Ухвала суду № 21729895, 24.02.2012, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Галичанського А.Д., Перепелюк І.Б.,

секретар Цимбал-Семенчук І.Ю.

з участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Шевченківського району м. Чернівці в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про розірвання договору довічного утримання та скасування державної реєстрації права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2011 року,

встановила:

У вересні 2010 року прокурор Шевченківського району м. Чернівці в інтересах ОСОБА_4, законним представником якої є ОСОБА_1, звернувся в суд з позовом, який в подальшому був уточнений, до ОСОБА_5, ОСОБА_6 з остаточними вимогами про розірвання договору довічного утримання та скасування державної реєстрації права власності.

Зазначав, що 6 травня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори Гандабурою Г.П. та зареєстрований в Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації.

За умовами даного договору ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_6, ОСОБА_5 належну їй на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а відповідачі зобовязувались довічно утримувати ОСОБА_4, забезпечувати її доглядом, харчуванням, одягом,

необхідною допомогою, залишити в її довічному безоплатному користуванні одну кімнату житловою площею 18,30 кв. м.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 квітня 2009 року ОСОБА_4 визнано недієздатною, а опікуном призначено її батька ОСОБА_1

Посилаючись на те, що відповідачі належним чином умов договору довічного утримання не виконують, прокурор просив розірвати договір довічного утримання та скасувати державну реєстрацію права власності відповідачів на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2011 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в інтересах яких діє ОСОБА_3, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Посилаються на недоведення обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

У справі встановлено, що 6 травня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання.

За умовами даного договору ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_6, ОСОБА_5 належну їй на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_6, ОСОБА_5 зобовязувались довічно утримувати ОСОБА_4, забезпечувати її доглядом, харчуванням, одягом, необхідною допомогою, залишити в її довічному безоплатному користуванні одну кімнату житловою площею 18,30 кв. м., вартість матеріального забезпечення позивачки визначено в сумі 3000000 карбованців щомісяця.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі умов договору довічного утримання не виконують.

Такий висновок суду є правильним.

Відповідно до ст. 425 ЦК УРСР 1063 року, який був чинним на час укладення спірного договору, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, цей Кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За нормою ч.1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Відповідно до п. п. 2, 3 договору довічного утримання від 6 травня 1996 року відповідачі зобовязані утримувати ОСОБА_4, забезпечувати її доглядом, харчуванням, одягом, необхідною допомогою, залишити в її довічному безоплатному користуванні одну кімнату житловою площею 18,30 кв. м., вартість матеріального забезпечення позивачки визначено в сумі 3000000 карбованців щомісяця.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі з 2006 року не забезпечують ОСОБА_4 доглядом, харчуванням, одягом, необхідною допомогою, не надають матеріальної допомоги.

Відповідачі також не залишити в довічному безоплатному користуванні ОСОБА_4 одну кімнату житловою площею 18,30 кв. м., оскільки внаслідок проведеної ними реконструкції квартири кімната такою площею відсутня.

Ці обставини встановлені на підставі наявних у справі доказів, яким суд дав належну оцінку.

Відповідно суд першої інстанції підставно задовольнив позов.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_5 посилаються на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 листопада 2006 року, яким встановлено, що позивачка сама безпідставно відмовляється від їхньої допомоги.

Проте даним рішенням встановлені обставини, що мали місце на час звернення до суду у 2006 році, а рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2011 року позов задоволено з підстав невиконання відповідачами умов договору довічного утримання з 30 листопада 2006 року. Тому такі доводи апеляційної скарги є безпідставними.

В апеляційній скарзі апелянти посилаються на те, що оскільки ОСОБА_4 визнана судом недієздатною, то й змінились умови договору довічного утримання.

Однак відповідачі не ініціювали зміну умов договору, а належними доказами встановлено, що вони не виконують умов чинного договору.

Твердження апелянтів про те, що вони не мали змоги виконувати умови договору через небажання ОСОБА_4 та її опікуна не заслуговують на увагу.

Факт невиконання відповідачами умов договору довічного утримання підтверджується показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, допитаних у судовому засіданні.

Тому доводи апелянтів про відсутність у справі доказів на підтвердження позовних вимог, про звільнення позивача від надання доказів, а також перекладання тягаря доказування у справі на відповідачів є безпідставними.

Апелянти не посилаються на конкретні докази та не подали апеляційному суду нових доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Оскільки у справі встановлено, що відповідачі з кінця 2006 року фактично не виконували умов договору, між сторонами склалися такі відносини, які виключають можливість нормального виконання відповідачами зобов'язань за договором, то рішення суду першої інстанції про задоволення позову про розірвання договору довічного утримання є по суті правильним.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду в частині задоволення вимог про скасування державної реєстрації права власності, які є похідними від основної вимоги про розірвання договору довічного утримання.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: