Постанова № 21735995, 02.12.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02 грудня 2011 р. № 2-а- 10157/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кухар М.Д.,

при секретарі - Тайцеві А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Науково - виробничого підприємства "ВІТ" Товариство з обмеженою відповідальністю до Державна податкова інспекція у Московському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. №0001172302 і №0001342302 від 29.07.2011 р. про донарахування податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 99397,50 грн., у тому числі за основним платежем 79518,00 грн. і 19879,5 грн. штрафних санкцій; 2) скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. №0001182302 і № 0001352302 від 29.07.2011 р. про донарахування податку на додану вартість у розмірі 6532,50 грн., у тому числі за основним платежем 5226,00 грн. і 1306,50 грн. штрафних санкцій; 3) скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. №0002051702 і №0002191702 від 29.07.2011 р. про донарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1903,56 грн., у тому числі за основним платежем 1522,85 грн. і 380,71 грн. штрафних санкцій; а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтовування позову позивач зазначив, що ДПІ у Московському районі м. Харкова була проведена виїзна позапланова перевірка ТОВ НВП «ВІТ» (код ЄДРПОУ 24661982) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р. За результатами перевірки складено акт від 17.03.2011р. № 687/23/24661982, на підставі якого винесені вищевказані податкові повідомлення-рішення. Представник позивача вважає, що своїми діями ДПІ у Московському районі м. Харкова неправомірно визначила ТОВ НВП „ВІТ” податкові зобовязання з податку на прибуток підприємств, з податку на додану вартість, з податку на доходи фізичних осіб та штрафні (фінансові) санкції у вищевказаному розмірі. Представник позивача наголошував на тому, що жодних дій, спрямованих на порушення п.5.1 ст.5, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР та п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР ТОВ НВП „ВІТ” не вчиняло, оскільки скористалося наданим цими Законами правом на формування своїх валових витрат та податковий кредит і відобразило ці операції у своїй бухгалтерській і податковій звітності на підставі належним чином оформлених документів первинного обліку за результатами своїх господарських операцій. Відповідно до умов договору на комплексне обслуговування від 01.12.2007 р., який укладено між ТОВ НВП «ВІТ» і ФОП ОСОБА_1, виконавцем замовнику надавались посередницькі та меркетингові послуги, що були необхідні ТОВ НВП «ВІТ» для підготовки, організації та ведення власної господарської діяльності. Надання послуг та виконання робіт для ТОВ НВП «ВІТ» ОСОБА_1 підтверджується відповідними актами здачі-приймання виконаних робіт, у тому числі актом від 31.03.2008 р. на суму 3480 грн., актом від 30.04.2008 р. на суму 6083,40 грн., актом від 31.05.2008 р. на суму14083,33 грн., актом від 31.05.2008 р. на суму 35583,27 грн., актом № Р-3301-25 від 25.06.2008 р. на суму 25500 грн., актом № Р-3301-31 від 27.06.2008 р. на суму 3416,67 грн., актом № Р-00000136 від 07.07.2008 р. на суму 16490 грн., актом № Р-00000138 від 16.07.2008 р. на суму 41666,67 грн., актом № Р-00000149 від 29.07.2008 р. на суму 8510 грн., актом № Р-00000209 від 30.08.2008 р. на суму 10963,33 грн., актом № Р-00000210 від 30.08.2008 р. на суму 47370 грн., актом № Р-00000246 від 26.09.2008 р. на суму 41666,67 грн., актом № Р-00000269 від 30.09.2008 р. на суму 37130,83 грн. Позивач також виконав свої зобовязання по договору перед ФОП ОСОБА_1 сплативши на його поточний рахунок грошові кошти, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями: № 21 від 01.04.2008 р., № 52 від 28.05.2008 р., № 62 від 19.06.2008 р., № 74 від 27.06.2008 р., № 76 від 07.07.2008 р., № 78 від 16.07.2008 р., № 79 від 16.07.2008 р., № 92 від 29.07.2008 р., № 101 від 15.08.2008 р., № 132 від 26.09.2008 р., № 135 від 06.2008 р. На думку позивача висновки щодо фіктивності господарських операцій, а також щодо нікчемності вчинених правочинів є помилковими, оскільки здійснені в результаті неправильного застосування норм матеріального права і на підставі суб`єктивних припущень відповідача. Позивач також заперечує стосовноно порушення ним пп.4.2.9 (г) п.4.2 ст.4, п.