010 року на суму 6927,37 грн., РН-0000027 від 01 вересня 2010 року на суму 13610,57 грн., РН-0000028 від 01 вересня 2010 року на суму 4418,22 грн., РН-0000029 від 01 вересня 2010 року на суму 9658,73 грн., РН-0000030 від 01 вересня 2010 року на суму 5489,29 грн., РН-0000031 від 01 вересня 2010 року на суму 9226,69 грн., РН-0000033 від 01 вересня 2010 року на суму 7657,78 грн., РН-0000038 від 09 вересня 2010 року на суму 252,06 грн., РН-0000040 від 13 вересня 2010 року на суму 5467,58 грн., РН-0000041 від 14 вересня 2010 року на суму 26142,58 грн., РН-0000042 від 23 вересня 2010 року на суму 25521,65 грн., РН-0000044 від 27 вересня 2010 року на суму 5661,88 грн., РН-0000045 від 27 вересня 2010 року на суму 10868,46 грн., РН-0000049 від 01 жовтня 2010 року на суму 92192,96 грн., РН-0000051 від 01 жовтня 2010 року на суму 4619,65 грн., РН-0000053 від 01 жовтня 2010 року на суму 6008,77 грн., РН-0000055 від 01 жовтня 2010 року на суму 38000,75 грн., РН-0000056 від 01 жовтня 2010 року на суму 19496,59 грн., РН-0000057 від 11 жовтня 2010 року на суму 76172,46 грн., РН-0000062 від 25 жовтня 2010 року на суму 14071,80 грн., РН-0000063 від 25 жовтня 2010 року на суму 3573,23 грн., РН-0000064 від 27 жовтня 2010 року на суму 2177,56 грн., РН-0000066 від 28 жовтня 2010 року на суму 13948,72 грн., РН-0000069 від 01 листопада 2010 року на суму 11991,82 грн., РН-0000070 від 01 листопада 2010 року на суму 980,34 грн., РН-0000071 від 01 листопада 2010 року на суму 48392,20 грн., РН-0000073 від 01 листопада 2010 року на суму 3528,94 грн., РН-0000086 від 01 листопада 2010 року на суму 6656,53 грн., РН-0000087 від 08 листопада 2010 року на суму 7412,62 грн., РН-0000089 від 01 листопада 2010 року на суму 18605,64 грн., РН-0000088 від 15 листопада 2010 року на суму 3930,19 грн., РН-0000083 від 22 листопада 2010 року на суму 13667,34 грн., РН-0000090 від 22 листопада 2010 року на суму 11235,94 грн., РН-0000091 від 01 грудня 2010 року на суму 1851,34 грн., РН-0000092 від 01 грудня 2010 року на суму 11707,55 грн., РН-0000094 від 01 грудня 2010 року на суму 4321,28 грн., РН-0000097 від 01 грудня 2010 року на суму 1483,74 грн., РН-0000098 від 01 грудня 2010 року на суму 9215,66 грн., РН-0000100 від 01 грудня 2010 року на суму 73591,30 грн., РН-0000101 від 20 грудня 2010 року на суму 8084,83 грн., РН-0000103 від 20 грудня 2010 року на суму 6181,18 грн.

Установлення даного факту може бути підставою для віднесення таких угод до нікчемних, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, визнання яких у судовому порядку недійсними не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 № 509-XII, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 09 лютого 2010 року у справі № 21-1547во09 за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до Приватної фірми “Росток” та Приватної виробничо-комерційної фірми “Дімон і Ко” про визнання недійсними господарських зобовязань та стягнення в доход держави всього одержанного, в якій вказано, що при розгляді справ про застосування наслідків нікчемного правочину зясуванню судом підлягає посилання ДПІ на обґрунтування вимоги про визнання угод між відповідачами фіктивними на їх безтоварний характер, тобто укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Представник позивача стверджує, що діяльність ТОВ «Авант-К» підпадає під ознаки фіктивної діяльності субєкта господарювання, передбачених статтею 55-1 Господарського кодексу України з огляду на постанову старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПАУ від 17 червня 2011 року про проведення документальної перевірки в межах кримінальної справи № 69-110 по обвинуваченню директора та головного бухгалтера ТОВ «Караван НАНТС Україна» за фактом умисного ухилення від сплати податків, за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України (копія постанови міститься в матеріалах справи).

Постановою встановлено, що вищевказана група осіб без справжнього наміру здійснювали діяльність, повязану з виробництвом та продажем ТМЦ, виконанням робіт або наданням послуг, в порушення встановленого чинним законодавством України порядку здійснення підприємницької діяльності, створили та придбали ряд субєктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), зареєстрованих на підставних осіб. Серед таких підприємств були і вищезгадане Товариство з обмеженою відповідальністю «Авант-К».

Згідно з частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд доходить висновків, що згідно з вищенаведеною нормою процесуального права, доказом вчинення злочину може бути лише документ передбачений Кримінально процесуальним кодексом України, зокрема, постанова слідчого (прокурора) або вирок суду, якими, у визначеному Законом порядку, встановлюється можлива або доведена участь особи у вчиненні злочину.

Проте, позивачем не надано жодних доказів існування судового рішення, прийнятого відносно діяльності, здійснюваної відповідачем-2 або вироку на підтвердження участі відповідачів у вчиненні злочину.

При цьому, позивач посилається на створення відповідача без мети зайняття підприємницькою діяльністю з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, що є злочином, передбаченим статтею 205 Кримінального кодексу України; участі відповідача в проведенні фінансових операцій, направлених на легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, що є злочином, передбаченим статтею 209 КК України; участі відповідача в ухиленні від сплати податків, що є злочином, передбаченим статтею 212 КК України.

З такими доводами представника позивача суд також не погоджується та зазначає, що відповідно до підпункту 3.1.1 пункт 3.1 стаття 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі по тексту Закон №168/97-ВР) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів, робіт та надання послуг.

У зв'язку з тим, спірні правовідносини, що є предметом розгляду по справі, виникли до набрання чинності Податкового кодексу України (01.01.2011 року), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31 грудня 2010 року.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону 168/97-ВР, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної , що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту .

Згідно до частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-IV (далі по тексту Закон № 996-IV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова , статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до частини 2 цієї статті, первинні документи повинні мати, зокрема, такий обовязків реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обовязкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження здійснення господарської операції.

Обовязковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу.

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

У разі підписання первинного документу не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому, відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за N 233/2037 (далі по тексту Порядок № 165), для надання юридичної сили податковій накладній, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

За змістом пунктами 5 та 18 цього Порядку, податкова накладна, видана/підписана не уповноваженою особою, є недійсною.

Таким чином підпис посадової особи на податкових накладних є обовязковою передумовою для формування податкової звітності.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, що, в свою чергу вказує на відсутність обовязку визнавати такі угоди недійсними в судовому порядку.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва не доведено укладення угоди між відповідачами без наміру створення цивільно-правових наслідків лише з метою отримання преференції у вигляді права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету та мала безтоварний характер, а тому з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Державній податковій інспекції у Голосіївському районі міста Києва відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Шарпакова В.В.