Постанова № 21735991, 02.02.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02 лютого 2012 р. № 2-а- 13174/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Євроцемент-Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Харкові про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ "Євроцемент-Україна" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Харкові від 29.04.2011 року № 0000240845, прийняте відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення є законним, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Законів України "Про податок на додану вартість" та Цивільного кодексу України, за що згідно до приписів Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваного рішення.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Харкові була проведена позапланова невиїзна перевірка ПАТ "Євроцемент-Україна" з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 р. по правовідносинам з ТОВ "Нафтооптторг", за результатами якої 15.04.2011 року було складено акт перевірки № 1000/23/36085094, де були зафіксовані порушення вимог

- Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7, що на думку відповідача призвело до: завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 235701,60 грн., завищення від'ємного значення ПДВ за грудень 2010 р. на загальну суму 235701,60 грн., до завищення суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань по ПДВ наступних податкових періодів за січень у розмірі 235701,60 грн.;

- ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦКУ в частині не додержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з ТОВ "Нафтооптторг".

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.04.2011 року № 0000240845, згідно з яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 235702,00 грн.

Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

За матеріалами справи вбачається, що підставою для встановлення вищевказаних порушень відповідачем стало наступне.

Так, зазначені порушення стали наслідком визнання нікчемними операцій з постачання товару від ТОВ "Нафтаоптторг" згідно договору 90-10 від 20.09.2010р. за грудень 2010р., де ПАТ "Євроцемент-Україна" виспупав як покупець, а ТОВ "Нафтаоптторг"-продавець, за умовами якого продавець зобов'язувався поставити та передати у власність покупцю паливно-мастильні матеріали, а покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, встановлених зазначеним договором.

При цьому, безпосередньо зазначений договір діяв та виконувався сторонами з вересня 2010 р., податкові накладні за ним були видані ТОВ "Нафтаоптторг" та включені позивачем до податкових декларацій з ПДВ за вересень - грудень 2010 р. Всі попередньо надані до декларацій за вересень та жовтень 2010 р. реєстри та податкові накладні були перевірені податковим органом, та ним підтверджено правомірне формування податкового кредиту на їх підставі.

Як вбачається з матеріалів справи, в грудні 2010 р. ТОВ "Нафтаоптторг" на адресу позивача було здійснено поставку паливно-мастильних матеріалів (дизельне паливо), а саме:

- за товаро-транспортною накладною № 12/24-04 від 02.12.2010 р. - дизпаливо у кількості 22520,0 л. на суму 159 441,60 грн., в т.ч. ПДВ 26 573,60 грн.;

- за з/д накладною № 48005658 та актом приймання - передачі товару від 13.12.2010 р. - дизпаливо у кількості 58,050 тон на суму 482 976,0 грн., в т.ч. ПДВ 80 496,00 грн.;

- за товаро-транспортною накладною № 12/22-01 від 22.12.2010 р. - дизпаливо у кількості 38000,0 л. на суму 282 720,0 грн., в т.ч. ПДВ 47 120,0 грн.;

- за товаро-транспортною накладною № 12/24-01 від 24.12.2010 р. - дизпаливо у кількості 38000,0 л. на суму 285 000,0 грн., в т.ч. ПДВ 47 500,0 грн.;

- за товаро-транспортною накладною № 12/24-02 від 24.12.2010 р. - дизпаливо у кількості 26200,0 л. на суму 194 928,0 грн., в т.ч. ПДВ 32 488,0 грн.

Позивачем за вказаним договором сплачено було вартість отриманих нафтопродуктів у сумі 1 414 209,60 грн. (в т.ч. ПДВ 235 701,60 грн.). Зазначене підтверджуються наданими до перевірки копіями первинних документів, за якими проводилась оплата поставленого товару, а саме платіжними дорученнями:

- № 2368 від 03.12.2010 р. в розмірі 100 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 16 666,70 грн.,

- № 955 від 03.12.2010 р. в розмірі 59 441,00 грн., в т.ч. ПДВ 9 606,90 грн.,

- № 3396 від 07.02.2010 р. в розмірі 494 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 82 400,00 грн.,

- № 3565 від 21.12.2010 р. в розмірі 565 440,00 грн., в т.ч. ПДВ 92 240,70 грн.,

- № 2456 від 21.12.2010 р. в розмірі 194 928,00 грн., в т.ч. ПДВ 32 488,00 грн.

