Рішення № 21729823, 09.02.2012, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючогоМарчук В. Т.

суддів Міцнея В.Ф., Литвинюк І.М.

при секретарі Лисак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 14 грудня 2011 року,-

встановила:

В жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Кельменецького районного суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_2

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що він на підставі договору дарування від 06.10.2004 року став власником цього будинку.

Відповідачка ОСОБА_2 вселилась та була зареєстрована за вказаною адресою на правах члена його сімї.

Однак, з вересня 2010 року в даному будинку не проживає.

У відповідності до вимог ст.405 ч.2 ЦК України просив визнати відповідачку такою, що втратила право на користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_2

Відповідачка ОСОБА_2, не предявляючи зустрічного позову, під час розгляду по суті даної цивільної справи подала письмове клопотання, в якому, окрім витребування судом додаткових доказів на підтвердження її доводів, викладених в запереченнях на позов, просила вселити її з неповнолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в житловий будинок АДРЕСА_2 або в належну на праві власності позивачу квартиру АДРЕСА_1.

Мотивувала тим, що її з неповнолітнім сином позивач неправомірно виселив із спірного будинку.

В задоволенні позову ОСОБА_1 просила відмовити.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 14.12.2011 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим будинком та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_2, в звязку з її відсутністю у вищевказаному житлі без поважних причин понад один рік.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення в житловий будинок з спорудами, що розташовані по АДРЕСА_2, або в квартиру АДРЕСА_1 відмовлено за безпідставністю.

Вирішено питання про судові витрати.

На рішення суду першої інстанції від 14.12.2011 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не правильну оцінку всіх доказів, які мають значення для справи, що потягло за собою ухвалення незаконного та необгрунтованого рішення.

Зокрема зазначає, що 11.09.2010 року ОСОБА_1 її побив та вигнав із спірного житлового будинку. З цього приводу вона зверталась в органи міліції та селищну раду. Однак, суд не прийняв до уваги ці обставини.

Вважає, що вона з поважних причин не проживає у спірному будинку.

Просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до неї відмовити, а її позовні вимоги до нього задовольнити.

Колегія суддів, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції повно і всебічно зясував всі обставини справи, дав вірну оцінку зібраним по справі доказам та правильно застосував до даних правовідносин норми матеріального права.

Відповідно до вимог ст.405 ЦК України члени сімї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сімї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору дарування від 05.10.2004 року ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок з господарськими будівлями по вулиці АДРЕСА_2

17.07.2005 року між ОСОБА_1 та відповідачкою укладено шлюб і остання вселилась у власний будинок ОСОБА_1 в якості члена його сімї.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3

11.09.2010 року після неодноразових сімейних конфліктів між позивачем та відповідачкою, остання з власної ініціативи разом з сином покинула спірне житло та, забравши всі свої особисті речі, переїхали проживати до своєї матері в будинок АДРЕСА_2 де проживає по даний час.

01.12.2010 року шлюб між сторонами розірвано.

Встановивши ці обставини, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом в будинку АДРЕСА_2 оскільки дослідженими доказами доведено факт відсутності відповідачки у вказаному житловому приміщенні без поважних причин понад один рік.

Доводи апелянта про те, що позивач її вигнав з будинку та чинить перешкоди в користуванні житловим приміщенням, не грунтуються на належних і допустимих доказах.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, окрім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Відповідачка ОСОБА_2 не надала суду доказів поважної причини відсутності її понад один рік у спірному будинку, власником якого є позивач.

Навпаки, докази, на які вона посилається в запереченнях на позов та в апеляції спростовують її доводи та є підтвердженням позовних вимог позивача ОСОБА_1

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є законним і обгрунтованим та в повній мірі відповідає вимогам ст.213 ЦПК України.

Тому, колегія суддів вважає, що апеляція в цій частині підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно прийнято рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення.

При цьому, судова колегія виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.118 ЦПК України позов предявляється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Форма і зміст позовної заяви визначена статтею 119 цього Кодексу.

Порядок подачі зустрічного позову, форма і зміст зустрічної позовної заяви визначені ст.ст.123, 124 ЦПК України.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що відповідачкою ОСОБА_2, а ні позову до ОСОБА_1 про вселення, а ні зустрічного позову з такими позовними вимогами до суду в установленому законом порядку не подавалось і такі вимоги не обєднувались ухвалою суду в одне провадження з первісним позовом.

Подане відповідачкою ОСОБА_2 в процесі розгляду справи письмове клопотання (а.с.40) не є позовною чи зустрічною позовною заявою в розумінні вимог зазначених вище норм цивільно процесуального закону.

За таких обставин, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 без наявності такої позовної заяви, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що призвело до не правильного вирішення справи і є підставою для скасування в цій частині рішення суду.

Керуючись ст.ст.307-309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 14 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про вселення в житловий будинок з спорудами, що розташовані по АДРЕСА_2, або в квартиру АДРЕСА_1 скасувати.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:підписМарчук В.Т.

Судді:підписМіцней В.Ф.

підписЛитвинюк І.М.