п.6.3.2 п.6.3 ст.6 Закону України № 889-ІV від 22.05.2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки вважає, що витрати на оплату проживання та участь директора підприємства ОСОБА_2 в проведенні семінару в період з 20.09.2010 р. по 26.09.2010 р., які були оплачені згідно акту виконаних послуг від 28.09.2010 р., не є особистим доходом фізичної особи. Представник позивача заперечував проти встановлених в акті перевірки порушень стосовно безпідставного надання працівникам соціальної пільги у місяці, в якому такі праціники припинили трудові відносини з підприємством. Відповідно до п.п. 6.3.1. вищевказаного закону, податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). При цьому, п.п.6.3.2 п.6.3 ст.6 Закону України № 889-ІV від 22.05.2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб» не містить обмежень щодо не можливості застосування податкової пільги до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати за останній місяць його роботи. Таким чином, на думку представника позивача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням своїх повноважень, а отже є повністю незаконним і підлягають визнанню судом протиправними та скасуванню в повному обсязі.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, вважав його безпідставним та необґрунтованим, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки, зазначив, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача зафіксовані належним чином в акті від 17.03.2011р. № 687/23/24661982. В обґрунтування своїх заперечень на позов посилався на те, що правочини, які укладені і виконувались від імені ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7) з НВП «ВІТ» - ТОВ за перевіряємий період не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства. Посилаючись на відсутність у ФОП ОСОБА_1 достатньої кількості трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, транспортних засобів представник відповідача стверджував, що угоди, укладені між ТОВ НВП «ВІТ» та ФОП ОСОБА_1, мають ознаки нікчемності згідно до частини 1,5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України. Після виконання угод з ФОП ОСОБА_1 не виникло будь-яких юридично значимих наслідків, а саме переходу власності на поставлений товар (отримані послуги). Правочини, які виконувались між ФОП ОСОБА_1 і НВП «ВІТ» за перевіряємий період, не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства. В порушення п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач завищив валові витрати на загальну суму 291945 грн., у тому числі за 1 квартал 2008 року у сумі 3480 грн., за 2 квартал 2008 року у сумі 84667 грн., за 3 квартал у сумі 203798 грн. Відповідач вважає, що позивачем в порушення в п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» була перерахована як додаткове благо оплата за проживання в санаторії «Ай-Петрі» директора підприємства ОСОБА_2 згідно з рахунком ТОВ «Кримський туроператор «Зеяч-Курорт» від 02.08.2010 р. без утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету в сумі 1556,47 грн. Крім того, в лютому 2008 року, березні 2009 року, січні 2010 року ТОВ НВП «ВІТ» допущене безпідставне надання робітникам соціальноїх пільги у місяці, в якому такі працівники припинили трудові відносини з підприємством, що спричинило не утримання та не перерахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 199,85 грн. Таким чином, в порушення пп.4.2.9 (г) п.4.2 ст.4, п.п.6.3.2 п.6.3 ст.6 Закону України № 889-ІV від 22.05.2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб» позивач не утримав і не перерахував податок з доходів фізичних осіб у періоді з 01.10.2008 по 31.12.2010 у сумі 1756, 32 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Фахівцями ДПІ у Московському районі м. Харкова проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ НВП «ВІТ» (код ЄДРПОУ 24661982) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р. За результатами перевірки складено акт від 17.03.2011р. № 687/23/24661982, на підставі якого винесені податкові повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. №0001172302 і №0001342302 від 29.07.2011 р. про донарахування податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 99397,50 грн., податкове повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. №0001182302 і № 0001352302 від 29.07.2011 р. про донарахування податку на додану вартість у розмірі 6532,50 грн., податкові повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. №0002051702 і №0002191702 від 29.07.2011 р. про донарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1903,56 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ НВП «ВІТ», виступаючи замовником, мало взаємовідносини з ФОП ОСОБА_1, який був виконавцем по договору комплексного обслуговування від 01.12.2007 р.

