Постанова № 21736199, 31.01.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2012 р. № 2-а- 16747/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.

при секретарі судового засідання - Басовій Н.М.

за участю представників сторін:

позивача - Ульяніна А.С.

відповідача - Марадіної Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Приватного малого підприємства фірма "Ірбіс"

до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне мале підприємство фірма "Ірбіс", звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, в якому просить суд визнати недійсним податкове повідомлення - рішення відповідача № 0000301504/0 від 05.05.2010р.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд позов задовольнити, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що ПМПФ «Ірбіс» мала право на отримання податкового кредиту, так як протягом фінансово-господарської діяльності від підприємства ТОВ «Тенеріко» отримувались наступні документи: рахунок фактура № 1421 від 04.08.09р., рахунок фактура № 1841 від 01.09.09р., рахунок фактура № 2014 від 07.09.09р., рахунок фактура № 2102 від 08.09.09р. Крім того, на виконання зазначених угод ПМПФ «Ірбіс» отримувало від ТОВ «Тенеріко» податкові накладні: № 040807 від 04.08.09р., № 010906 від 01.09.09р., № 070904 від 07.08.09р., № 080902 від 08.09.09р., які відповідали всім вимогам Закону України «Про податок на додану вартість». Таким чином, позивач має право відповідно до п. п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» віднести сплачені за даними угодами суми до валових затрат та суми сплаченого податку до податкового кредиту, оскільки придбані товари використовувались в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності.

Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення таким, що прийняте згідно до вимог чинного податкового законодавства, оскільки позивач, в порушення пп. 7.5.1., п. 7.5, п.п. 7.4.5. п.7.4, п.п. 7.2.1. п.7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями, Приватним малим підприємством Фірма «Ірбіс» завищено податковий кредит з податку на додану вартість за 3 квартал 2009 на суму 10046,00 грн., в т.ч. за серпень 2009 - на суму 3969 грн., за вересень 2009р. - на суму 6077 грн. За таких обставин відповідач ДПІ у Московському районі м. Харкова, вважає, що позовні вимоги позивача є недоведеними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.03.2010 року ДПІ у Московському районі м. Харкова проведено документальну невиїзну перевірку Приватного малого підприємства фірми "Ірбіс" з питання встановлення причин розбіжності даних, що містяться у поданій податковій декларації з ПДВ та Додатку 5 до неї, виявлених за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за період серпень- вересень 2009 р. по взаємовідносинам з ТОВ „Тенеріко ", код ЄДРПОУ 36128661. Документальну невиїзну перевірку проведено на підставі п.1 ст. 11 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ,зі змінами та доповненнями.

За результатами перевірки складений акт № 1521/15-407/21252148 від 22.03.2010 року. Зазначеною перевіркою встановлені порушення пп. 7.5.1., п. 7.5, п.п. 7.4.5. п.7.4, п.п. 7.2.1. п.7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит по ПДВ за 3 квартал 2009 року на суму 10046,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Московському районі м. Харкова було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000301504/0 від 05 травня 2010 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.п. 4.1.4. ст. 4 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами", із змінами і доповненнями, Приватним малим підприємством фірма "Ірбіс" у встановлений законодавством термін - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, було подано декларацію з ПДВ за 3 квартал 2009р. (№116811 від 19.10.2009).

У відповідності до наказу ДПА України від 30.05.1997р. №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», із змінами і доповненнями, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.07.1997р. №250/2054, Приватним малим підприємством фірма "Ірбіс" надано додаток 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» (далі за текстом -Додаток 5) ( дата реєстрації в ДПІ 19.10.2009).

За даними Декларації з податку на додану вартість за 3 квартал 2009 податковий кредит складає 13105,00 грн.

При проведенні перевірки з питання встановлення причин розбіжності даних, що містяться у поданій податковій декларації з ПДВ та Додатка 5 до неї, виявлених за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за серпень, вересень 2009р. по взаємовідносинах з ТОВ „Тенеріко", код ЄДРПОУ 36128661, встановлено, що у розілі II „Податковий кредит" задекларовано податковий кредит у сумі 10046,09 грн. по контрагенту з і.п.н. 361286612368 з періодом виписки податкових накладних - 08.2009р; 09.2009р.

Згідно даних бази АІС „Податки" встановлено, що ТОВ „Тенеріко" код ЄДРПОУ 36128661 (і.п.н. 361286612368), як платника ПДВ анульовано 11.08.2009, про що складено відповідний акт за № 266.

Листом від 26.02.2010р. №7352/7/16106 Ленінська Міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську повідомила, що на підставі підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями, реєстрація платника податку на додану вартість ТОВ «Тенеріко» (код 36128661) Ленінською МДПІ у м.Луганську анульована 11.08.2009р. Інформація про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Тенеріко» (код 36128661) міститься на офіційному сайті ДПА України.

Згідно даних бази автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що ТОВ Тенеріко" код ЄДРПОУ 36128661 надано до Ленінської МДПІ м. Луганськ податкову декларацію за серпень 2009 (№83093 від 21.09.2009) та додаток 5 до неї, згідно якого у розд.1 „Податкові зобов'язання" відсутній контрагент з і.п.н. 212521420346 (Приватне мале підприємство фірма "Ірбіс").

У звязку з цим ПМПФ «Ірбіс» безпідставно віднесено до податкового кредиту податкові накладні, отримані від вказаних контрагентів у періоді, що перевірявся.

