Постанова № 21736004, 14.12.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

14 грудня 2011 р. № 2-а- 13288/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кухар М.Д., суддів - Сліденко А.В., Старосєльцевої О.В.

при секретарі - Тайцеві А.Л.,

за участю: представника позивача - Тюменцева В.І.,

представника відповідача - Онищенка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення до позовної заяви, просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача - Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкова від 29.04.2011 року № 0000470840 та стягнути з бюджету на користь позивача судовий збір. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судження субєкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки від 19.04.2011 р. № 1056/40-028/05750295. Господарські взаємовідносини з ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер» мали реальний характер, придбання товару з контрагентами було належним чином оформлено. Податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер» позивачем сформовано правомірно. Позивач стверджує, що відповідно до чинного законодавства він не несе відповідальність за правильність та достовірність податкової звітності ТОВ «Сот Плюс», ТОВ «Ітер» та їх контрагентів за ланцюгом постачання. Отже, податкове повідомлення - рішення СДПІ по роботі з ВПП в м. Харкові, яке прийняте на підставі таких висновків податкового органу, є неправомірними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував, вважав його безпідставним та необґрунтованим, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки зазначив, що згідно з актом перевірки від 19.04.2011 р. № 1056/40-028/05750295 платником податків вчинено порушення пп. 7.2.6. п. 7.2., пп. 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4., пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з чим позивачем завищено суму податкового кредиту за грудень 2010 року на 155467 грн., завищено відємне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року на суму 155467 грн.; п. 78.1.8. ст. 78, п. 201.10 ст. 201, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України, у звязку з чим позивачем завищено суму податкового кредиту за січень 2011 року на 32224 грн., занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за січень 2011 року на суму 32224 грн., завищено суму бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ січень 2011 року на 187691 грн. Враховуючи вищенаведене, СДПІ по роботі з ВПП в м. Харкові правомірно винесене податкове повідомлення-рішення.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство «Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе» на обліку як платник податків перебуває в СДПІ по роботі з ВПП в м. Харкові.

За матеріалами справи спірне податкове повідомлення-рішення від 29.04.2011 року №0000470840 про визначення суми грошового зобовязання з у загальному розмірі 187692 грн. (основний платіж 187691 грн., штрафні (фінансові) санкції (штраф) 1 грн.) було складено відповідачем - СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові з посиланням на акт перевірки №1056/40-028/05750295 від 19.04.2011 р.

Акт перевірки № 1056/40-028/05750295 від 19.04.2011 р. складений СДПІ по роботі з ВПП в м. Харкові за наслідками проведеної позапланової перевірки Публічного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе» з питання правомірності визначення задекларованого відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за грудень 2010 року та відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів по декларації за січень 2011 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в періоді з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р.

Згідно із вищевказаним актом у діяльності позивача Публічного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе», податковим органом виявлено порушення пп. 7.2.6. п. 7.2., пп. 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4., пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 78.1.8. ст. 78, п. 201.10 ст. 201, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України.

Не погодившись з наведеними висновками податкового органу та винесеними на їх підставі спірним податковим повідомленням-рішенням, позивач розпочав процедуру адміністративного оскарження.

За результатами розгляду скарги позивача № 85-130 від 13.05.2011 р. Державною податковою адміністрацією у Харківській області прийнято рішення про результати розгляду скарги №2721/10/25-103 від 22.06.2011 р., яким було залишено без змін повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові №0000470840 від 29.04.2011 р., а скаргу позивача без задоволення.

Повторна скарга позивача № 85-183 від 04.07.2011 р. залишена без задоволення рішенням Державної податкової адміністрації України про результати розгляду повторної скарги № 16101/6/25-0115 від 05.09.2011 р.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених субєктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення-рішення та відображених в акті № 1056/40-028/05750295 від 19.04.2010 р., суджень субєкта владних повноважень, на відповідність вимогам ч. 3 ст.2 КАС України, суд наголошує наступному.

Обґрунтовуючи висновки про порушення позивачем пп. 7.2.6. п. 7.2., пп. 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4., пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 78.1.8. ст. 78, п. 201.10 ст. 201, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України, відповідач в акті перевірки зазначає про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер».

Суд зазначає, що розділ «висновок» акту перевірки № 1056/40-028/05750295 від 19.04.2010 р. не містить висновків порушення позивачем вимог ЦК України, які призводять до нікчемності правочинів між Публічним акціонерним товариством «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе» з його контрагентами - ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер».

Відомості щодо нікчемності правочинів укладених позивачем з ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер» на підставі неспричинення реального настання правових наслідків, обумовлених правочином, суперечності інтересам держави та суспільства, містяться виключно в описовій частині акту перевірки.

