Рішення № 21729840, 02.02.2012, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючогоМарчук В. Т.

суддів Міцнея В.Ф., Литвинюк І.М.

при секретарі Скрипник С.В.

з участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 грудня 2011 року,-

встановила:

В серпні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Кіцманського районного суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_2 про визнання останньої такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 з підстав, передбачених ст.ст.71, 72 ЖК України.

Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07.12.2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з вказаним вище рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні рішення у справі.

Просив скасувати заочне рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07.12.2011 року та ухвалити нове рішення.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню.

Згідно вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з вимог ст.383 ЦК України, ст.150 ЖК України та ст.55 Закону України «Про власність», у відповідності до яких відповідачка ОСОБА_2, будучи співвласником спірної квартири, не може бути визнана такою, що втратила право користування нею (квартирою) з підстав, передбачених ст.ст.71, 72 ЖК України.

Колегія суддів вважає, що викладені судом першої інстанції у своєму рішенні висновки щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з наведених вище підстав відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам та обєктивно підтверджуються дослідженими матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 21.03.1994 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації Чернівецького облплемобєднання від 11.03.1994 року №2, позивачу ОСОБА_1, відповідачці ОСОБА_2 та їх дітям ОСОБА_3, ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.6).

Оскільки сторони по справі є субєктами права спільної власності, правовідносини між ними щодо здійснення права власності на нерухоме майно, в тому числі і користування таким майном, регулюються Розділом І Книги ІІІ Цивільного кодексу України та Главою 6 Розділу III Житлового кодексу України.

Натомість, норми ст.ст.71, 72 ЖК України визначають правовий порядок відносин між користувачами жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене у справі судом першої інстанції судове рішення по своїй суті є правильним і справедливим.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не вірно застосовано норми матеріального права, які станом на час його ухвалення втратили чинність.

Так, за змістом ст.ст.8, 214-215 ЦПК України суд має вирішити справу відповідно до Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що є чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до висновків, викладених у п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), дію нормативно-правового акту в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали, або мали місце.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, судом першої інстанції у мотивувальній частині судового рішення застосовано норму ст.55 Закону України «Про власність», який станом на час виникнення між сторонами спірних правовідносин, втратив чинність на підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України»від 27.04.2007 року №997-V.

Отже, виходячи із зазначених вище вимог цивільно-процесуального закону та положень рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99, положення Закону України «Про власність»на дані спірні правовідносини не поширюється і застосуванню до них не підлягає.

Відповідно посилання суду першої інстанції у своєму рішенні на ст.55 Закону України «Про власність»є не вірним та підлягає виключенню із мотивувальної частини рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляції і зміни рішення суду першої інстанції в частині посилання на норму закону, яка втратила чинність.

В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 грудня 2011 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини заочного рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 грудня 2011 року посилання на ст.55 Закону України «Про власність», як підставу відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:підписМарчук В.Т.

Судді:підписМіцней В.Ф.

підписЛитвинюк І.М.