Також ТОВ НВП «ВІТ», виступаючи замовником, мало взаємовідносини з ТОВ ТПК «Абсолют», яке надавало послуги по договору № 14/1 надання послуг від 01.10.2008 р. по засипці траншеї і котловану бульдозером, а також послуги тракотора МТЗ з буровою установкою.

Відповідачем не спростовано, що на момент укладення та виконання зазначених угод позивач і його контрагенти були належним чином зареєстровані, як субєкти господарської діяльності та платники податку на додану вартість.

Як встановлено судом, ТОВ НВП «ВІТ», виступаючи замовником робіт за укладеними угодами, отримало від своїх контрагентів, згідно актів прийому-передачі, належним чином виконані роботи. Ці обставини підтверджені наявними в справі документами і доводять факт отримання та подальше використання робіт у господарчій діяльності позивача.

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч. 2 п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідач в акті перевірки не встановив і не довів будь-яких обмежень, передбачених п. 5.3-5.7 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо віднесення позивачем до складу валових витрати на загальну суму 291945 грн., у тому числі за 1 квартал 2008 року у сумі 3480 грн., за 2 квартал 2008 року у сумі 84667 грн., за 3 квартал у сумі 203798 грн.

Відповідно п.п. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Матеріалами справи підтверджується, а представником відповідача у судовому засіданні не заперечується те, що ТОВ НВП «ВІТ» скористалося наданим йому законом правом та відобразило у бухгалтерському та податковому обліку з податку на прибуток, прийнявши рішення про збільшення своїх валових витрат на суму придбаних послуг та робіт.

Згідно п.1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Виходячи зі змісту положень пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин формування податкового кредиту платником ПДВ здійснювалось відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Позивачем надані податкові накладні № 12 від 31.01.2009 р. на суму 27603,00 грн., в т.ч. ПДВ 4600,50 грн.; № 13 від 31.01.2009 р. на суму 3751,06 грн., в т.ч. ПДВ 625,18 грн., які оформлені належним чином. Факт надання цих документів під час документальної перевірки представником відповідача не заперечувався.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, суд вважає, що за результатами поставки товарів (надання послуг) від ТОВ ТПК «Абсолют», позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму у розмірі 5225,68 грн.

Суд вважає помилковим висновок відповідача про порушення ЗАТ ТОВ НВП «ВІТ» п.5.1, п.п.5.2.1. ст. 5 ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

В акті перевірки від 17.03.2011р. № 687/23/24661982 відповідач стверджує, що укладання позивачем угод з ФОП ОСОБА_1 та ТОВ ТПК «Абсолют» не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, а обумовлені ними правочини є нікчемними згідно ст. 203 Цивільного кодексу України.

З огляду на фактичні обставини справи, суд вважає таку правову позицію відповідача помилковою виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з викладеного, сторонами договору підряду є замовник (постачальник) та виконавець (покупець). Отже, підставою недійсності правочину у розумінні ст.203 Цивільного кодексу України є недодержання стороною в момент вчинення правочину вимог останнього.

Судом встановлено, що відповідачем в акті перевірки і в судовому засіданні не наведено будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зокрема, не доведено, що будь-які пункти зазначених правочинів суперечать або не відповідають нормам законодавчих актів.

Верховний суд України в Узагальнені від 24.11.08 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначив, що при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в Цивільному кодексі України немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, на яку посилався відповідач в обгрунтування своїх заперечень проти позову, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У п.18 Постанови від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» Пленумом Верховного Суду України було зазначено, що при кваліфікафії правочинну за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказами вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Але відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження умислу сторін правочину щодо посягання на обєкти, вказані у ст.228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Законом не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними правочини та дані, визначені платником податку у податкових деклараціях. Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні» встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

За таких обставин, суд не може погодитися з висновком відповідача, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених спірних правочинів, що були укладені ТОВ НВП «ВІТ» з ФОП ОСОБА_1 та ТОВ ТПК «Абсолют», оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, сторонами надано не було.

Згідно ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

В акті перевірки угоди, які укладені позивачем з ФОП ОСОБА_1 та ТОВ ТПК «Абсолют», визнані відповідачем нікчемними. Проте, з матеріалів справи вбачаєтся, що відповідач допустив при цьому субєктивні припущення, але не навів відповідних доказів.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для визначення суми податкового зобовязання та штрафних санкцій з податку на прибуток ТОВ НВП «ВІТ» у розмірі 99397,50 грн., внаслідок чого податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 14.07.2011 р. №0001172302 і №0001342302 від 29.07.2011 р. про донарахування податку на прибуток є протиправними і повинні бути скасованими, як такі, що прийняті з порушенням ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, суд дійшов івисновку про відсутність у відповідача підстав для визначення суми податкового зобовязання та штрафних санкцій з податку на додану вартість ТОВ НВП «ВІТ» у розмірі 6532,50 грн., внаслідок чого податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 14.07.2011 р. №0001182302 і № 0001352302 від 29.07.2011 р. про донарахування податку на додану вартість є протиправними і повинні бути скасованими, як такі, що прийняті з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень рішень належним чином не довів.

Висновки перевіряючої особи, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер субєктивних припущень.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого державного мита з держбюджету на користь позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 8, 19 Конституції України, ст. ст. 1-2, 4, 7, 17-20, 69-71, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Науково-виробничого підприємства "ВІТ" Товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. №0001172302 і суму 99397,50 гри., у тому числі за основним платежем 79518,00 грн. і 19879,5 грн. загальну суму 99397,50 грн., у тому числі за основним платежем 79518,00 грн. і 19879,5 грн. штрафних санкцій.

Скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. №0001182302 і № 0001352302 від 29.07.2011 р. про донарахування податку на додану вартість у розмірі 6532,50 грн., у тому числі за основним платежем 5226,00 грн. і 1306,50 грн. штрафних санкцій.

Скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. №0002051702 № 0002191702 від 29.07.2011 р. про донарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1903,56 грн., у тому числі за основним платежем 1522,85 грн. і 380,71 грн. штрафних санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "ВІТ" (код ЄДРПОУ 24661982) судові витрати у розмірі 3.40 грн. (три гривні сорок копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 07.12.2011 року.

СуддяКухар М.Д.