Постанова № 21732307, 31.01.2012, Арцизький районний суд Одеської області

Справа № 1502/466/2012

У К Р А Ї Н А

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2012 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі судді Крикуна М.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання дій відповідачів неправомірними, зобовязання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

встановив:

11 січня 2011 року ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до суду, в якому просить визнати протиправною недоплату належних їй як дитині війни сум щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 20062010р.; зобовязати відповідача провести перерахунок призначених виплат, виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 01.01.2006 рік по день постановлення рішення судом по справі, а також нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини пенсії у звязку з порушенням строків її виплати за період з 01.01.2006 р. по день постановлення рішення по справі; стягнути з УПФУ в Арцизькому районі на її користь в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 2000 грн.; стягнути з держави України в рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди, у звязку з прийняттям неконституційних норм законів, які були визнанні Конституційним Судом України неконституційними, на її користь 2000 грн та зобовязати УДК України в Арцизькому районі Одеської області здійснити безспірне списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. Позивачка також просила суд справу розглядати за її відсутності.

Ухвалою суду від 01.08.2011 року вимоги позивачки в частині визнання відмови відповідача управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області щодо виплати їй щомісячної соціальної допомоги дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 року по 10.07.2010 року протиправною та зобовязання відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у відповідності до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та згідно ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за період з 01.01.2006 року по 10.07.2010 року, а також здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доплати до пенсії у звязку з порушенням строків її виплати за період з 01.01.2006 року по 10.07.2010р. залишено без розгляду внаслідок пропуску строку звернення до адміністративного суду. В іншій частині позовних вимог за період з 11.07.2010р. відкрито провадження у справі.

Представник відповідача управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області 30.08.2011 року подав до суду заперечення проти адміністративного позову, в яких просив позов залишити без задоволення, посилаючись на незаконність вимог позивачки, а також на законність своїх дій та просив суд розглядати справу за його відсутності.

Відповідно до ухвали суду від 21.11.2011 року судом здійснена заміна первинного співвідповідача управління Державного казначейства у Арцизькому районі ГУДКУ в Одеській області на належного співвідповідача Головне управління Державного казначейства України в Одеській області.

Представник відповідача Головного управління Державного казначейства України в Одеській області в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідив матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-IV (зі змінами та доповненнями), дитина війни особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Позивачка є дитиною війни, що підтверджується копією її паспорту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ст. 6, ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції від 18 листопада 2004 року державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Дітям війни доплата до пенсії підвищується на 30% від мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Редакція ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка діяла до 01 січня 2008 року, відновила свою чинність з 22.05.2008 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 щодо неконституційності п/п. 2 п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якою зазначена ст. 6 була викладена в новій редакції, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

В подальшому до 23.07.2011 р. ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції від 18 листопада 2004 року не змінювалась та її дія не зупинялась.

14 червня 2011 р. був прийнятий Закон України №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»(19.06.2011 р. набрав чинності), п. 7 якого установлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання вищевказаного Закону 06.07.2011 р. Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23.07.2011 р., відповідно до п. 6 якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49,8 гривні.

Відтак, беручи до уваги наведене, оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача по не нарахуванню та невиплаті щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни слід визнати протиправною та відповідача слід зобовязати нарахувати та виплатити позивачці щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 11.07.2010р. до дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 р. № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», прийнятої на виконання Закону України від 14.06.2011 р. №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», тобто до 23.07.2011р.

Відповідно до чинного законодавства відповідач має здійснити доплату до пенсії позивачці, виходячи із розрахунку 30% від розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст. 2, 3 вказаного Закону, компенсації в звязку з порушенням строків виплати доходів підлягають доходи, які були нараховані, але не були виплачені з вини підприємства, установи або організації. Як встановлено під час розгляду справи частина пенсії, яку просить зобовязати відповідача нарахувати та виплатити позивачка, не була їй відповідачем нарахована з причини суперечності чинного законодавства і про таке нарахування позивачка просить у своїх позовних вимогах. В звязку з зазначеним суд вважає за необхідне відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог щодо зобовязання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії у звязку з порушенням строків її виплати за період з 11.07.2010 року по день постановлення рішення у справі.

Що стосується стягнення моральної шкоди, то суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю субєкта владних повноважень або іншими порушенням прав, свобод та інтересів субєктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному проваджені з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішується судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, відповідно до положень наведеної норми, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у абз. 2 п. 5 постанови від 31.03.1995 р. №4“Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”розяснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд вважає за необхідне звернути увагу також на положення ч. 1 ст. 71 КАС України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Судом не встановлені передбачені ст. 72 КАС України підстави для звільнення позивачки від доказування в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди. При розгляді цих позовних вимог також не можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 71 КАС України щодо обовязку доказування відповідачем, якщо він заперечує проти позову, оскільки ці позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не є вимогами про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень.

Проаналізувавши вищенаведені докази, суд прийшов до висновку, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження той факт, що позивачка зазнала моральної шкоди. На підтвердження цієї обставини позивачем не був наданий жодний доказ. Позивачка лише заявила такі вимоги в позовній заяві. Зокрема остання не довела ту обставину, що недоотримання нею доплати до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком у повному обсязі потягло фізичний біль та (або) душевні страждання, адже УПФУ в Арцизькому районі сплачувало у повному обсязі призначену та нараховану їй пенсію так само, як і іншим особам пенсіонерам, які не мають статусу дитини війни, у звязку з чим позивачка не довела, що недоотримання цієї доплати до пенсії суттєво вплинуло на її соціальне забезпечення, від чого вона зазнала моральних страждань.

Таким чином, на думку суду, в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт заподіяння позивачці моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, у звязку з тим, що позивачка не довела цих обставин, чим не виконала вимоги зазначеної ч. 1 ст. 71 КАС України.

Крім того, позивачка також не зазначила з чого саме вона виходила при оцінюванні моральної шкоди.

Отже, досліджені судом докази та належна їх оцінка дають суду підстави дійти висновку, що позовна заява в частині стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню, тому позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року по справі № 10-рп/2008 року, Законом України від 14.06.2011 р. №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», ст. ст. 6 14, 71, ч. 4 ст. 122, ст. ст. 159 163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни“.

Зобовязати управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області здійснити нарахування ОСОБА_1 державної соціальної допомоги як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 11.07.2010 року до 23.07.2011 року, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 3 гривні 40 копійок.

Зобовязати управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області виконати постанову негайно у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Арцизький районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання її копії з надісланням її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду є остаточною, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, у разі ж оскарження її в апеляційному порядку ухвала суду апеляційної інстанції по цій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя

Арцизького районного суду М.П. Крикун