Згідно п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року 168/97-ВР, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Суд зазначає, що відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року 168/97-ВР, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Суд також вважає за необхідним зазначити, що відповідно до підпункту 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Судом встановлено, що згідно укладених угод з ТОВ «Тенеріко» підприємство позивача отримувало будівельні матеріали, згідно рахунків фактур: № 1421 від 04.08.09р., № 1841 від 01.09.09р., № 2014 від 07.09.09р., № 2102 від 08.09.09р. (а.с. 23-26). На виконання зазначених угод ТОВ «Тенеріко» виписані до ПМПФ «Ірбіс» наступні податкові накладні: № 040807 від 04.08.09р., № 010906 від 01.09.09р., № 070904 від 07.08.09р., № 080902 від 08.09.09р. (а.с. 14-17).

На виконання укладених угод отриманий від ТОВ «Тенеріко» товар оприбутковувався, згідно накладних: № 070904 від 07.09.2009 року; № 040807 від 04.08.2009 року; № 1841 від 01.09.2009 року; № 080902 від 08.09.2009 року (а.с. 19-22).

На підтвердження оплати за придбаний товар позивачем надані копії банківських виписок з особового рахунку, що містяться в матеріалах справи (а.с. 27-28).

Підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року 168/97-ВР в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо говірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих «сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з мстою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5. вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що тільки податкова накладна, видана платником податку, який надає товари (послуги) є підставою для нарахування податкового кредиту, оскільки містить відомості про продавця товару, про проданий товар, його вартість, суму ПДВ.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з цими правилами формування податкового кредиту залежить від наступних факторів: документальне підтвердження нарахування (сплати) податку; напрямок використання придбаних товарів (послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.1(в). п.7.2 статті 7 Закону України від 03.04.97 № 168/97- ВР «Про податок на додану вартість», зі змінами та доповненнями, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити, зокрема повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165, який діяв на час спірних правовідносин, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податків, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Статтею 9 Закону України «Про податок на додану вартість», що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачена реєстрація осіб як платників податку на додану вартість податковим органами.

Згідно п.5 вищезазначеного Порядку заповнення податкової накладної, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною в п.2 даного Порядку, а саме податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

У зазначених нормативних актах мова їде про особу, яка зареєстрована як платник податку і який присвоєний індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Таким чином, при укладенні угод та виписуванні накладних, в них повинні зазначатися дані саме платника податку юридичної особи.

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у передбачених цим Законом випадках.

Сукупний аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» вказує на те, що право на податковий кредит у платника виникає тільки після отримання ним податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить суму ПДВ, яку можливо відобразити у декларації. Закон не повязує виникнення у платника права на податковий кредит з правильністю ведення податкового обліку контрагентом - продавцем товару (робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що на момент виписування податкових накладних на адресу ПМПФ «Ірбіс» у контрагента позивача ТОВ «Тенеріко» (код 36128661) Ленінською МДПІ у м. Луганську 11.08.2009 року реєстрація платника податку на додану вартість була анульована, на підставі підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями, про що складений відповідний акт № 266 від 11.08.2009 року (а.с. 127-128 ). Інформація про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Тенеріко» міститься на офіційному сайті ДПА України.

Судом також встановлено, що під час перевірки у позивача були відсутні документи, що засвідчують транспортування товару (товарно-транспортні накладні, дорожні листи), відсутні дані про відповідальних осіб, що отримували ТМЦ.

Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 N 363 та зареєстрованих Міністерством юстиції України 20.02.98 за N 128/2568 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Крім того, в п.п. 11.1 п. 11 Правил перевезень визначено, що товарно-транспортні накладні і путні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Також Правилами перевезень визначається порядок виписки ТТН.

Зокрема, п.п. 11.5 п. 11 Правил перевезень передбачено, що ТТН замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри ТТН підписом і при необхідності друком (штампом).

Також пп. 11.7 п. 11 Правил перевезень передбачено: перший екземпляр ТТН залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби - друком або штампом), передаються перевізнику. У свою чергу, перевізник для виконання розрахунків із замовником автотранспорту (за найняті автомобілі) висилає останньому третій екземпляр.

Типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема типова форма товарно-транспортної накладної, затверджені сумісним наказом Мінтрансу і Мінстата України від 29.12.95 р. № 488/346 «О затвердженні типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля». У ТТН повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару). Відповідно до п. 2 цього наказу застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Отже, відсутність товарно-транспортних накладних є однією з ознак фіктивності відповідної господарської операції.

Суд зазначає, що наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету, що також роз"яснюється у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 „Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”.

За відсутності належним чином оформлених товарно-транспортних накладних позивач не міг оприбуткувати товар придбаний у контрагента та відобразити у бухгалтерському та податковому обліку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що, з урахуванням викладених обставин, позивач не мав достатніх підстав, передбачених Законом України «Про податок на додану вартість», в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, для віднесення сум сплаченого ПДВ в звязку із придбанням товарів від ТОВ «Тенеріко», до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за 3 квартал 2009 на суму 10046,00 грн., в т.ч. за серпень 2009 - на суму 3969 грн., за вересень 2009р. - на суму 6077 грн.

Згідно ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач належним чином довів правомірність винесеного податкового повідомлення - рішення № 0000301504/0 від 05.05.2010р.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі вищевикладеного, спірне податкове повідомлення-рішення № 0000301504/0 від 05.05.2010р., прийняте Державною податковою інспекцією у Московському районі міста Харкова, є обґрунтованим, та таким, що відповідає вимогам ч.3 ст. 2 КАС України.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що висновки позивача щодо порушення відповідачем при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення вимог чинного законодавства - не відповідають дійним обставинам справи та не можуть бути підставою для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19. Конституції України, ст.ст. 9, 71, 159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені адміністративного позову Приватного малого підприємства фірма "Ірбіс" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 06.02.2012р.

Суддя Заічко О.В.