Також, судом встановлено, що дизпаливо було отримано та оприбутковано позивачем на підставі прибуткових ордерів., тобто, в грудні 2010 року ПАТ "Євроцемент-Україна" було здійснено оплату, отримання та оприбуткування товару за договором № 92-10 від 20 вересня 2010.

ТОВ "Нафтаоптторг" при цьому видано позивачу наступні податкові накладні на загальну суму 1414 209,6 грн. (в т.ч. ПДВ 235 701,6 грн.):

- № 120204 від 02.12.2010 р. на суму 159 441,60 грн. (в т.ч. ПДВ 26 573,60 грн.);

- № 120714 від 07.12.2010 р. на суму 40 119,10 грн. (в т.ч. ПДВ 6 686,52 грн.);

- № 120712 від 07.12.2010 р. на суму 454 280,90 грн. (в т.ч. ПДВ 75 713,48 грн.);

- № 122110 від 21.12.2010 р. на суму 194 928,00 грн. (в т.ч. ПДВ 32 488,00 грн.);

- № 122109 від 21.12.2010 р. на суму 285 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 47 500,00 грн.);

- № 122107 від 21.12.2010 р. на суму 242 600,90 грн. (в т.ч. ПДВ 40 433,48 грн.);

- № 122113 від 21.12.2010 р. на суму 37 839,10 грн. (в т.ч. ПДВ 6 306,52 грн.).

При цьому представником відповідача не заперечується факт надання позивачем на перевірку зазначених первинних документів, до заповнення яких зауважень не було.

Суд звертає увагу, що відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, в даному випадку контрагентами позивача були виписані податкові накладні з додержанням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується, на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість у розмірі 235702,00 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2010 р., підтверджена податковими накладними.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Отже, позивачем правомірно було сформовано податковий кредит з ПДВ та валові трати за період, що перевірявся. Таке формування здійснено на підставі належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, до яких відповідач у Акті перевірки не зазначив будь яких претензій.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення ТОВ "Нафтаоптторг" своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними вище контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та зазначеним в акті перевірки контрагентом - з другої сторони, недійсними.

Також, за текстом вищевказаного акту перевірки вбачається, що податковим органом було використано податкову декларацію ПАТ "Євроцемент-Україна" з ПДВ за грудень 2010 р. за № 906381360 від 20.01.2011 р. з додатками та акт невиїзної документальної перевірки ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 1239/22/35352482 від 22.03.2011 р., складений відносно ТОВ "Нафтаоптторг" (ЄДРПОУ 35352482) з питань виявлення недостовірності даних, що містяться у поданій ТОВ "Нафтаоптторг" податковій декларації з ПДВ за грудень 2010 р., як підставу для висновку про порушення позивачем приписів податкового законодавства.

Отже, підставою встановлених порушень з боку ПАТ "Євроцемент-Україна" є включно акт ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 1239/22/35352482 від 22.03.2011 р., висновки якого щодо нікчемності угоди між ТОВ "Енергія 2010" та ТОВ "Нафтаоптторг" сприяли визнанню нікчемною угоди і між ТОВ "Нафтаоптторг" та позивачем.

При цьому суд зазначає, що всі висновки, як за матеріалами перевірки від 22.03.2011 р., так і від 15.04.2011 р. спростовують один одного, та фактично не мають відношення до правовідносин, які існували у грудні 2010 р. між позивачем та ТОВ "Нафтаоптторг".

Окрім того, суд звертає увагу на наявність постанови Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 р. та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 р. в адміністративній справі № 2а-3128/11/2070, які є чинними, та якими визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Енергія 2010" (ідентифікаційний код-37191535) за період з 16.08.2010 р. по 31.01.2011 р., на підставі якої було складено акт перевірки від 09.03.2011 року № 712/23-3/37191535 та його було використано відповідним податковим органом при перевірці ТОВ "Нафтаоптторг", як підставу порушення останнім вимог чинного законодавства, що потягло водночас за собою встановлення аналогічних порушень з боку позивача.

Вищезазначене звільняє суд від доказування у відповідності до ч. 1 ст. 72 КАСУ у даній справі, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що до якої встановлено ці обставини, що має місце в даному випадку.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Харкові від 29.04.2011 року № 0000240845, прийняте відносно публічного акціонерного товариства "Євроцемент-Україна".

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 02.02.2012 р.

Суддя Самойлова В.В.