Відповідачем в акті перевірки вказуються податкові накладні, виписані ТОВ «Сот Плюс» - № 1410 від 08.12.2010 на суму 90000,00 грн., в тому числі ПДВ 15000,00 грн., №428 від 10.12.2010 на суму 90000,00 грн., в тому числі ПДВ 15000,00 грн., № 1453 від 13.12.2010 на суму 165999,84 грн., в тому числі ПДВ 27666,64 грн., № 1477 від 13.12.2010 на суму 66207,46 грн., в тому числі ПДВ 11034,58 грн., № 1478 від 14.12.2010 на суму 23792,54 грн., в тому числі ПДВ 3965,42 грн., № 1488 від 14.12.2010 на суму 159637,29 грн., в тому числі ПДВ 26606,21 грн., № 1489 від 17.12.2010 на суму 130000,00 грн., в тому числі ПДВ 21666,67 грн., № 1490 від 21.12.2010 на суму 26394,71 грн., в тому числі ПДВ 4899,12 грн., № 1510 від 22.12.2010 на суму 90000,00 грн., в тому числі ПДВ 15000,00 грн., № 1534 від 22.12.2010 на суму 69605,29 грн., в тому числі ПДВ 11600,88 грн., № 1535 від 27.12.2010 на суму 20394,71 грн., в тому числі ПДВ 3399,12 грн., № 1558 від 27.12.2010 на суму 93149,29 грн., в тому числі ПДВ 15524,88 грн., № 1559 від 29.12.2010 на суму 100194,71 грн., в тому числі ПДВ 16699,12 грн., а також, податкова накладна виписана ТОВ «Ітер» № 10101201 від 10.12.2010 р. на суму 772,80 грн., в тому числі ПДВ 128,80 грн. Підстав неврахування вказаних податкових накладних у податковому обліку позивача для формування податкового кредиту, крім підстави нікчемності правочинів, не наведено.

Акт перевірки містить відомості про проведення перевірки дотримання податкового законодавства ТОВ «Сот Плюс» та його контрагентів за ланцюгом постачання. Зазначено, що основним постачальником ТОВ «Сот Плюс» в грудні 2010 р. є ТОВ «Дніпротехенергобуд» (ЄДРПОУ 36826300), податковий кредит якого в свою чергу сформовано за наслідками господарської діяльності з ТОВ «Енерготехінжинірінг». Відповідачем вказано, що на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності встановлено, що фактично ТОВ «Сот Плюс» товар контрагентам не постачався, а проводились безтоварні операції, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Сот Плюс» та підприємствами-контрагентами здійсненні без мети настання реальних наслідків, отже, є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача. Крім того, зазначено, що кінцевий споживач є вигодонабувачем, тобто завідомо укладав угоди з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, вчиняв удаваний правочин з метою приховування, ухилення від сплати податків.

Між позивачем та ТОВ «Сот Плюс» укладено договір поставки № 1/04 від 16.04.2010 р., згідно умов якого ТОВ «Сот Плюс» зобовязується поставити, а позивач прийняти та сплатити вартість товару. Кількість, асортамент та номенклатура товару вказуються у специфікаціях до договору.

Разом з цим, в акті перевірки не міститься обґрунтування нікчемності договору поставки № 1/04 від 16.04.2011 р., укладеного між позивачем та ТОВ «Сот Плюс».

ТОВ «Ітер» своїм рахунком № 820 від 24.11.2010 р. надав позивачу пропозицію щодо продажу товару. Ст. 626 ЦК України вказує, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відтак, домовленість між позивачем та ТОВ «Ітер» є договором купівлі-продажу, оскільки сторони домовились про всі суттєві умови. Тобто, ТОВ «Ітер» були запропоновані, а позивачем погоджені: асортимент товару набивка (АПР-31 28 мм), кількість товару 20 кг., ціна товару 772,80 грн., в т.ч. ПДВ 128,80 грн. Погодження умов правочину відбулось шляхом сплати позивачем вартості товару відповідно до платіжного доручення № 2941 від 05.04.2011 р.

В акті перевірки не міститься обґрунтування нікчемності договору купівлі-продажу, укладеного між позивачем та ТОВ «Ітер».

Відповідачем ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду справи не обґрунтовано укладення між позивачем та його контрагентами удаваних правочинів.

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, котрі в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, а саме: Публічного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод ім.С.Орджонікідзе», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сот Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітер», до правового статусу сторін цього договору як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за правочинами у СДПІ по роботі з ВПП в м. Харкові ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду немає.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що оскільки правочини укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, предметами правочинів не є речі, обмежені в цивільному обороті, продаж яких не передбачає будь-яких дозвільних документів у вигляді ліцензій, сторони спірних правочинів мають правовий статус платників ПДВ, то відсутні підстави для висновку про суперечність спірного правочину вимогам закону.

Окрім того, оцінивши наявні в справі докази, суд зазначає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобовязань за правочинами.

Посилаючись на реальність господарських операцій за правочином з ТОВ «Сот Плюс», позивачем надано суду договір поставки № 1/04 від 16.04.2010 р., специфікацію, рахунки-фактури, видаткові накладні, приймально-здавальні акти, податкові накладні, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних, документи складського обліку, лімітно-забірні карти та податкові декларації за перевірений відповідачем період. Також, позивачем надані до суду документи за правочином з ТОВ «Ітер»: рахунок № 820 від 24.11.2010 р., видаткова накладна № 541 від 10.12.2010 р., податкова накладна № 10101201 від 10.12.2011 р. та документи складського обліку.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобовязань по оплаті вартості товару за правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські станови. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо отримання коштів саме ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер» (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб) в матеріалах справи немає.

З приводу викладеного в акті судження субєкта владних повноважень щодо нікчемності укладених правочинів суд зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суд дійшов висновку, що СДПІ по роботі з ВПП в м. Харкові не спростовано встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів з ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер». Зазначена норма встановлює презумпцію правомірності правочину, яка, зокрема, поширюється і на укладені договори позивача з ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер».

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦКУ правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним, а не нікчемним, Частиною 2 ст. 234 ЦК України визначено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто, угода, вчинена без реального настання правових наслідків не є нікчемною, а є недійсною і її недійсність повинна бути доведена у суді.

З цього приводу суд зазначає, що доказів того, що договори, укладені між позивачем та ТОВ «Сот Плюс», позивачем та ТОВ «Ітер» визнані недійсними в судовому порядку відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Згідно з п. 5 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може предявлятися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Крім того, згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, незалежно від підстав нікчемності, може бути предявлена будь-якою заінтересованою особою до суду і повинна розглядатися судом. Тому, для застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів між позивачем та ТОВ «Сот Плюс», позивачем та ТОВ «Ітер» відповідач повинен був звернутися з відповідним позовом.

Також суд відзначає, що в силу приписів ст.ст. 8 і 19 Конституції України, лише висновку органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів, про відсутність обєктів оподаткування в діяльності платника податків тощо недостатньо для судження іншого органу державної податкової служби України про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати, податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є обєктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст.228 Цивільного кодексу України, вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним, наявності рішення про застосування недійсності за нікчемним правочином.

В матеріалах справи також відсутні докази повязаності сторін спірних правочинів в розумінні п. 1.26 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фактичної залежності сторін спірних правочинів одна від одної тощо.

Перевіряючи обґрунтованість судження субєкта владних повноважень про нікчемність укладеного правочину, суд враховує правові позиції Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», та наголошує на відсутності в матеріалах справи фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.

З приводу судження субєкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими субєктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України «Про податок на додану вартість» і Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) - відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

На підтвердження реальності укладених між позивачем та ТОВ «Сот Плюс», позивачем та ТОВ «Ітер» правочинів, позивачем надано суду копії первинних документів та копії розрахункових документів.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86 КАС України); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих позивачем на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик, просторових та часових факторів, економічних чинників.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про виконання зобовязань сторонами спірних правочинів; доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є повязаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобовязань за спірним правочином, вчинений правочин обєктивно не був потрібний для організації господарської діяльності платників податків, вчинені за спірним правочином господарські операції не мали реального характеру та не спричинили зміни майнового стану позивача, відповідач до суду не надав.

Таким чином, судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, судження субєкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

Підпунктом п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

За матеріалами справи, позивач отримав податкові накладні від ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер» і відповідачем не заперечується факту отримання податкових накладних.

Отже, позивачем був правомірно сформований податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер».

Придбання позивачем товару у ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер» було належним чином оформлено, про що свідчать матеріали справи.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження субєкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів субєктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення-рішення не покладено, не доведено факт порушення платником податків вимог закону.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ході вирішення питання щодо законності прийнятого субєктом владних повноважень рішень суд відповідно до вимог ст.2 КАС України зобовязаний перевірити чи прийнято воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає не доведеними відповідачем, належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявними правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічне акціонерне товариство "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" до Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові № 0000470840 від 29.04.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" (61007, м. Харків, пр-т. Московський, 275, код ЄДРПОУ 05750295) судові витрати у розмірі 25,50 грн. (двадцять п'ять гривень п'ятдесят копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 19.12.2011 року.

Головуючий суддя Кухар М.Д.

судді Сліденко А.В.

Старосєльцева О.В.